Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

- Як мені перемогти Мару? - запитав Чоловік. - Що має бути зроблено?

- Тобі? Ніяк, - однозначно відповіла квітка. - Тільки людина може перемогти Мару.

Щойно Квітка відповіла на це запитання, печера одразу звузилася вдвічі. Стіни нахилилися всередину, штовхаючи Чоловіка до жару вогню. Той зумів збалансувати і залишився на ногах.

- Ти сказав, що тільки людина може перемогти Мару, а я тоді хто? - закономірно запитала Чоловік.

З боку вогняної ями в печеру увійшли звуки смішків упереміш з агресивним шипінням.

- Чим ти слухаєш? - грайливо запитала квітка. - Ти - лисеня. І доля твоя лисяча.

Чоловік демонстративно повернувся в пошуках рудого хвоста позаду. Сперечатися з цим демоном було марнуванням не тільки часу, а й простору в печері.

- Бачу «лисиці» добряче тобі насолили, - підмітив Чоловік. - А чи не завеликий я розміром, щоб бути лисеням? Чи «лисиці» - це ті самі демони, але тільки в профіль?

Чоловік показав тіні свою руку, яку нещодавно засовував у вогонь. Ні опіку, ні навіть почервоніння на шкірі не залишилося. Усе загоїлося, як зникають сліди на піску вздовж морського берега.  

- Ти був обраний Лисицею, - сказала Квітка. - У той момент, коли на землі не залишилося нікого, хто міг би пам'ятати тебе або твоє ім'я, - розповідала Чоловікові тінь. - Лисиця поділилася з тобою частиною своєї сили, а натомість ти теж перестав пам'ятати кого-небудь, - продовжувала вона далі своє одкровення. - І ні, у твоєму розумінні слова «демон» ти ним не є. «Демони» з'явилися куди пізніше за лисиць.

Підлога ще раз підтягнулася до вогняної діри. Те, що відбувалося, нагадувало Чоловікові його діалог із Гуаном. Тоді обставини теж квапили бесіду.

Чоловік забув про долю людства і вирішив зосередитися на найнецікавішій загадці - собі.

- Щоразу, коли мене запитують про моє ім'я, я кажу, що не маю його, - ділився з тінню Чоловік. - Але раз ти, первісток Мари, все знаєш, може скажеш, як мене звати?

- Тебе звати Олег, - відповіла тінь на стіні, і кімната звузилася до того, що цукрова оболонка на полуниці, яка росте з каменю, почала танути від близькості з вогнем.

Чоловік не знав свою матір, але вже заочно недолюблював її за вибір такого прісного імені.

- Спочатку ти назвав мене лисеням. Потім ти сказав, що мене звати Олег, - перераховував Чоловік. - І ти якимось чином хочеш, щоб я тобі вірив? Що я - це лисеня на ім'я Олег?!

- Ти - лисеня на ім'я Олег, - дослівно повторила Квітка.

Чоловік опустив Хільді на підлогу і взявся обома руками за голову. Він знайшов ще одну причину не допомагати Ксюші заводити дитину, адже ворогові не побажаєш народитися від Олега.

Можна було ризикнути і запитати тінь з приводу прізвища, але Чоловік пережив уже достатньо потрясінь за минулий день.

Квітка почала крутитися з боку в бік.

- Ці лисенята так схожі одне на одного, - продовжувала квітка на стіні. - Я сказав йому, що він скоро помре, а він переживає через ім'я, якого навіть і не пам'ятав, - завершила тінь і гучно закликала язиком, уподібнюючись людському сміху.

- Значить, є ще такі самі, як і я? - надихнувшись, запитав Чоловік.

- Так, щонайменше ще одного я знав особисто, - схвально відповіла Квітка.

- І як його звали? - моментально увірвалася Людина.

Тінь голосно цокнула.

- Його звали Йоган, - повідала вона.

- Лисеня на ім'я Йоган звучить набагато краще, ніж лисеня на ім'я Олег, чи не так? - вголос скаржився Чоловік.

Немов і цього було недостатньо, тінь Орхідеї вирішила добити самолюбство Чоловіка.

- Йоган був блондином із пишною бородою, - ділилася квітка. - Набагато вищий і сильніший за тебе. Те лисеня і загнало мене в цю печеру, - зізнався демон, і невелика печера звузилася багаторазово.

Тепер стовп вогню був на відстані зросту Чоловіка. Жар, що виходив від нього, обпікав його шкіру. Рукоять залізної булави нагрілася, і руці стало боляче її стискати.

- Ти сказав, що вб'є мене Мара, до того ж улітку, - реагуючи на полум'я, що наближалося до нього, говорив Чоловік. - Знаєш, довіри до тебе мало.

- Так? - цікавилася Орхідея. - А що ти зараз можеш зробити?

Чоловік недовго подумав і знизав плечима.

- Так, а де зараз інше лисеня? - запитував Чоловік. - Те, якого батьки нормальним ім'ям назвали, - Йоган.

- Він мертвий, - відповіла тінь. - Ти його булаву зараз тримаєш. Це він її називав Хільді. Йоган переконався, щоб я запам'ятав її ім'я, поки він гнав мене в це забуте світом місце.

Стояти біля вогню стало нестерпно. Кінчики чернечої роби на Чоловікові раз у раз загорялися, і він навіть гасив їх кілька разів. Він уже думав стрибнути в яму, щоб якщо померти, то зробити це швидко.

- Останнє запитання, - сказав Чоловік. - Якщо я спробую цю полуницю на смак, то що станеться?

Час тиснув, але не на тінь Орхідеї. Квітка спокійно розглядала Чоловіка зблизька.