Стівен Кінг - Інститут

Ейвері, чий химерний пророчий спокій був звичайним наслідком шоку, заплакав.

— Я піду до себе, — сказала Гелен.

Вона поплескала Люка по плечу і поцілувала Ейвері в щоку.

— Побачимося завтра, хлопці.

Тільки не вийшло. Уночі по неї прийшли доглядачі в синій уніформі, і більше хлопці її не бачили.

6

Ейвері помочився, почистив зуби, перевдягнувся в піжаму, яка тепер лежала в Люковій кімнаті, і заліз у ліжко. Люк теж упорався у ванній, вмостився біля Ейвестера і вимкнув світло. Притулився чолом до чола Ейвері і прошепотів:

— Я маю звідси вибратись.

«Як?»

Не вимовлене слово — воно на мить засвітилось у нього в голові і згасло. У Люка вже трохи краще виходило вловлювати подібні думки, але тільки тоді, коли Ейвері був поруч, а інколи не виходило взагалі. Цятки (які Ейвері назвав вогниками Штазі) надали йому ТП, але небагато. Так само, як і ТК, — його теж завжди було небагато. Коефіцієнт інтелекту сягав вище неба, але в плані паранормальних здібностей Люк був сисунцем. «От би мені сили трохи більше», — подумав він, і на думку спала дідусева промовка «бажання в одній руці, гівно в другій — подивимось, яка швидше наповниться».

— Не знаю, — сказав Люк.

Він тільки знав, що надто довго тут перебуває — довше за Гелен, а її вже забрали. Скоро і по нього прийдуть.

7

Посеред ночі Ейвері збудив Люка від сну про Ґрету Вілкокс — Ґрета лежала під стіною, голова якось неправильно трималась на шиї. Від такого сну не шкода було прокидатися. Ейвестер скрутився, притулився до нього — самі гострі коліна і лікті — і трусився, мов песик під зливою. Люк увімкнув лампу біля ліжка. Сльози заливали Ейвері очі.

— Що сталось? — спитав Люк. — Поганий сон?

— Ні. Вони мене розбудили.

— Хто?

Люк роззирнувся, але в кімнаті було пусто, двері зачинені.

— Ша. І Айріс.

— Ти Айріс чув так само, як Калішу?

Оце новина.

— Раніше не чув, але… вони дивилися фільми, бачили цятки, потім — бенгальський вогник, потім обіймались і притулялись головами, я тобі вже розповідав…

— Так.

— Зазвичай потім стає легше, і голова деякий час не болить, але в Айріс розболілася одразу, як вони пообіймались, і вона почала кричати і ніяк не вгавала. — Ейвері говорив на тон вище за своє звичне сопрано, голос тремтів так, що Люка з ніг до голови проймав мороз. — Голова, голова, зараз лусне, бідна моя голова, припиніть, припиніть це хтось…

Люк добряче струснув Ейвері.

— Не так голосно. Нас можуть підслуховувати.

Ейвері зробив кілька глибоких вдихів.

— От якби ти чув, що в мене в голові коїться, як Ша. Я б тобі тоді все розказав. Уголос мені важко.

— Спробуй.

— Ша з Нікі хотіли її заспокоїти, але не вийшло. Вона дряпала Шу і намагалася вдарити Нікі. Прийшов лікар Гендрікс, у піжамі, і викликав червоних хлопців. Вони хотіли забрати Айріс.

— У задню половину Задньої половини?

— Мабуть. Але їй стало легшати.

— Може, дали знеболювальне. Чи заспокійливе.

— Не думаю. Радше їй просто полегшало. Може, Каліша допомогла?

— Мене не питай, — сказав Люк. — Звідки мені знати?

Але Ейвері його не слухав.

— Є спосіб допомогти, мабуть… Так, щоб вони…

Він замовк. Люк уже вирішив, що Ейвері поринає в сон, коли малий поворухнувся і мовив:

— Там щось дуже погане відбувається.

— Там взагалі дуже погано, — сказав Люк. — Фільми, уколи, цятки… все погано.

— Так, але це щось інше. Щось гірше. Як… Не ’наю…

Люк притулився чолом до Ейвері і став вслухатися, як міг. І вловив гудіння, наче десь високо над головою летів літак.

— Звук? Мов щось у небі летить?

— Так! Але не літак. Радше як бджолиний рій. Гудіння. Здається, воно йде із задньої половини Задньої половини.

Ейвері посовався в ліжку. При світлі лампи скидався вже не на дитину, а на стурбованого дідуся.

— Голова болить усе дужче і дужче, довше і довше, бо їх без кінця змушують дивитися на цятки… сам знаєш, спалахи… і їм без кінця роблять уколи і показують фільми.

— І бенгальський вогник, — сказав Люк. — Вони мають його побачити, бо це пусковий сигнал.

— Ти про що?

— Ні про що. Засинай.

— Не думаю, що вийде.

— Спробуй.

Люк обійняв Ейвері й глянув на стелю. Він згадав стару блюзову пісню, яку була наспівувала його мама: «Із першого ж дня я була твоя. Забрав усе краще, то бери й решту, любий, — я пропаща».

Люк дедалі більше переконувався, що саме для цього їх тут і тримають — забрати все краще. Їх перетворювали на зброю і використовували, аж доки висотували вщент. Тоді їх відправляли в задню половину Задньої половини, і вони приєднувались до гудіння… чи що воно таке.

Такого бути не може, сказав собі Люк. От тільки люди думають, що такого Інституту теж не може бути, і вже напевно в Америці, а якби був, то неодмінно пішли б чутки, бо в наші дні таємниць не існує: ніхто не тримає язика за зубами. Але ось маємо — він в Інституті. Діти в Інституті. Спогад про Гаррі Кросса, якого судомило на підлозі в кафетерії, і піна лилася з рота, — жахливий; маленька вразлива дівчинка зі звернутою шиєю і тьмяними очима, які дивляться в порожнечу, — ще гірше; але ніщо не могло зрівнятися з тим, коли ти зазнаєш постійного мозкового штурму, аж доки не приєднуєшся до бджолиного гудіння. Якщо вірити Ейвестеру, саме це мало не сталося сьогодні з Айріс, і скоро це станеться з Нікі, за яким сохнуть усі дівчата, а також із дотепником Джорджем.

І з Калішею.

Зрештою Люк заснув. А коли прокинувся, сніданок уже скінчився, і в ліжку з ним нікого не було. Люк вибіг у коридор і помчав у кімнату до Ейвері, здогадуючись, щó він там може побачити, але постери висіли на місці, і солдатики нерівним строєм лежали на комоді.

Люк із полегкістю видихнув, а потім скривився, коли хтось зарядив йому потиличника. Він озирнувся і побачив Вайнону (на прізвище Бріґґз).

— Одягни штани, юначе. Я волію не дивитися на мужиків у спідньому, якщо їм не двадцять два і стояка нема. А це не про тебе.

Вайнона дочекалась, поки Люк піде. Він показав їй середній палець (окей, коло грудей, а не в повітрі, але все одно було класно) і повернувся до себе вдягатись. У кінці коридору, на стикові з іншим крилом, він побачив візок з білизною і написом «Дендракс». Його там могла лишити Джолін чи будь-яка інша покоївка, що прийшла допомогти з поточним напливом «гостей», але Люк знав, що це Морін. Він її відчував. Вона повернулася.

8

Зустрівшись із Морін п’ятнадцять хвилин по тому, Люк подумав: «Такою хворою я її ще не бачив».

Вона прибиралася в кімнаті близнючок, знімала постери з диснеївськими принцами і принцесами, дбайливо укладала їх в картонні коробки. Ліжка малих Ґ. вже стояли голі, простирадла скинуті в кошик Морін з рештою брудної білизни, що вона назбирала.

— Де Ґерда? — спитав Люк.

Він також міркував, де можуть бути Гаррі з Ґретою, уже не кажучи про інших, які померли в результаті цих сраних експериментів. Чи є десь у цій пекельній дірі крематорій? Може, на поверсі «Е»? Якщо так,