Олександра Малінкова - Принц Єгипту, Олександра Малінкова

- Ти вже шпигуєш за мною? Ось до чого призводить відчуття неповноцінності, повна розбещеність  і заздрість? Тільки комплект світлин не повний. Не вистачає тих, де Санні майже одразу йде геть. Та й ретуш така собі, бо це все відбувалося зовні.

- Ну розповідати зараз ти можеш що завгодно. Є непохитний закон, хто за жінку платить, той її і має, - Реймс з нахабним виразом на обличчі поглянув Марині прямісінько в очі, - адже так, Марино?

       Після цих слів навмисно перевів погляд на прозорий конверт з грошима, що лежав поряд з нею, з виглядом переможця з викликом зупинився на Філіпу. Погляд без тіні сорому чи жалості. Навпаки, він переможець!

- Марина не могла погодитися! – Видав Філ, а всередині все палає.

- Вона просто не встигла! Ти прийшов невчасно! – З підлою посмішкою підсумував Реймс.

      Філ змінився на обличчі. Біль  та розчарування такі почуття, яке дуже важко приховати. Особливо, коли мова заходить про жінку, яку кохаєш. Чому вона зараз мовчить? Чому нічого не заперечує?

- Чого розгубився так Філіп? Наче б то дорослий і досвідчений, а знітився, наче недозрілий підліток! Здивований, що у кожної є своя ціна?

- Яка ціна? Реймс! – Нарешті вигукнула Марина. Про що він зараз говорить? Та ще й в її присутності. Так наче її тут немає! Гидко. Підло.

- Скажи йому! – Не могла заспокоїтися вона, сльози полилися з очей.

- Мене звинувачують, що я недогледіла коштовність в магазинчику пані Земи. Сума каблучки сто тисяч фунтів. Я прийшла бо повірила, що Реймс може якось це владнати. Я навіть уявити не могла, що він запропонує мені гроші, - відчувала, що це останній шанс, бути почутою, іншого він просто може їй не надати.

- В грошах немає необхідності, - сухо без єдиної емоції на обличчі промовив Філ, поліз до кишені звідки дістав дорогоцінність, - я знайшов крадія! Той віддав річ! Ранком поверну коштовність пані Земі.

- То може то ти найняв крадія?

- Досить! – Викрикнув Філіп, втрачаючи залишки терпіння. – А зараз піднявся й пішов зі мною.

       Марина ніколи не бачила Феріта в такому стані. Доки хазяйський син тягнув час, ховаючи гроші, та шукаючи очима охорону, він нахилився до Марини й прошепотів їй на вухо: «Ти просто мала вірити мені, прийти до мене!

       З таким надривом у голосі промовив, що серце дівчини ледве не розірвалося від тої туги.

- У своїх діях я жодного разу не дав тобі приводу сумніватися в мені. Навіщо ти так вчинила зі мною?

      Після цих слів, він підштовхнув Реймса до виходу. Вже на подвір’ї той став ховатися за широкі спини охоронців, як останній боягуз. Ті по його наказу одразу кинулися захищати хазяйського сина. Але робили це більше для пристойності, показушно вклалися на землю, не встиг Феріт навіть нормально прикластися. Відповзли швиденько, звільнивши шлях до Реймса. 

       Філ схопив його так, що навіть комірець  відпрасованої сорочки затріщав по шву. Самим поглядом, здається, може вбити. Губи міцно стиснуті, дії рішучі, дихання глибоке. Реймс запанікував, хоча всім своїм виглядом  вдавав байдужість, намагався тримати обличчя й вдавати з себе великого боса, а в самого піджилки тремтять та ще й штанці ось-ось змокнуть.  

- Філіпе, заради Бога, відпусти його! – Викрикнула Марина.

      Він залюбки виконав прохання, брязнувши його з усієї сили на землю.

- Ти пожалкуєш, присягаюся. Я цього так не залишу, - пирскав отрутою Реймс, - пакуй речі, завтра вже тебе тут не буде.

     Філ лише розсміявся у відповідь. Життя навчило його ніколи не приймати рішень у гніві. Не озираючись, наче озирнись він зараз, то прийме геть інше рішення, Філ йшов геть. Ранок розставить все на свої місця…