Володимир Худенко - Olya_#1

Можливо, ця поїздка, так, ця поїздка їй допоможе — вона покаже, вона розкаже йому, про дім, про себе, про все…

— Тепер…

Оля видобула з пакунка запасні акумулятори скейтів — два масивних набалдашники…

— … Ми зробимо частотний підсилювач.

Вона взяла ще трійко хакнутих шпильок, і вони видовжились, сплелись у мотузочок в її руках. Вона пустила змійку мотузочка в «ранку» свого «мутанта», а інший край приєднала до одного акумулятора, а тоді до другого… Мотузочок замигтів яскравим різнобарв’ям.

— Живи довго й щасливо… — замугикала Оля на Максів манер.

— А як виходить, що воно в тебе зживається? — раптом задумавшись, запитав Макс, — це ж різні прилади…

— От не була б я по вуха в тебе закохана, я б тебе тріснула, — пирхнула Оля, скептично крутнувши головою.

— За що? — всміхнувся хлопчина.

— Ну як це за що, за безтолковість, ти узагалі хто?

— Тобто?

— Ну от, поки я тебе не зустріла, я б ніколи не подумала, що власник British Technology не знає таких елементарних речей, — вона потрусила інженерним ножем. — Де я взяла цей ніж?

— Звідки я знаю? — розвів руками Макс.

— Подумай, — вона вказала на рукоятку, — що це?

— Емблема.

— Дурнувата емблема LUX Hotel, а значить, де я взяла цей ніж?

— В міні-марекеті.

— От, який молодчик!..

Макс не зміг втриматись і коротко засміявся.

— А якщо я взяла його тут, то…

— То?

— Не тупи, хто виробляє ці ножі?

— Ми?

— Ну майже, їх виробляє Gerber — можна сказати, що й ви. Оцей ін’єктор виробляє Ambulance S.A. — також ваш структурний підрозділ. Оці скейти — Chrysler Motors, тобто…

— Також ми, — кивнув Макс.

— Отож бо й воно, а тепер, «bozhok», відкрию тобі велику вселенську таємницю…

Оля витримала ефектну драматичну паузу.

— … Оце все причандалля кується на одних і тих самих ваших же виробничих лініях, конкретніше — отут от, в США і на Титані.

— Та ну! — Макс крутнув головою. — Авторські права…

— Плювати на авторські права, авторські права — це пустий звук, уніфікація — ось наше все.

Макс жваво запротестував:

— Але ж є ексклюзивні…

— Плювати на ексклюзивність, — перебила його Оля, — залиш її для вашої реклами. Комплектуючі одні й ті ж — так тупо дешевше.

— Тобто… — Макс понурився, — … ти хочеш сказати, що ми дуримо клієнтів?

— О, ще й як! — вона засміялась.

— А… — він закляк, — ти-бо звідки це знаєш, нещасний злидень?

Оля зареготала і єхидно йому підморгнула:

- Інженерна хитрість.

Вона взяла до рук балончик із монтажним спреєм і налаштувала насадку.

— От ти ж точно не знаєш, що це таке, так?

— Уявлення не маю.

— А це… — вона взяла в іншу руку інженерний ніж, — одна з найкрутіших речей в галактиці.

З балончика вилетів концентричний струмінь різнокольорових блискіток-крапель, над напівживим «мутантом» заграла маленька веселка, і «ранка» миттєво затяглася. Потім Оля ще разок бризнула на під’єднані батареї, і вони стали обростати якоюсь смолистою речовиною…

— А… чому саме скейт? — мовив Макс, зачаровано позираючи на той процес.

— Бо його акумулятори, — пояснила Оля, рівняючи краї наросту інженерним ножем, — оснащені приймачами і живляться напряму від енергоструменів, а… це найцікавіше!..

Вона підняла вказівний палець, уважно при цьому орудуючи ножем.

— …Розподільники RSK ідентифікують їх як скейти. Як чортові скейти, а не нелегальний гібрид, що фактично є саморобною зброєю — дуже зручно.

Макс дивився, як вона рівняє наріст, що все більш ставав схожим на акуратну рукоять кишенькового лазерного пістолета. Він дивився і дивився, тоді підвів погляд і дивився з хвилю чи дві на саму Олю — її тендітне тільце згорбилось над гравітаційним столом, халат знову сповз із одного плеча, нерозчесане каштанове пасмо спало на великі сірі оченята — зосереджені, примружені…

— Олю… — врешті видихнув він.

— Так? — мугикнула вона, не відриваючись від роботи.

— Ти… — він завагався, а тоді випалив: — Господи, ти така приваблива зараз!..

Вона підняла на нього зворушливий, дещо розгублений погляд, а тоді раптом зайшлася здавленим сміхом.

- І що смішного? — пирхнув Макс.

— Вибач, я… — вона, пересміявшись, поклала руку на груди. — Ти не повіриш, але… люди говорили мені, що моя мама колись принадила тата цим самим.

- Інженерними навичками? — засміявся й Макс.

— Саме так, — вона остаточно пересміялась і послала хлопчині повітряний поцілунок. — Ну, що… наш «masterok» готовий!

Макс зиркнув на мініатюрну штукенцію, схожу чимось на гібрид ін’єктора (на це вказував специфічний індикатор збоку) та кишенькового лазерного пістолета…

- І що ним можна робити? — спитав він у Олі.

— Та що завгодно, — здвигнула плечима вона і…

Взяла прилад до рук — направила на Макса.

Той раптом злетів зі свого стільця і завис у повітрі над терасою.

Хлопчина незграбно махнув руками і проти своєї волі повільно полетів до Олі.

— Чорт… — тільки й вивів він розгублено.

А Оля розкинула вільну руку для обіймів і витягла губи для поцілунку, задоволено примружила очі…

8.

Але, як виявилось, трошки не розрахувала вектор, і наприкінці шляху Макс грюкнувся на неї, повалив зі стільця і вони обоє гехнулись на терасу.

— Клята штукенція… — бурчала Оля, потираючи лоба. — Ти не забився?

— А ти?

Макс допоміг їй встати і поправив халат, а вона пригладила його смоляну чуприну, після чого обоє голосно розсміялись.

— Ну, що ж… — мовила Оля. — Ефект вийшов дещо змазаним, але для нашої справи ці трюки взагалі-то не знадобляться.

— А що ми робитимемо?

— Як що? Ламатимемо твою тачку…

Оля віддала «мутанта» Максу, а сама побігла в номер вдягатись.

Через якусь хвилю вона вернулась назад — у легкій вільній сорочині з орнаментом, спортивних шортах, взута в кросівки, каштанове волосся заплетене в пучок, ID-картка на ланцюжку на шиї…

— Ну що, полетіли? — спитала вона, всміхаючись.

— Куди?

— В гараж, до мобіля.

— Мобіль на даху, на парковці… — не зрозумів Макс.

— Ні, він у гаражі, — Оля постукала собі по скроні. — Я відігнала його в гараж хвилю тому. На парковці це робити… ну, сам розумієш.

Вона забрала в Макса «masterok» і сховала в широкий рукав своєї сорочки.

— Стоп, — Макс раптом замахав руками, немов що згадавши, — а на біса взагалі ламати тачку?..

— Бо… — Оля раптом ображено скривилась і махнула руками. — Коханий, давай потім, бо це довга розмова. Довірся мені, полетіли.

— Та… — Макс кивнув, а тоді знов здивовано не неї зиркнув. — Тобто? На чому летіти?

— На скейтах, — здивувалась і Оля.

Вона дала йому чорний скейт із логотипом Chrysler, а сама взяла отой другий, з різнокольоровими квіточками, — кинула його додолу.