Айзек Азімов - Межа Фундації

нестерпнішого за людину, яка виправдовує свої дії лише тим, що до цього її підштовхнули уві сні.

Особисто Собхаддартха в це не вірив, але мав обережність не казати про це вголос, бо більшість людей на Сейшеллі не схвалювала антидуховних сумнівів. Прославитися матеріалістом означало поставити під загрозу майбутню пенсію.

Він погладив космаки волосся на підборідді — один правою, другий лівою рукою — доволі голосно прокашлявся, а потім з недоречною недбалістю сказав:

— Це був саме той корабель, начальнику?

Начальник, який мав так само сейшеллське ім’я — Намаратх Годхісаватта — був заклопотаний якимись комп’ютерними даними й не підняв голови.

— Який ще корабель? — запитав він.

— «Далека зірка». Корабель Фундації. Той, який я щойно пропустив. Той, який був голографований з усіх ракурсів. Це його ви бачили вві сні?

Тепер Годхісаватта підняв голову. Це був маленький чоловічок з майже чорними очима посеред тонких зморщок, що точно виникли не через схильність усміхатися.

— Чому ви запитуєте? — сказав він.

Собхаддартха випростався й дозволив своїм темним та пишним бровам наблизитися одна до одної.

— Вони сказали, що туристи, але я ніколи не бачив такого корабля і вважаю, що це агенти Фундації.

Годхісаватта відкинувся на спинку крісла.

— Слухайте, добродію, щось як я не стараюся, а не пригадую, щоб питав вашої думки.

— Але, начальнику, я вважаю за свій патріотичний обов’язок звернути увагу на те, що…

Годхісаватта схрестив руки на грудях і пильно глянув на підлеглого, який (хоча й справляв набагато краще враження своєю статурою та поставою) зсутулився і набрав дещо задрипаного вигляду під поглядом керівника.

— Добродію, — сказав Годхісаватта, — заради вашого ж блага робіть свою роботу без коментарів, або я простежу за тим, щоб вам не призначили ані дрібки пенсії, коли ви підете у відставку, — а це буде дуже скоро, якщо я почую ще щось на тему, яка вас не обходить.

— Так, сер, — тихо відповів Собхаддартха. А потім з підозрілим підлабузництвом у голосі додав: — Чи в моїй компетенції, сер, повідомити вам, що на наших екранах з’явився другий корабель?

— Вважайте, що повідомили, — роздратовано відповів Годхісаватта, повертаючись до роботи.

— З характеристиками, — ще смиренніше вів далі Собхаддартха, — дуже подібними до того, який я щойно пропустив.

Годхісаватта поклав руки на стіл і підвівся.

— Другий?

Собхаддартха подумки всміхнувся. Цей окаянний тип, плід незаконного союзу (то він так про начальника) явно не бачив уві сні двох кораблів. Він сказав:

— Безперечно, сер! Тепер я повернуся на пост і чекатиму наказів, і сподіваюся, сер…

— Так?

Собхаддартха не міг стриматися, попри ризик утратити пенсію:

— І сподіваюся, сер, що пропустили ми той корабель, що треба.

3

«Далека зірка» мчала над поверхнею Сейшелла, і Пелорат зачаровано дивився вниз. Хмарний шар був тонший і розсіяніший, ніж на Термінусі; суходільні масиви, точнісінько як показувала мапа, були щільніші та просторіші; серед них траплялися й ширші пустельні зони, судячи з кольору іржі, що вкривала чималу частину континентальних теренів.

Там не було жодних ознак життя. Здавалося, це світ безплідних пустель, сірих рівнин, нескінченних складок, що могли бути гірськими районами, і, звичайно ж, океану.

— Вона здається мертвою, — пробурмотів Пелорат.

— Не сподівайтеся побачити якесь життя із цієї висоти, — відповів Тревіз. — Коли опустимося нижче, то помітите, як земля вкриється клаптиками зелені. А до того побачите мерехтливий краєвид на нічному боці. Люди мають звичку освітлювати свої планети з настанням темряви; я ніколи не чув про світ, що був би винятком із цього правила. Іншими словами, перша ознака життя, яку ви помітите, буде не лише людською, а й технологічною.

Пелорат замислено вимовив:

— Зрештою, люди за своєю природою денні істоти. Мені здається, що серед найперших завдань у розвитку технологій було перетворення ночі на день. Насправді, якби якомусь світові бракувало технології і він її створив, то відстежити його технологічний прогрес можна було б за збільшенням освітленості на затемненій поверхні. Як ви думаєте, скільки часу забрав перехід від сталої темряви до сталого світла?

Тревіз засміявся.

— Дивні у вас думки, але це, мабуть, через те, що ви фахівець з міфології. Не думаю, що хоч якийсь світ зміг досягти сталого освітлення. Нічне освітлення відповідатиме щільності населення, тож на континентах спалахуватимуть світні групки та смужки. Навіть Трентор у період свого розквіту, бувши однією велетенською структурою, дозволяв світлу покидати цю структуру лише розсіяними точками.

Земля зазеленіла, як і передбачав Тревіз, і, поки вони востаннє облітали навколо планети, він звернув увагу співрозмовника на знаки, які, за його словами, були містами.

— Це не дуже урбанізований світ. Я ніколи не бував у Сейшеллському Союзі, але, згідно з інформацією комп’ютера, вони схильні триматися за минуле. В очах усієї Галактики технології асоціюються з Фундацією, і там, де Фундація непопулярна, є тенденція триматися за минуле — звичайно, за винятком того, що стосується засобів ведення війни. Запевняю вас, що в цьому сенсі Сейшелл — цілком сучасне місце.

— Отакої, Ґолане! Чи не віщує це нам якихось неприємностей? Зрештою, ми ж фундатори й перебуваємо на ворожій території…

— Це не ворожа територія, Янове. Вони будуть ідеально ввічливі, не бійтеся. Фундація тут просто непопулярна, от і все. Сейшелл не належить до складу Федерації Фундації. Тому, оскільки вони пишаються своєю незалежністю й не хочуть згадувати про те, що набагато слабші за Фундацію, а отже, залишаються незалежними лише тому, що ми це дозволяємо, то вони можуть дозволити собі розкіш нас не любити.

— Боюся, що в нас усе ж таки будуть неприємності, — пригнічено сказав Пелорат.

— Аж ніяк, — сказав Тревіз. — Годі вам, Янове. Я кажу про офіційну позицію сейшеллського уряду. Окремі люди на планеті — це просто люди, і якщо ми будемо приязні й не вдаватимемо із себе господарів Галактики, то й вони ставитимуться до нас приязно. Ми прилетіли на Сейшелл не для того, щоб установити тут владу Фундації. Ми просто туристи, які ставлять про Сейшелл запитання, властиві туристам. І ми можемо трохи й цілком законно розслабитися, як ситуація сприятиме. Нічого поганого не станеться, якщо ми залишимося тут на кілька днів і побачимо, що вони можуть нам запропонувати. Можливо, тут цікава культура, цікаві краєвиди, цікава їжа і — якщо з усім іншим не пощастить — цікаві жінки. У нас є гроші.

Пелорат насупився.

— О, мій любий друже…

— Та годі вам, — сказав Тревіз. — Ви не такий уже й старий. Хіба ви не зацікавлені?

— Я не кажу, що ніколи не був таким персонажем, проте нині це вже точно недоречно. У нас є місія. Ми хочемо досягти Геї.