Настуся Соловейко - Берегиня, Настуся Соловейко

– Розьє?

– Це така рослина. Квіти. Вважалося, що саме вони огортають закохану пару своєю магією. Утім, з плином часу, необхідність в них відпала і тепер танець на заручинах, це просто танець.

– Алеж, пари все одно танцюють у повітрі огорнуті світлом.

– Так, одначе, це ж просто магічний фокус.

Я здивовано хмикнула.

– Все одно, романтично!

– Та вам, дівчатам, тільки романтику й подавай! – махнув рукою дядько Роберт.

 

В день свята я прокинулася рано. Пів дня провела у підготовці, робила маски для шкіри.

Потім Кітті завила моє волосся і зробила високу зачіску.

Надівши сукню, я подивилася на себе в дзеркало.

– Ну, Кітті, що думаєш?

– Строго, але гарно, мені подобається!

– І мені! Дякую тобі за допомогу, на сьогодні ти вільна.

Кітті зробила кніксен й вийшла з кімнати.

До урочистої події залишалось ще ціла година і я не знала, чим себе зайняти.

– Ого, оце так сукня! – пролунало за спиною.

– Уітморе! – зраділа я – Чому тебе так довго не було?

– Відпочивав. Ти ж знаєш, перебування тут забирає в мене багато енергії. Є якісь новини?

Я розповіла йому про зустріч з ельфом.

– Цікаво. Якщо вже й ельф тут, то діло точно складніше, ніж просто викрадення дівчат. Будь обережна сьогодні.

– Алеж, зі мною буде Себастіан та й дядько, і купа інших магів!

– Це і добре і погано, – задумливо проговорив Феррікон – Себастіан – добре, натовп – погано.

– Не хвилюйся, я буду обережна! – я обійняла його.

– Все, все, відпусти, задушиш! – пирхав Уітмор.

О пів на сьому я спустилася вниз. Дядько з Себастіаном вже чекали на мене.

– Я ж казав, що цей колір надзвичайно тобі підходить, виглядаєш просто чудово! – дядько Роберт посміхнувся мені.

– Дякую!

Себастіан просто дивився на мене склавши руки за спиною. На ньому був чорний парадний костюм з вишитим кітелем і штанами. Біла сорочка контрастувала із засмаглою шкірою.

Дядько ж вибрав білий костюм – традиційний святковий одяг для магістрів світла.

– Усі готові, – сказав він – тоді, вирушаємо!

Рівно о сьомій карета зупинилася біля парадного входу дома Глорі.

Навколо було тепло, наче літом, дерева в саду підсвічені магічними ліхтариками, великі білі квіти у синіх горщиках прикрашали вхід.

Частина гостей прогулювалась садом, частина гомоніла у фоє.

Глорі та Річард стояли під аркою з вічнозеленого руту –рослини, що приносить щастя і вдачу.

Побачивши мене, вона помахала підзиваючи нас до себе.

Підійшовши ми привітали щасливу пару зі святом. Себастіан клацнув пальцями і в повітрі закружляли рожеві пелюстки розалій, притягуючись один до одного вони зібралися у букет, який він подарував Глорі.

Вона здивовано ахнула.

– Як гарно! Дякую! Прошу проходьте й пригощайтеся. Еллі, побудеш трохи з нами?

Я кивнула.

– Як ти, хвилюєшся? – спитала.

– Та вже не дуже. У нас з Річардом трохи ноги болять тут стояти, – вона засміялася – а це ж тільки початок!

– Нічого, можу тебе носити на руках, якщо не зможеш ходити. – сказав він і поцілував її у щоку.

Стояти на місці й справді було не дуже зручно. Через деякий час, мені захотілося присісти, тож, я пішла до лави, прикрашеної різнобарвними сяючими метеликами.

Гості вже майже зібралися і я крутила головою, розглядаючи всіх. Може побачу Еріка? Куди він зник? Обіцяв зв'язатися зі мною, проте, так і не зробив цього.

Ковзаючи поглядом по натовпу помітила знайоме сніжно біле волосся. Пан головний слідчий теж був тут. Тим краще для мене!

Магія ельфів відрізняється від нашої. Не можна сказати, що вона набагато сильніша, утім більш древня, це точно. Їхня магія не чорна і не біла, радше сказати нейтральна. Головна відмінність в тому, що вони дуже сильні ментальні маги. Чинити їм спротив вкрай важко.

Ніби відчувши мій погляд, він повернувся до мене лицем і попрямував у мій бік.

– Дозволите присісти поряд, панно Штайн? – ввічливо спитав підійшовши.

– Будь ласка, я не проти.

– Ви сьогодні дуже гарна, вам личить ця сукня.

– Дякую за комплімент!

– О, та це просто правда.

Від погляду його білих очей мені ставало ніяково, однак, я не наважувалася спитати, чому в нього такі незвичайні очі. Судячи з романів, що я читала, в ельфів вони були такі самі, як і в нас, втім хтозна, це ж не історичні трактати.

– Бачу ви б хотіли про щось мене спитати. – він посміхнувся.

– Ви що, читаєте мої думки? – жахнулася я.

– Та що ви?! Звичайно ж ні! Просто у вас таке лице, дуже добре видно всі емоції. Можете запитати.

– Це неввічливе питання.

– Тоді це, напевно, про очі.

Я тільки кивнула та відчула що червонію.

– Нічого страшного. Чим сильніший ментальний дар, тим біліші очі, Ельвіро. Можна вас називати так?

– Звичайно,. – кивнула.

– От і все пояснення.

– То ельфи в романах взагалі без дару?! – бовкнула я та закрила рота рукою.

Він відкинув назад голову і засміявся.

– Гадаю, авторкам просто не з руки описувати білі очі ельфів. Не думаю, що це б виглядало дуже гарно. О, сюди йде ваш чоловік.

Я відкрила рота й знов закрила. До нас і справді наближався Себастіан.

– Звідки ви знаєте?

– То, це якась тайна? – він здивовано підняв брови – У вас такий сильний зв'язок.

Я схопила його за руку.

– Прошу, нікому не кажіть! – він якось дивно на мене глянув, та все ж таки кивнув.

– Привіт, Льє, бачу, ти вже знайомий з моєю дружиною.

Сказати, що я здивувалася, це нічого не сказати.

Круглими очима я дивилася на Бастіана.

Він глянув на мене.

– Привіт, Себастіане. Так ми бачились кілька днів тому у мадам Кюр'є, я взяв на себе сміливість представитися.

– Що ж, думаю ти не будеш проти, якщо я заберу її. – він простягнув мені руку.