Джейн Харпер - Посуха

озвався він. Подзвонив їй, щойно вийшов з цвинтаря. — Мені дуже було потрібно побачити приязне обличчя.

— Та все гаразд. Приємно тебе бачити. Маю ще годину, а потім треба їхати забирати Лакі зі школи.

Фок роззирнувся, щоб мати час віддихатися.

— Гарно тут у тебе.

— Дякую. І кролям, схоже, теж подобається, — кивнула вона через плече. — Я тут ще не зовсім закінчила. Ходімо, будеш навідником.

Він рушив за нею через поле до місця, де вона лишила свій речовий мішок. Порившись у ньому, дістала ще одні навушники. Знову залізла в мішок і витягнула коробку набоїв. «Вінчестер». А не «ремінгтон», як у тілах Гедлерів, автоматично відзначив Фок. Його охопило полегшення, а за мить — сором за те, що він узагалі про таке подумав. Гретчен відігнула цівку рушниці та вставила нові набої.

— Кубло отам, — вказала вона, мружачись проти сонця. — Побачиш кроля — посигналиш.

Фок одягнув навушники, і всі звуки стали приглушеними, як під водою. Видно було, як безшумно гойдаються на вітру евкаліпти. Всі звуки в голові здавалися підсиленими: стугоніння крові, цокання зубів.

Фок роздивлявся місце навколо кубла. Довший час не було ніякого руху, аж раптом щось сіпнулося. Фок уже збирався посигналити Гретчен, коли вона приклала зброю до плеча й замружила одне око. Прицілилася; рушниця описала плавне півколо, рухаючись за кролем. Пролунав глухий постріл, і з поблизького дерева водночас злетіла ціла зграя рожевих какаду.

— Добре, здається, ми його дістали, — сказала Гретчен, знімаючи навушники. Пішла через поле до потрібного місця і схилилася там; на мить її шорти туго напнулися. Гретчен тріумфально випросталася, тримаючи обвислий трупик кроля.

— Чудовий постріл, — похвалив Фок.

— Хочеш розім’ятися?

Насправді він не дуже хотів. Не стріляв кролів з самого дитинства. Але вона вже простягнула рушницю, тож він стенув плечима.

— Гаразд.

Коли забирав рушницю, та була ще тепла.

— Процедуру знаєш, — мовила Гретчен. Потім сама вдягнула на нього навушники, легенько торкнувшись шиї, і він аж відчув поколювання на шкірі. Крізь приціл вдивився в кубло. Земля там просякла кров’ю. Це нагадало йому пляму, яка лишилася після Біллі Гедлера, й по хребту пробіг холодок. Зненацька Фокові перехотілося стріляти. Але попереду щось майнуло.

Гретчен постукала його по плечу і вказала напрямок. Фок не ворухнувся. Вона знову постукала.

— Що таке? — радше побачив він, аніж почув. — Він просто перед тобою.

Опустивши рушницю, Фок стягнув навушники.

— Вибач, — мовив він. — Давно я цього не робив.

Якусь мить вона дивилася на нього, а потім кивнула.

— Твоя правда, — поплескала вона його по руці, забираючи рушницю. — Але ж ти розумієш, що мені все одно треба його пристрелити? Не можу я залишити їх на полі.

Гретчен підняла рушницю, прицілилася — і вистрілила.

Навіть з такої відстані Фок знав, що вона влучила.

* * *

Повернувшись у будинок, Гретчен зібрала папери, акуратно розкладені на кухонному столі.

— Почувайся як удома. Не звертай уваги на безлад, — мовила вона, ставлячи на звільнене місце глечик води з льодом. — Я заповнювала бланки для шкільної ради — намагаємося отримати додаткове фінансування. Думаю знову подати заяву в Освітній траст Крослі, хоча Скотт вважає це марнуванням часу. Побачимо, цього року, може, вдасться пробитися не тільки в короткий список. Проблема в тому, що як хтось збирається дати тобі грошей, хоче знати про тебе все.

— Бачу, тут писати й писати.

— Це жахіття, й до того ж, мушу визнати, я на цьому ще й не дуже розуміюся. Раніше членам ради не доводилося робити це власноруч, — сказала вона й помовчала. — Не варто мені нарікати. Це ж була робота Карен. Але, як ти розумієш…

Вона не договорила.

Допомагаючи Гретчен скласти папери на сервант, Фок роздивлявся кухню. Він сам не знав, чого очікував, але все було якось гірше, ніж він уявляв. На кухні було чисто, але і меблі, і начиння, понад усякий сумнів, знавали кращі дні.

Серед різних прикрас на почесному місці стояло фото Лакі в рамочці. Узявши його в руки, Фок провів великим пальцем по зубастій усмішці хлопчика. Згадав, як на відео Біллі дибав за Карен через стоянку. Лишалося вісімдесят хвилин його короткого життя. Фок опустив світлину.

— Дивне питання, але Карен ніколи не згадувала мене? — поцікавився він, і Гретчен здивовано звела погляд.

— Тебе? Ми, правда, мало розмовляли. А що? Вона взагалі тебе знала?

Фок знизав плечима. Втисячне подумав про власний телефон, записаний її рукою.

— Ні, не думаю. Просто цікаво, чи ніколи не зринало моє ім’я.

Гретчен незмигно дивилася на нього своїми ясними очима.

— Наскільки я знаю — ні. Але ж я кажу: я не так уже й добре була знайома з Карен, — вона коротко стенула плечима. Крапка, яка означала кінець теми. Запала трохи ніякова пауза, яку порушило торохтіння льоду: Гретчен налила в склянки води.

— Будьмо, — сказала вона, піднімаючи свою склянку. — Нечасто, але іноді це навіть краще за вино.

Фок дивився, як рухаються крихітні м’язи в неї на горлі, коли вона зробила великий ковток.

— То як просувається розслідування? — запитала Гретчен, опустивши воду.

— Схоже, Джеймі Салліван не причетний.

— Справді. Це добре, так?

— Добре для нього. Але щось це не надто просуває нас уперед.

Гретчен, як пташка, схилила голову набік.

— Але ж ти залишишся, поки не розкриєш справу?

Фок знизав плечима.

— З такою швидкістю — сумнівно. Мені наступного тижня на роботу, — сказав він і помовчав. — Я сьогодні випадково перестрівся з Мелом Діконом.

Він розповів про сутичку на цвинтарі.

— Не дозволяй йому діставати тебе. Він уже зовсім з розуму вижив, — Гретчен через стіл торкнулася пучками пальців його лівої руки. — Минуло двадцять років, а він досі намагається звинуватити тебе в тому, що сталося з Еллі. Так ніколи й не зміг змиритися, що ви з Люком були разом.

— Гретчен, послухай…

— Якщо когось і винуватити, то це самого Дікона, — провадила Гретчен. — Це він відповідальний за те, що його донька почувалася такою нещасною, аж пішла топитися. А тепер шукає, на кого це повісити.

— А ти ніколи не сумнівалася, що це самогубство?

— Ні, — здивувалася вона. — Звісно, ні. З чого б це?

— Я просто запитав. Знаю, під кінець Еллі поводилася трохи дивно, постійно замикалася в собі. І, певна річ, життя з Діконом було суцільним жахом. Але я не усвідомлював, що вона в такому відчаї. Ну, щоб аж накласти на себе руки.

Гретчен сухо розсміялася.

— Боже, ви, хлопці, просто сліпі. Еллі Дікон була така нещасна!

Після уроку Еллі закинула в сумку підручник математики. Почала автоматично переписувати з дошки домашнє завдання, але зупинилася,