Мирослава Горностаєва - Атарінья

- Мабуть уже час додому, - говорить темноволосий Ельда, а його син запитує:

- Аtarinya, ви заспіваєте мені на ніч?

- Такий великий, - посміхається батько, - а тебе все потрібно приколисувати піснями.

- Ну, будь-ласочка, - шепоче хлопчик, і Ельда всміхається йому:

- Гаразд.

Друге ельфеня не говорить нічого. Однак, опісля вечері він обережно відчиняє двері

спочивальні батьків. Високий рудоволосий Ельда та його подруга обертаються до нього з

ніжними усмішками – хлопчик є улюбленцем цієї пари, що пізно взяла злюб.

- Прошу вибачення, - чемно говорить ельфеня, - але чи можу я поговорити зі своїм

аtarinya?

Аtarinya не проти, він підморгує жоні і веде хлопчика до його покоїку. Там допомагає

перевдягтися і присаджується поруч.

- Я, - мовить хлопчик, - зовсім не є таким слиньком, як Ельрос у вуя Макалауре. Я

просто хотів поговорити…

- Я слухаю тебе, синку, - ніжно говорить Ельда. Його прозоро-зелені очі сповнені

любові до цієї рідної істотки, - оповідай.

- Власне, я хотів запитати… Чому у нас синдарські імена? Сини молодшого вуя

Карністіра дражнять нас з Ельросом, говорять, що нас знайшли у лісі…

- Власне, - повагом мовить батько, - так назвати вас забажала княгиня Нерданель. У вас

прекрасні імена, дитя моє: Ельронд, Зоряний небосхил, та Ельрос – Зоряний блиск. А

синів вуя Карністіра ти зможеш здолати у двобої вже в цей їхній приїзд. Бо добре

навчаєшся…

- Бо мій аtarinya – перший мечник Ендоре, - мовить з гордістю маленький Ельронд, -

вуй Карністір не вміє битись з обох рук.

- Звісно не вміє, - посміхається рудоволосий Ельда, - де вже йому… за п’ять сотень літ

не навчився…

- Мій аtarinya - шепоче хлопчик, - не йдіть від мене сьогодні…

- Що сталося, милий?

- Мені сняться жахливі сни… Ніби я зовсім не ваше дитя, а батьком моїм є Еаренділь…

- Отой мореплавець, Аданедель?

- Він, аtarinya … А ви, нібито, викрали мене і хотіли обміняти у жони Еаренділя на

один з Каменів… Сильмарилів.

- Але ж як опинився у неї камінь з вінця мого батька? – знизує плечима рудоволосий.

- Я не відаю, аtarinya … В цьому страшному сні у вас не було правої руки, - хлопчик в

раптовому пориві ніжності і страху цілує батькову руку, - і все тіло вкрите рубцями, а

на грудях – тавро… І ви говорили, що були у полоні… у Моргота, в Ангбанді…

- Дитя моє, - говорить Ельда заспокійливо, - Моргот вже давно є там, звідки йому не

вибратись, а Ангбанд зрівняно з землею ще тоді, коли Ітиль та Анара вперше

піднялись на небо.

- О, то була велика битва, - мовить хлопчик заздрісно, - Битва Під Зорями… Билися всі

– Нолдор, Ваніар, навіть Телері… І Напівбоги – Маяр… Я пізно народився…

- Підростеш, - обіцяє батько, - візьму тебе на північ. Там вистачає боїв і битв – то орки

розплодяться в горах, то дракон виповзе з якоїсь печери…

75

- А валараукар там є? Барлоги…

- І барлоги трапляються… Якось ми з Фіндекано натрапили одразу на двох.

- О-ай…

- Але нам пощастило… Щоправда Фіндекано та його зброєносця Анта було тяжко

зранено, але вони вижили.

- Я виросту – буду воїном, - говорить Ельронд гордовито, - і одружуся з Келебріан…

- З ким? – зводить брови батько.

- З донькою вельможної Артаніс. Я бачив її на святі Сонцестояння минулого року. У

неї очі сині, мов волошки.

- О, Артаніс, - пирскає сміхом Ельда, - моя найулюбленіша сестра. Вона буде у захваті

від того, що ми породичаємось.

Хлопчик вилазить батькові на коліна. Той обіймає його, вже сонного, і починає

наспівувати пісеньку про світло Двох Дерев.

- Майтімо?

В дверях виникає жіноча постать.

- Що, кохана?

- Він заснув?

- О, так… Дитині приснився поганий сон минулої ночі.

Еllet зітхає.

- Тобі, коханий теж снилося щось зле. Ти метався на ложі і кричав... А потім говорив, що брати твої загинули, всі, окрім Макалауре, і називав себе братовбивцею…

Майтімо обережно вкладає сина на ложе і обертається до жони.

- Мила, - говорить стиха, - мені дійсно приснився жах… Мені снилося інше моє життя, де я втратив і братів, і честь, і гордість. І дійсно був братовбивцею – тричі. Ні, я не

убивав синів мого батька, однак зводив руку на Квенді. Мені снилась погибель

Нолдор – і як я зрадів, прокинувшись, що це був лише сон.

Він обіймає жону і йде з нею до спочивальні, зоставивши Ельронда мирно спати. У вікна

спочивальні світить Ітиль.

Нерданель, єдина жива душа в усьому Ендоре, котра пам’ятає у яві страхіття, які іншим

лише сняться, сидить самотою на березі моря.

Вона часто ходить сюди сама – Феанаро зайнятий, завжди зайнятий. Ось