Маркус Розенлунд - Погода, яка змінила світ

видуває арктичний ґрунт, який раніше покривав сніг і крига, відносячи його на тисячі кілометрів і приземляючи на льодовики та сніг.

Коли поглянути на це все згори, вас дещо може вразити іронічність ситуації. Ну, тобто на глобальне потепління, сажу на льодовиках і решту. Усе це з’явилося ж як побічний продукт несамовитої промислової активності, характерної для нашої цивілізації останні кількасот років, принаймні починаючи з другої половини XVIII століття.

І можна ж, за бажання, розглядати промислову революцію як продовження революції наукової, що їй передувала. Остання, своєю чергою, була реакцією на потребу фінансування машини війни у жорстокому XVII столітті. Його жорстокість зумовлена повсюдним браком їжі. А дефіцит спричинила мерзенна погода, яка не хотіла поліпшуватися, – панував Малий льодовиковий період.

У кінцевому підсумку: потепління світу, танення льодовиків і підняття рівня морів спричинене тим, що 500 років тому похолодання зробило юрбу голодних європейців конфліктними. Може, трохи спрощено, зате як іронічно.

Крапля іронії є в тому факті, що все танення в Арктиці виливає в Атлантичний океан страх як багато талої води. Якщо тала вода вставить палиці в колеса Гольфстрімові – це в найгіршому разі розпочне новий, рукотворний, цикл Бонда.

Раптом ми можемо пройти коло, повернувшись на 8200 років у минуле. Хто з вас прогортав початок третього розділу – «Вас вітає голоцен», – поверніться туди, щоб збагнути, що я маю на увазі.

У цьому лісі дещо натягнутих, але не повністю хибних взаємозалежностей, варто виокремити іще одну – картоплю.

Картопля витягла Європу XVIIІ століття із замкненого кола голоду, яке тероризувало континент від початку Малого льодовикового періоду в XIV столітті. Картопля стала рясним і стабільним джерелом калорій, що уможливило ріст населення спершу в Європі, а відтак у світі. Без картоплі промислова революція заледве була б можливою, адже для заповнення цехів забракло б людей. Чи для купівлі всіх продуктів, вироблюваних заводами, чи для запуску, власне, заводів, локомотивів і згодом дизельних автобусів, які виробляли всю ту сажу. Яка розпочала потепління.

Отже, може, винною треба вважати картоплю. Я не відаю, чи або коли настане Судний день, але тоді картоплю фрі обов’язково подаватимуть.

Аби не закінчувати останній розділ у мінорній тональності, ми дамо останнє слово італійцеві Антоніо Страдіварі. Його милозвучні скрипки насправді безпосередньо пов’язані з Малим льодовиковим періодом. Подейкують, що скрипки Страдіварі так неперевершено звучать, тому що дерева, з яких майстер їх виготовив, довго росли у холоді, стаючи щільнішими і твердішими. Це дало інструментам унікальний звук. Отже, не забудьте взяти картоплю, зручно вмостіться та послухайте, наприклад, як Енн Акіко Меєрс грає «Арію» із Сюїти № 3 Йоганна Себастьяна Баха на своїй скрипці Страдіварі.

Не все у світі – зло, врешті-решт.

Епілог

Якби я знав, що світ зникне завтра, я однаково посадив би яблуню сьогодні.

Цитата невідомого походження

Цю книжку точно можна читати як один великий аргумент на користь мінливої та непередбачуваної природи клімату. І, певна річ, так і справді є: клімат ніколи не був сталим. Кілька прикладів ви зустріли, читаючи цю книжку. Ми живемо на планеті, що постійно змінюється. Живій, динамічній планеті. Надзвичайно захопливій і неймовірно гарній планеті!

Але й також на доволі грубій планеті, коли вона не в гуморі. Ми кілька разів побачили це на власні очі: коли клімат змінюється, завжди комусь десь стає зле. Навіть якби зміна клімату сучасності була «природною», то я однаково не розумію, чому це мало б заспокоювати. Нам, або принаймні багатьом із нас, у кожному разі буде зле.

До того ж одне другому не заважає. У принципі цілком можливо, що одна або кілька «природних» змін клімату йде пліч-о-пліч із тією, що спричиняє людство.

Також можна сказати, що антропогенні зміни клімату теж природні. Ми, люди, – продукт природи, як і ціанобактерії. Останні ж спричинили як найгіршу катастрофу довкілля, так і найбільшу зміну клімату в історії, почавши викидати в атмосферу кисень – смертельну отруту для всього живого за тієї доби, півтора мільйона років тому. Крім того, ціанобактерії були набагато меншими та простішими організмами, ніж ми.

Нічого просто так не стається. За будь-якою зміною клімату, природною теж, стоїть якась причина. У випадку глобального потепління сучасності головною причиною є людство та наше спалювання горючих корисних копалин.

У цій книжці ми вистрибнули з глибокої античності, перетнули голоцен – великий вихід на сцену історії людей. Перейшли бродом багнисті поля бою Малого льодовикового періоду та ковзнули його замерзлими морями. Побачили, як погода й вітер вирізьбили відомий нам світ.

Поки нам у спину дме попутний вітер, було б легко залетіти й у ХХ століття, адже багато хто вважає, що саме у цю пору стає по-справжньому цікаво. Саме тоді погода і клімат починають істотно змінювати світ!

Продовженням цієї книжки могла б стати, наприклад, розповідь про «Титанік». Про те, як погода потопила найбільше пасажирське судно (принаймні одне з них: «Титанік» ж мав два сестринських кораблі – «Олімпік» і «Британік»). Тому що це і справді так. Винна в цьому погода. Іронічно, що «Титанік» потопив не шторм, а штиль. Якби Атлантичний океан не був гладенький, як дзеркало, у ніч проти 15 квітня 1912 року, стежові на «Титаніку» вчасно побачили б хвилі, які, як правило, розбиваються об айсберг, що дрейфує. Штурман міг би оминути айсберг, відвернувши катастрофу.

Я міг би розповісти про незвично потужний антициклон, що нависав над східними частинами Північної Америки взимку 1912 року та дав поштовх одній із найхолодніших зим сучасності. Настільки холодною видалася та зима, що зумовила введення в експлуатацію та поширення електричних обігрівачів.

Той же антициклон здійняв північні вітри, які перенесли айс­берги із західної Ґренландії далеко на південь у море Лабрадор, де ходили трансатлантичні пароплави. У типовий рік лишень близько сотні айсбергів вдається не розтанути південніше сорока восьми градусів північної широти.

1912-й типовим роком не був. Цього року більше тисячі айс­бергів спустилося південніше сорока восьми градусів північної широти.

Але світ пам’ятає лише один із них.

Але я не збираюся про це розповідати. Про «Титанік» знають усі, на цю тему написано досить багато книжок і знято достатньо фільмів. Якщо ви хочете прочитати книжку про «Титанік», я можу порекомендувати «A Night to Remember» американського письменника Волтера Лорда.

Я радше поставлю крапку наприкінці Малого льодовикового періоду, близько 1850 року, тому що, на мою думку, усе що сталося опісля, – це зовсім інакша розповідь. Тоді погоду починає змінювати світ, а не навпаки, і це історія, про яку пишуть і писатимуть чимало книжок.

Цю книжку я писав посеред рекордно спекотного та посушливого літа 2018 року,