Альфред Деблін - Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін

невинно зауважила: «Ви, напевне, великі друзі з моїм Райнгольдом?» — «Так і є, — засміявся Франц. — Він час від часу посилає мені продукти та дещо з одягу, коли має зайвий. Ось недавно прислав чоботи. Просто взяв і прислав. Зачекайте, я зараз вам покажу». Якщо тільки та дурна стерва Френца їх не прихопила. Де ж вони поділися? А, ось вони. «Погляньте, фройляйн Циллі, він прислав мені їх минулого разу. Що скажете, справжні ботфорти, халява як дуло гармати. В них одразу троє помістяться. Ану, всуньте сюди вашу ніжку». І ось вона вже взула ті «дула», хихоче, так чепурно вбрана, миле створіннячко, що й казати, яка солоденька, як вона мило виглядає в чорному манто з хутряним комірцем, той Райнгольд — справжній телепень, виганяти таку кралечку, і де він постійно таких чемних знаходить. Циллі стоїть перед ним у здоровенних чоботах. А Франц пригадує, як то було минулого разу, я ніби маю абонемент — передплатив на кожен місяць новий гардероб із дівкою, — скинув черевика та й собі засовує ногу в чобіт. Циллі пищить, але його нога таки входить, вона хоче втекти, та де там, тепер вони скачуть удвох, він позад неї. Дострибали до столу, а тут Франц другою ногою — в другий чобіт. Хитаються обоє, крик, гей, фройляйн, стримайте свою уяву, дайте обом удосталь повеселитися, у них зараз приватний прийом, а для касових пацієнтів[107] прийом пізніше, з п'ятої до сьомої. «Франце, послухай, на мене чекає Райнгольд, ти ж йому нічого не скажеш? Ну будь ласочка». — «Та чого б це я мав казати, кицюню?» А ввечері він уже одержав її, малу плаксуху, з усім добром. Увесь вечір вони лаяли Райнгольда, адже Циллі така мила, в неї такий чудовий гардероб, манто майже нове, бальні туфельки, все це вона одразу прихопила із собою, ого, невже це все тобі Райнгольд подарував, напевне, купував на виплат.

Відтоді Франц дивився на Райнгольда із почуттям захоплення і вдячности. Але робота тепер у Франца не з легких, він з тривогою думав про кінець місяця, коли Райнгольд, цей вічний мовчун, знову заговорить. І ось одного вечора на зупинці метро Александерплац навпроти Ландеберґерштрасе перед Францом раптом з'явився Райнгольд та й питає, чи той щось планував на вечір. Ти диви, ще ж і місяця не минуло, до того ж на Франца вдома чекає Циллі, але піти з Райнгольдом — то завжди дуже приємна справа. Тож вони й покрокували неквапно — як гадаєте куди? — вниз по Александерштрасе на Принценштрасе. Франц усе допитується, куди вони йдуть. До Вальтерхена? На чарочку? І нарешті випитав. Райнгольд хоче сходити до Армії Спасіння[108] на Дрезденерштрасе! Хоче послухати, що там проповідують. Що ж, це в стилі Райнгольда. Завжди в нього якісь химерні ідеї. Тоді Франц Біберкопф уперше провів вечір у солдатів Армії Спасіння. Було дуже кумедно, Франц страшенно з усього дивувався.

А о пів на десяту, коли залунали заклики покаятися в гріхах, Райнгольд почав якось дивно поводитися, раптом підхопився, ніби його ґедзь вкусив, вискочив із зали і побіг геть. Та що це з ним таке? Франц наздогнав його біля сходів, а той лається: «Тих хлопців треба стерегтися. Вони тебе так оброблять, що ти й вдихнути не встигнеш, як на все погодишся». — «Та ну, облиш! Зі мною таке не пройде, довго старатися будуть». Райнгольд і далі лаявся, а коли вони зайшли до Гакепетера на Принценштрасе, він продовжував у тому ж дусі, а потім таки проговорився. «Хочу покінчити з усіма тими дівками, Франце, не можу більше». — «О Господи, а я вже тішився, що скоро чергову одержу». — «Ти думаєш, мені з того велика радість — наступного тижня збути тобі Труду, ту білявку? Ні, так далі тривати не може…» — «За мною, Райнгольде, діло не стане, не сумнівайся. На мене можеш покластися. Як на мене, то нехай хоч із десяток дівчат прийде, всіх прилаштуємо, Райнгольде». — «Дай мені спокій з тими дівками. Розумієш, Франце, я просто більше не хочу». Отакої! сам усе придумав, а потім ще й дратується. «Якщо не хочеш тої дівки, то візьми й покинь її, тут усе просто. Відшити їх завжди можна. Оту, що ти зараз маєш, я ще в тебе візьму, а потім зав'яжи з цим». Все просто, як двічі два — чотири, і навіщо очі витріщати, чого це він так вилупився? Якщо хоче, то останню може залишити собі. Ну, і що таке? От дивний хлоп, тепер пішов узяти собі кави й лимонаду, шнапсу не переносить, від нього ноги стають як ватяні, і постійно він з дівками. Якийсь час Райнгольд мовчав, а коли видув три чашки свого пійла, в нього розв'язався язик.

Ніхто не стане всерйоз заперечувати, що молоко є надзвичайно поживним продуктом харчування. Його рекомендовано вживати дітям, особливо немовлятам, а також хворим для зміцнення організму, бажано у поєднанні з іншими калорійними продуктами. Ще одним продуктом, визнаним усіма медичними авторитетами, якому, на жаль, не віддали належного, є баранина. Нічого не маю проти молока. Але все-таки пропаганда не повинна набувати незграбних, безглуздих рис. У всякому разі, думає Франц, я за пиво, якщо його правильно зберігати, то нічого не може бути кращим за нього.

Райнгольд прикипів очима до Франца — вигляд у хлопця зовсім пригнічений, ось-ось сльозу пустить: «Та я вже двічі був у Армії Спасіння, Франце. Навіть побалакав там з одним. Пообіцяв йому, що «так», буду триматися, а потім знову пустився берега». — «Так, а в чому, власне, річ?» — «Ти ж сам добре знаєш, як швидко мені жінки набридають. Якихось чотири тижні — і вже кінець. А раніше я просто глузд через неї втрачав, бачив би ти мене — цілком божевільним ставав, хоч у ґумову камеру[109] саджай. А потім — усе, кінець, очі мої б її не бачили, я готовий навіть приплатити, тільки б здихатися її». Франц аж зачудовується: «Може, ти й справді ненормальний? Чекай-но…» — «Тож я й пішов до Армії Спасіння, все їм розповів, а потім молився там з одним…» Франц не перестає дивуватися: «Ти? І молився?» — «А що мені ще залишалося, коли на душі так паскудно, й не знаєш, де шукати поради». Хай йому біс, ну й ну, що це він таке верзе? «Воно й помогло, десь тижнів із шість чи вісім думав про щось інше, опанував себе, таки справді трохи попустило». — «Гей, Райнгольде, а може тобі в Шаріте