Данило Борисович Яневський - Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський

Підсумок 1948–1949 рр. для збройного підпілля невтішний. Фактично — це розгром. «У 1948р. поодинокі відділи УПА існували ще тільки у карпатській групі «Говерля», але це вже були тільки скелети колишніх сотень… Під час літа і осени демобілізовано також і ці кадрові сотні й на 1949 р. залишилося, правдоподібно, тільки два віділиусилі чот, але на правах сотень… Згідно з наказом Головного Командира УПА, з датою З вересня 1949, були розформовані останні бойові відділи і штаби». Ті, що залишилися, перейшли або на Захід, або у збройне підпілля. «Починаючи з кінця 1949року бойові акції відбувалися тільки у рамках збройного підпілля, бо регулярних частин УПА вже не було»[188].

Цей висновок підтверджується даними окупаційної статистики. Надалі вона реєструє лише поодинокі прояви активності УПА та ОУН на території УРСР. Те, що безнадійна боротьба добігає кінця, керівники УПА добре розуміли. Читаємо оприлюднений відомим українським дослідником Сергієм Кокіним «Анотований покажчик документів з історії ОУН і УПА у фондах державного архіву СБУ Випуск 1. Анотований покажчик документів з фонду друкованих видань 1944–1953». Більше 30 сторінок (від 110 до 141) — докладні перекази допитів Василя Галаси. Це — чи не найтитулованіший діяч бандерівського уламку ОУН та УПА. Його життя від зими 1947 р. до травня 1953 р. — це цілорічне переховування в бункерах. Захопили його разом із дружиною Марією Савчин у ніч з 10 на 11 липня 1953 р. по 10 роках безупинного полювання.

Читаємо свідчення Галаси:

— у першій половині 1947 р. підпілля ОУН Закерзоння майже повністю було ліквідоване;

— червень 1948 р.: Кук (захопити його в полон удалося лише 15 травня 1954 р.) вимагає від Галаси «ліквідувати» існуючий серед підпільників на території Волинської та Рівненської областей «психоз страху перед агентурою органів МДБ і перед СБ»;

— 1948 р.: Шухевич під час особистої зустрічі розповідає Галасі, що на території Волинської та Рівненської областей діють два проводи ОУН — офіційний, на чолі зі «Смоком», і опозиційний до нього на чолі з «Далеким». Причина — «Смок» під виглядом чистки ОУН від агентури МДБ «перебив багато членів ОУН» (якщо точно — 889 з 936, які потрапили під перевірку). Шухевич доручив Галасі підтримувати опозицію на чолі з «Далеким»;

— коли Галаса у другій половині 1948 р. прибув на Волинь, «збройне підпіллля ОУН» нараховувало 1 тис. учасників. Реально в структурі ОУН збереглося хіба що два крайових проводи та 5 окружних.

З вересня Шухевич видає «Наказ» Ч. 2: «Згідно із вирішенням УГВР від дня 29.8.1949 р. 1) 3 кінцем 1949 р. часово припинити діяльність всіх відділів і штабів УПА»[189].

5 березня 1950 р.

5 березня 1950 р. в с. Білгороща прийняв останній бій Роман Шухевич. Один — проти дивізії. Для його відлову тільки в цей день МДБ задіяло «всі наявні в м. Львові оперативні резерви» 62-ої стрілецької дивізії внутрішніх військ МДБ, а також «військові сили… у кількості 600 осіб»[190].

Я не знаю, що таке «оперативний резерв» тієї дивізії на той день. Нагадую: 62 СД ВВ НКВС СРСР — це одна з 86 подібних дивізій. Була сформована 21 грудня 1944 р. Склад — управління, штаб, політвідділ, 384-й, 385-й, 386-й стрілецькі полки, зокрема рота зв’язку, зокрема медико-санітарна рота, окремий броневзвод, окремий автотранспортний взвод. У жовтні 1945 р. ці полки було розформовано, штаб переведено до Львова. Тут до її складу було включено полки 86-й Кенігсберзький (дислокований в м. Бережани), 125-й Познанський (м. Дрогобич), 267-й стрілецький, 332-й Гданський полки. 1946 р. до неї додали 224-й окремий стрілецький батальйон, 10 Римнікський ордена Богдана Хмельницького, 12-й стрілецький, 88-й ордена Червоної зірки Карпатський, 91-й Белградський Червонопрапорний стрілецький та 86-й стрілецький Кенігсберзький полки замість розформованих 145-го, 203-го, 267-го полків та 224-го батальйону. 1947 р. з нього вивели 332-ий полк, натомість залучили 2-ий (згодом перейменований на 4-й) Червонопрапорний стрілецький. Командир — полковник Михайлов[191].

Але повернімося до протоколів допитів Василя Галаси. За його свідченнями, після серпня 1952 р. націоналістичне підпілля на території Волині було фактично знищене. За півтора року до того, УПА-Північ «по суті вже не було».

1952 р. Кук особисто говорив Галасі: підпілля ОУН у західних областях УРСР «майже повністю ліквідоване», окремі групи діють хіба що у Львівській, Станіславівській і Дрогобицькій областях, але вони розрізнені й не мають зв’язку як між собою, так і з Куком. У Волинській та Рівненській областях залишилися керівник окружного проводу ОУН «Улян» та два бойовики. На кордоні Рівненської та Тернопільської областей — два бойовики. Під час цієї зустрічі з Куком Га-ласа, між іншим, заявив йому: «Бандера дійсно бажає стати диктатором, і тому для збереження престижу ОУН за кордоном треба підтримати ЗП УГВР».

1953 р. Зв’язок із оунівцями на східних теренах остаточно припиняється. Єдиний виняток — на свободі залишається керівник окружного проводу «Скоб». Можливо, — висуває припущення Галаса, — був ще один — «Роман».

За свідченнями Галаси, вся діяльність УПА на той час — це складання щомісячних пропагандистських звітів та звітів про події на територіях. Щоквартальних — про соціально-економічні та політичні події на теренах. Двічі на рік — касові та фінансові звіти. З 1949 р. звітність зведено до мінімуму. Причина — втрата керівних і рядових кадрів. Усі звіти закопувалися в лісах.

Тут прискіпливий читач може зауважити: а в якій мірі можна довіряти показанням, даним у тюрмі МДБ? Не знаю. Дякувати Богові, ніколи там не був. Але дещо під рукою маю. Це «дещо» — листування ЦК українських комуністів із обласними комітетами партії та обласними управліннями МДБ. Усі звіти з областей до Києва мають однотипні назви: «Про хід ліквідації залишків підпілля ОУН і УПА на території області» за такий-то період. Всі вказівки з Києва на місця — «Про заходи по посиленню роботи органів МДБ та партійних комітетів по розгрому залишків банд ОУН». Фактичний зміст — запровадження все нових терористичних, дикунських засобів знищення як залишків підпілля, так і місцевого населення. 1952–1953 рр. — це, головним чином, реляції «про ліквідацію антирадянських терористичних груп» на території тієї чи іншої області, вихід із підпілля учасників ОУН і УПА, інших «нелегалів». На 7-му році окупації сучасних