Збігнєв Ненацький - Нові пригоди самоходика, Збігнєв Ненацький

не потребують помічників і скільки такий помічник заробляє. Відповіді Немо я вже не розчув, бо заглибився в ліс.

Я обережно скрадався з електричним ліхтариком у руці. Не хотів передчасно сполохати чоловіка, що ховався в кущах. Треба було так близько підійти до нього, щоб ліхтарик освітив його. Хоч важко йти нечутно в молодому лісі, стільки в ньому сухого листя, низьких і непомітних гілок, що шелестять від найменшого дотику. На кожному кроці я зупинявся і якусь мить стояв нерухомо, щоб той хтось, почувши шелест, гадав, що то поворухнулось якесь лісове створіння.

Ще крок і знову зупинка. Знову крок… і довша зупинка. І знову крок…

Недалеко від того місця, де Немо розмовляв з Чорним Франеком, я став навколішки і поповз. Промандрував так, може, метрів з чотири, коли праворуч, щонайдалі за три кроки від мене, хруснула гілка і хтось зітхнув.

Я засвітив ліхтарика й побачив Орнітолога, він лежав на землі.

— Загасіть його до біса! — сказав він, затуляючи собі рукою очі.

— Вітаю вас, — відказав я, погасивши ліхтарика. — І запрошую до нашого товариства.

Мабуть він був ні в сих ні в тих, бо я спіймав його на гарячому. Але він і знаку не подав. Підвівся з землі й вийшов із ліска з таким невинним обличчям, ніби я побачив його на лавці десь у парку.

— То це ви отой Немо, — сказав він, вітаючись з Мартою.

— А це Чорний Франек, — відрекомендував я хлопця Орнітологові.

— А це Несправжній Орнітолог, — відрекомендувала його Марта Франекові.

Я радісно потер руки.

— Тепла компанія, — мовив я. — Таємничий і грізний Капітан Немо, Чорний Франек, до недавнього часу ватажок зграї бешкетників, Несправжній Орнітолог, який ховається по кущах і його треба витягати з них, мов рибу з ятера.

— І таємничий джентльмен, прозваний Паном Самоходиком, — весело додав Орнітолог.

— Звідки ви знаєте, що мене так називають? — здивувався я.

— О, навіть дерева шумлять про ваше прізвисько, — викрутився він. — А що я нишком стежив за вами, то я просто у вас вчуся. Здається, не так давно я спіймав вас на тому ж самому.

— Ой, не будьмо надто дріб’язкові, — сказав я. — Не варто ображатися за таку дрібну нетактовність.

— Я не так легко ображаюсь, — мовив Орнітолог. — Але, щиро кажучи, не дуже приємно, коли тебе називають Несправжнім Орнітологом. Я вже вам пояснював, — звернувся він до мене з докором у голосі, — що я справжній орнітолог. Просто я, жартуючи, вдав, ніби спіймався на тому ківікові.

Він підвівся і пішов у кущі, звідки стежив за нами. За хвилину повернувся з гумовим човником, у якому лежали його дивне вбрання, фотоапарат і величезна підзорна труба.

— Як завжди перед світанком, я вибрався на озеро, щоб стежити за птаством, коли воно прокидається. До мого слуху долетів якийсь крик, я вирішив спершу обстежити місцевість. От я й підкрався.

— Так, проте згодом ви мали час упевнитись, що то не злодії, а цілком порядні люди зібрались над озером.

— Авжеж, — погодився він. — Але я не хотів перебивати вам розмову, — І він радісно захихотів. Видно було, що він каже неправду. І так само було видно, що правди ми з нього не витягнемо. Отож, краще обернути все на жарт.

— А я вважаю вас Несправжнім Орнітологом і все, — заявив Капітан Немо. — І я й далі так вас називатиму.

— Можете вважати мене своїм ворогом, — сказав до Марти Орнітолог. — Бо я ворог усіляких глісерів і галасливих моторок на озерах. Вони полохають птахів. Це дивно, що ви так любите природу і гасаєте на цій пекельній машині.

Капітан Немо дуже серйозно кивнув головою.

— Мені набрид глісер. Я охоче скорюся законові, що забороняє користуватися моторами на озерах. Я чула, що вібрація гвинта нищить мальків судака. Веслярство — це гарний спорт. Але я розпрощаюся з глісером тільки тоді, коли ми проженемо звідси усіх цих бешкетників.

Світало. Ми дедалі виразніше бачили обличчя одне одного, а поверхня озера відсвічувала перламутром.

— Мабуть, уже час відпочити, — позіхнула Марта.

А потім узяла мене під руку й відвела кілька кроків убік.

— Капітан Немо розкрив свою таємницю. А ви? Чи не пора вже мені довідатись, чого ви сюди приїхали?

— Пробачте, але таємниця Немо сама розкрилася.

— Іншими словами, я сама повинна розкрити вашу таємницю?

Вона сердито труснула головою і сказавши всім «привіт» ввійшла у воду. Через кілька хвилин її глісер несамовито заревів і, тягнучи за собою на буксирі металевий човен, помчав у напрямі Сем’ян і Буковця.

Ми з Франеком залишили на березі Орнітолога і поїхали моїм самоходом.

Спільно пережита пригода, видно, настроїла Франека на відвертість, бо тепер він почав зі мною розмову.

— Хотів би я бути на вашому місці, мати ваш самохід, ваші таємниці, зазнавати цікавих пригод. Ви дуже подобаєтесь Капітанові Немо. А я? Чи й я міг би привернути її увагу?

— Ти переконався, що як ватажок ватаги ти їй не сподобався, — сказав я повагом. — Ти привернув її увагу, але тільки так, що вона вирішила прогнати тебе з озера. Вір мені чи не вір, але сподобатися їй ти міг би лише одним. Якби раптом став цілком іншою людиною. Це напевно збудило б у неї цікавість до тебе. Подумай, на той рік вона приїде сюди знову. І кого зустріне? Чорного Франека, в майбутньому видатного рибалку, а нині учня з цього ремесла. Може, матимеш свого вітрильника. Адже, мешкаючи і працюючи тут, ти, мабуть, зробив би собі такий вітрильник? А колись, може, збудуєш дім над озером і станеш справжнім рибалкою. Вона теж повернеться сюди після навчання…

Це були мрії вголос. Може, несвідомо я висловлював свою власну тугу за тим, щоб оселитися над мазурським озером, жити тут, працювати?

Чорний Франек мовчав. Я відчув, що мої слова запали йому