Варткес Арутюнович Тевекелян - Рекламне бюро пана Кочека

німкеня нічого не повинна знати про Василя. У житті всяко буває, — отож нехай він, як дружина цезаря, лишається поза підозрою за будь-яких обставин, — тихо говорив «батько». — Для зв'язку з вами замість Шульц доведеться підшукати іншу людину…

— Хотілося б, щоб зв'язок був постійний, а то часом виникає невідкладна потреба інформувати вас і не знаєш, що робити, — сказав Василь.

— Ми спробуємо налагодити саме такий зв'язок. Але будьте готові до того, що за нинішньої політичної ситуації він може перерватися кожної миті. Отже, слід мати в запасі й інші можливості. Ти, Василю, подумай, чи не можна, якщо це буде конче потрібно, скористатися комерційними стосунками вашої фірми з іншими країнами. Звичайно, не інакше, як шляхом легального листування…

— Можна, проте складно. Для цього треба, щоб у тих країнах були надійні кореспонденти. Чи не краще використати для цієї мети якогось нашого художника? Я маю на прикметі одного…

— Перевірений? — спитав «батько».

— Краще було б сказати — надійний. Досі мені не доводилося давати йому ніяких доручень… А втім, — пам'ятаєш, Лізо, в кафе, коли ти уперше зустрілася з Браун, сиділи Борро з приятелем? На щастя, все обійшлося гаразд, — допомога їхня не знадобилася. Цей художник побував у Німеччині, на власні очі бачив, що таке фашизм… Хлопець чесний, порядний, я ручаюся. І є в нього ще одна гарна риса — він щирий патріот Франції.

— Оце важливо. Та й взагалі твоя пропозиція спокуслива, — уголос міркував «батько». — Але перш ніж доручити йому якесь діло, гарненько перевір його — давай невеликі завдання, привчай працювати. Якщо він патріот і любить свою батьківщину, поясни йому, що боротьба з фашизмом — першочергове завдання всіх чесних людей!..

— Не турбуйтеся, все буде зроблено на найвищому рівні! — пожартував Василь.

— А тепер розмова з тобою, красуне, — звернувся «батько» до Лізи, немов питання про її поїздку було вирішено остаточно. — Цілком можливо, що ми з тобою не зустрінемося більше ні в Чехословаччині, ні дома. Тому вислухай мене уважно. Після відпустки повернешся з Василем сюди і, як чехословацька піддана, що поглиблює свої фахові знання в Сорбоині, поїдеш в ту країну, про яку я казав, через Італію. Неодмінно через Італію! Поживеш там тижнів зо два, зо три, побуваєш у різних містах, ознайомишся з шедеврами мистецтва… В тій країні учені недавно почали великі розкопки і знайшли рештки римського чи то городища, а чи військового укріплення. Знайдено дуже багато цікавих для історії мистецтва речей. Усе це — з твого фаху!.. Розкопки провадяться за якихось тридцять — тридцять п'ять кілометрів од столиці тієї країни. Отож, якщо ти захочеш ознайомитися з розкопками, а можливо, й узяти участь у них, то це не перешкодить тобі жити в столиці. Друзі дадуть тобі рекомендаційні листи на ім'я професора Ніколаї, керівника розкопок… Гадаю, завдання зрозуміле. А як треба поводитись у тій країні, розповість тобі Василь, — він мастак у цих справах. Якщо потрібні гроші, наскребемо…

— Гроші не потрібні, — сказав Василь. — «Жубер і компанія» поважна фірма, і один з її співвласників візьме на себе всі витрати, пов'язані з такою благородною метою, як розкопки стародавніх римських городищ та вивчення історії мистецтва.

— Чудово! От що значить мати справу з фінансистами, — засміявся «батько». — На одну турботу в мене буде менше… То як, Лізо, у тебе є запитання до мене?

— Є. Хочу знати: з ким я маю підтримувати зв'язок там, на місці, й хто мені допомагатиме?

— Ніхто.

— Ніхто? Невже доведеться розпочинати на голому місці?

— Саме так, на голому місці. Поживеш, придивишся, сама добереш собі помічників. Як і в кожній країні, там багато антифашистів і людей, які співчувають нам. Отаких і пошукаєш. Тут ви теж починали на голому місці…

— Однак тут був Василь!

— А там — товариш Ліза! Ми ж не розвідники в повному розумінні цього слова — ми антифашисти. І не тільки захищаємо інтереси своєї батьківщини, але й допомагаємо тим народам, яким загрожує фашизм. Через те нам легше працювати, у нас всюди знайдуться помічники! — «Батько» підвівся. — Ну що ж, діти мої, час і спати! Здається, старість підходить, — швидко стомлююся, рано хилить на сон.

— Перед тим як побажати вам на добраніч, хотілося б дізнатися, чи довго ви пробудете у нас? — спитав Василь.

— Завтра побуду і — в дорогу… Чому ти запитав?

— Коли приїде у Францію фрау Шульц і чи скоро прибуде новий кур'єр?

— Фрау Шульц буде цими днями. Про кур'єра поки що нічого певного сказати не можу. Гадаю, що скоро…

— Лізі доведеться діждатися фрау Шульц, звести її з Браун, — тільки після цього вона зможе поїхати в Чехословаччину, — сказав Василь. — А я почну підготовляти компаньйона до думки, що поїду додому… До вас прохання: я дам Лізі листи для Жубера, Маріньє і де ла Граммона. Ліза їх візьме з собою туди, а ви подбайте, щоб їх надіслали за адресами чехословацькою поштою.

— Молодець, добре придумав!.. Стривай, а як з папером, конвертами?

— Нічого страшного, якщо листи буде написано на французькому папері і вкладено у французькі конверти. Від'їжджаючи звідси, кожен захоче взяти з собою гарний папір і конверти. А у Франції вони справді гарні!

У лівих газетах почали час від часу з'являтися антифашистські карикатури, підписані ініціалами «К. Г.». Спочатку вони викликали тільки сміх. Але від малюнка до малюнка вони ставали злішими, цілеспрямованішими. Василь догадувався, що характер карикатур мінявся не без впливу Борро — після поїздки в Німеччину той подавав своєму другові Клоду Гом'є ідеї, пропонував теми, а може, й сам допомагав йому в роботі.

Якось у кіоску Василь побачив на першій сторінці «Юманіте» велику карикатуру на Гітлера і купив газету, хоч раніш ніколи не дозволяв собі цього. А втім, Василь попросив у продавця всі ранкові паризькі газети, не хотів викликати навіть тіні підозри, що мосьє Кочек, комерсант, читає комуністичну пресу.

У своєму кабінеті Василь довго розглядав карикатуру. В цей час до нього зайшов Борро.

— Ви бачили це, Анрі? — спитав Василь.