Галина Василівна Москалець - Потонулі в снігах

самого людства, і більшість людей не хотіли б їх порушувати, якби їх до цього не змушували прикрі обставини життя. А меншість намагається не порушувати їх взагалі. Наприклад, війна є одночасно породженням гріха (зазіхання на чужу власність) і сама породжує гріхи (убивство, ґвалт, мародерство). Війни в Іраку та Чечні почалися з брехні та лицемірства тих країн, які їх розпочали, а багато урядів інших країн без докорів сумління принесли в жертву правду, аби не зазнати матеріальних збитків і не стати паріями на політичному бомонді. На державному рівні економіка виправдовує нині найтяжчі злочини, а на обивательському — діють закони пропаганди з їх обов’язковими піаром та дезінформацією. Надрозвиток деяких країн викликає зубожіння інших, як ми бачимо на прикладі США і Мексики. Наслідком цього процесу стало різке збільшення кількості нелегальних мігрантів, що відбувається нині на планетарному рівні. Структури гріха вирішують цю проблему шляхом створення все більш дискримінаційних законів проти іноземців, залучаючи до цього провокаційні ресурси мас-медіа. Закон так само є структурою, що породжена гріхом і породжує гріх. Система прописки, яка й досі процвітає у нашій незалежній державі, ще у радянські часи породила хабарництво, яке згодом розповзлося як ракова пухлина по всьому суспільству.

Сотні законів, прийнятих за роки незалежності України, спричинили корупцію та бюрократію, а ті, які могли б захистити громадян, просто не працюють. Усі ми лише тепер наблизились до розуміння справжньої суті глобалізації. Ще два роки тому в Україні було видано популярний її виклад за Максом Фріменом, де йшлося про майбутній розквіт країн третього світу, вселенський добробут і гарантії збереження культурних традицій. Розповідаючи про два попередні етапи глобалізації, що закінчились найбільшими в історії людства світовими війнами, автор запевнив, що цього разу не конче має бути війна, хоча події минулого року красномовно свідчать, що війна з Іраком є наслідком глобалізації, а боротьба з тероризмом — лише маска на її потворному обличчі. Уже зараз відчутно, як глобалізаційні процеси ігнорують соціальні проблеми, права людини і право націй на культурне самовизначення.

У себе в Україні ми не чекали так рано глобалізації й у власному зубожінні звинувачуємо владу, не помічаючи, що наша незугарна некомпетентна влада є витвором якраз тієї самої глобалізації. Ми чекаємо ще більшого регресу, а тим часом у нас — «поступ», контрольований не гюсттоталітарними пережитками, а вже неототалітаризмом. Ми побоюємось, що ось-ось підніме голову СБУ й тоді нас порозселяють по божевільнях і в’язницях, а неототалітаризм здійснює економічні репресії, що для консумованого (споживацького) суспільства є найгіршим, бо ніхто не хоче видлубувати зі смітників клапті паперу та запліснявілий хліб чи віддавати зароблене тяжкою працею судовим виконавцям.

Принизливе становище медицини, освіти, науки й культури перетворює їх теж на структури гріха, які змушують загалом чесних людей обдурювати, красти, вимагати чи давати хабарі, знищуючи в них віру в справедливість. Милосердя лікаря, репутація вчителя, патріотизм митця гасяться помиями і всі вони стають однаково брудні. Створюється і заохочується імідж чіпкої істоти на кшалт Ґорлума, для котрої основне не розлучатись з талісманом-перснем, що дає захист, багатство і навіть владу. Навіть міжконфесійна боротьба — це не теологічна суперечка, а запеклі баталії за парафії, що дають змогу розкішно жити багатьом священикам з їхніми численними родинами. Не вбога лепта вдовиці, а щедрі пожертви злодія, котрий стає на службі перед самим престолом, забезпечують добробут служителів Церкви. Тим часом, основою соціальної доктрини християнства є надання переваги вбогим, незалежно від того, віруючі вони чи не віруючі.

Здається, що єдиний вихід з цього економічного й духовного пекла — втеча, як це роблять мексиканці, що у себе вдома заробляють 5 доларів на місяць, а у США — тих же 5 доларів за годину. Але скоро і втекти не можна буде…

Навіть у найтемніші часи історії людей завжди рятувала солідарність, яка робила вибір між мати і бути на користь бути, якщо неможливо було їх узгодити. Влада усе ж потрібна, щоб захистити наші права й свободи від меркантилізму. Як казав колись Владімір Соловйов, «завдання влади полягає не в тому, щоб перетворити життя на рай, а щоб не дати йому перетворитись на пекло». Коли ж влада є породженням гріха і сама породжує гріх у всіх своїх ланках згори донизу, її потрібно усунути, аби вона не усунула нас й обрати нову з тих громадян, які мають стійкий імунітет проти золотої лихоманки і прагнуть служити одному панові — власному народу.

Те, що не має тіні

Існує китайська оповідка з X століття про те, як пані Лі побачила вночі на ширмі тінь від бамбука і зрозуміла, що тінь найкраще передає сутність цієї рослини. У західній ментальності зневаження тіні викликає містичний жах, подібно до втрати душі. Вампіри, як ми знаємо, не відкидають тіні й не можуть побачити себе у дзеркалі. Якщо ж тінь вважати згустком духу, то існують книги та їхні автори, які теж не відкидають тіні, бо втратили її чи не мали ніколи.

Тінь дерева, гори чи книги захищає нас від палючого сонця реальності та очевидних банальних істин, а тому конче потрібна усьому живому. Буває, людину змушують тікати, зруйнувавши те, що наділене тінню, наприклад, високу літературу, класику, запрошуючи її натомість причаститися з брудної калюжі. Відстояти культуру в епоху нагромадження дикого капіталу — дуже важко, бо її всюди переслідує вульгарність, яка має безліч форм і деколи сміє видавати себе за «вишуканий смак». Вульгарність духу і вульгарність особистості автора переходить на його творіння. Вульгарним буде не лише яскраве лаковане видання поважного автора, а й майстерне оформлення книги, зміст якої вбогий і примітивний. Вульгарним є саме розкручування авторів незалежно від того, мають вони тінь чи не мають. Книга сама знаходить власного читача, і завжди — вчасно.

Вульгарно порівнювати живого автора з класиком чи протиставляти його класику. Одразу спадає на думку «Книжник-ревю» з його неприхованою комерційністю і фальшованими вартостями.

Вульгарно виставляти перед публікою будь-чиє особисте життя.

Вульгарно називати розкрученого автора «генієм», бо це вирішувати наступним поколінням. Вульгарно наслідувати когось лише тому, що він зараз у моді. Вульгарно виставляти себе на продаж, розмальовуючи лице, тобто