Рохір ван Аарде - Замах (Щось краще за смерть)

Слова ці він шепотів їй на вухо, але вона і так усе зрозуміла.

— Милий мій! Іди до мене, — прошепотіла вона раптом, — іди!

Радість і біль захопили їх у свої цупкі обійми.

Вони домовилися, що о дев'ятій за ними заїдуть. Коли Леонід перед тим виглянув через вікно, то побачив біля сусіднього будинку припаркований «вартбурґ» з дипломатичними номерами. Зверху йому не було видно, чи хтось у машині є, але раптом він побачив, як хтось викинув з машини недопалок. Через годину, коли вони поснідали, машина все ще там стояла і від'їхала щойно тоді, коли за ними заїхала «волга». Юрій і Лисий Карл під'їхали на «фольксвагені», і Юрій повідомив, що висновки експертизи про причини смерті ще не готові. Було б краще, якби Леонід як батько сам під'їхав до пологового будинку і все з'ясував. «Волга» у їхньому розпорядженні, а поки справа проясниться, доводиться бути обережним. Тому він і звелів вжити всіх заходів безпеки і просить їх не ризикувати. Зустрітися з Леонідом вони з Юрієм домовилися о четвертій дня в східноберлінському кафе «Будапешт».

Шофер «волги» удавав, що розуміє лише декілька слів по-німецьки, але вони й так розмовляли про речі малозначущі. Коли під'їжджали до Альбрехтсгофу, то недалеко від тітчиного будинку стояв знайомий уже «вартбурґ». Тітка була вдома сама, і вперше за весь той час він міг з Гедвіґ у неї в кімнаті спокійно поговорити про втечу. Здійснити цей замір вони вирішили одразу після похорону, хоч при такій охороні це буде нелегко. Перетнути кордон поблизу від Альбрехтсгофу їм напевне не вдасться, краще переходити його в якомусь іншому секторі. Леонід мав при собі ще паспорт на прізвище Тане Фагель, виданий ще свого часу Борисом, а Гедвіг — паспорт на своє дівоче прізвище. Виявилося, що Бориса вже перевели з Карлсгорста і мало хто знав, як він тут свого часу щедрий був на нові паспорти та посвідчення, приймаючи на віру рапорти про те, що попередні знищено і спалено.

— Тримай тепер паспорт на своє дівоче прізвище постійно при собі, — сказав Леонід. — Нікому його не показуй, пред'являй тільки радянський паспорт. Втікати доведеться в будь-яку мить, тому часу на підготовку не буде!

Пополудні вони відвідали пологовий будинок, щоб поговорити з головним лікарем. Дитина підхопила вірусне запалення легенів, що і стало причиною смерті. Будь-який сумнів у природній кончині виключений. І він, головний лікар, теж не розуміє, чому не видають дозвіл на видачу тіла померлої дитини. Він підняв ще слухавку, намагаючись з'ясувати це питання по телефону. Але якоїсь зрозумілої відповіді так і не отримав. Обстеження проведено, проведений навіть розтин, жодних сумнівів у неприродній смерті бути не може. Стало ясно, що це карлсгорстські товариші зволікають з похороном. Чи є для КДБ якась різниця, коли похоронять дитину: в суботу чи аж у понеділок? Зволікати не в його інтересах, тоді потенційні втікачі пробудуть у Берліні, майже на самому кордоні з Заходом, довше. Можливість утечі до похорону кадебісти виключають, стерегти Гедвіг і Леоніда особливо пильно доведеться потім. А яка різниця, чи в суботу, чи в понеділок? В Берліні вже давно ходили чутки про те, що місто зачинять на замок. Берлінці були занепокоєні, вони боялися, що цю єдину лазівку у «залізній завісі» незабаром теж закриють. Коли найкраще готувати такі сюрпризи? Звичайно, на вихідні, тоді всі установи зачинені і вжити контрзаходів неможливо. Зрозуміло, все це припущення, але до якоїсь міри вони пояснювали, чому затягують з похороном. Чи знають про це Юрій і Лисий Карл?

О четвертій він зустрівся з Юрієм у кафе. Той одразу оповістив йому, що нарешті остаточно встановлена причина смерті дитини: запалення легенів. Леонід сказав, що те саме він почув і в пологовому будинку, і поцікавився мимохіть у Юрія, чи можна розраховувати на те, що видадуть тіло.

— Думаю, що завтра протягом дня.

— То завтра ховати її ще не можна?

— Скоріше всього в понеділок.

Цього було досить, щоб Леонід все зрозумів. Трохи ніяково він додав, що хоче прогулятися з Гедвіг по місту, і запитав, коли машина чекатиме на них біля кафе «Будапешт». Йому захотілося таким чином перевірити, наскільки обмежена їхня свобода переміщення, і спробувати приспати тепер пильність своїх колег. Що за ними стежать, зауважив уже через короткий час. У кафе він залишив Юрія і Гедвіґ самих, щоб піти до туалету. Одразу за ним вирушив якийсь тип у сірому і вже не спускав з нього очей. Звідкись появився ще зелений «фольксваген», якого бачив перед тим. Хоч утікати ще не збирався, зате впевнився, наскільки оперативно організовано нагляд. Самому, зі своїм досвідом, було б неважко позбутися хвоста. Але як бути з Гедвіг? Якщо втікати, то тільки до похорону! Але як переконати Гедвіг?

Коли вони зупинилися перед вітриною магазину, він тихенько сказав Гедвіг:

— Зверни увагу на той «фольксваген», який виїжджає з бокової вулиці. Він нас переслідує. Коли перейдемо вулицю, то побачиш типа в сірому, який піде за нами. Тільки не оглядайся! Поводься спокійно.

— Ну й роботу ми їм завдали, — намагаючись приховати свій страх, сказала Гедвіг, коли вони переходили вулицю. — А як-то буде, коли...

— Після похорону вони будуть ще більш насторожені. Боюся, що тоді ми не матимемо жодного шансу. Більше того, маю таке передчуття, що в суботу вночі кордон узагалі закриють.

— Звідки ти взяв?

— Я не вірю, що вони зволікають з похороном без причин.

— То що нам робити?

— Вони впевнені, що до похорону ми не втечемо.

— Ти хочеш сказати, щоб ми...

— Боюся, що так і зробимо.

— Ти хочеш сказати, що ми навіть не поховаємо нашого хлопчика, нашого Андреаса?

— Якщо зробимо це, то нам доведеться повернутися назад. І більше такої можливості не буде.

— Давай вернемося в кафе, — перебила вона його раптом, — а то мені від