Лідія Гулько - Залізна шапка Арпоксая

другий, третій провалився у його пащі». «Риба-ремінь. Ширина цього екземпляра 10 сантиметрів, довжина — 9 метрів», — не забарилася поступити додаткова інформація. «Можливо, риба-ремінь небезпечна, — роздумував підводний мандрівник. — Укусить мене або задушить. Ні, камінець не червоний. Тоді я тебе, чортів королю, провчу.»

Червонопера риба блаженствувала, ковтаючи довірливих риб, і не відала про небезпеку. Хлопчик обхопив її двома руками і смикнув до себе. Довжелезний тулуб струснувся від переляку — ним пройшли хвилясті конвульсії. Мишко ще міцніше обхопив ремінне тіло. «Будеш знати, як жерти оселедців», — погрожував. Король напружив дев’ятиметрове хвостище і цвьохнув ним «причепу». А відтак ще багацько разів. Удари розлютованого короля були страшенно сильними. Та хлопчик від них не страждав. Еластичний костюм, створений чародійником Діонісом, удари не тільки стишував. Так, Мишко відчував від ударів приємний лоскіт. Він реготав від задоволення.

Некоронований король розшолопав, що бешкетник від нього не відчепиться. Атож випнув уперед черево — і пішов догори. Майже вертикально. «О, мені туди ще зарано», — вигукнув хлопчик, розводячи руки. Червона корона зникла з поля його зору. Оселедці кинулися слідом за своїм жорстоким королем. «То ваш ворог!» — кричав хлопчик навздогін нерозумним істотам.

Згодом його увагу привернула велетенська голова. Вона немовбито хизувалася двома пір’їнами, що стирчали зверху і знизу. «Що воно таке?» — міркував хлопчик. «Риба-місяць. Важить майже тонну. Відкладає за один раз 300 мільйонів ікринок», — жваво повідомив Ерудит.

Карборунд відливав рівне зелене світло. Хлопчик сміливо наблизився до гігантської голови. Почухав їй біля пір’їни, що стирчала знизу. Голова роздулася і рохнула. «Ще лопне від задоволення», — реготав Мишко. Відштовхнув її від себе. Риба-місяць кумедно смикнула куцим хвостом і за інерцією ковзнула вперед.

У саду Посейдона бавилися дельфіни. Вони азартно цвірінькали. Грали, напевно, у квача, бо галасливо доганяли одне одного. Мишко привітно махав дельфінам руками. Крикнув у бурдюк: «Гей, салют вашій команд! Я знаю, що ви люди. Точніше, у минулому люди». Розумні тварини стихли, повернули до хлопчика лобасті голови. Наче за командою підводного диригента дружно торохтіли дзьобами. «Дельфіни мене зрозуміли. А може й почули. Адже у дельфінів мозок більший, ніж у людини», — тішився хлопчик.

Він очам своїм не повірив. Декілька разів моргнув віями. Але видиво не зникало. На галявині та в хащах ламінарії вешталися люди. Невелика група людей лежали горілиць, інші — на боках. Ще одні виглядали з чагарів та жували, як корови, листя. Матусі бавилися з малюками, годуючи їх своїм молоком, пестили.

«Морські люди? Це про них складала казки Шахразада?», — роздумував Мишко. Його нестерпно тягло до морських людей. І Мишко стрімголов кинувся до гурту. Та чим ближче наближався до людей, тим більший неспокій закрадався у його серці. Морські люди були лисі, некрасиві. Мали шкіру землистого кольору, до того ж вкриту бородавками. (Він назвав морських людей зеленушками.) Нижче грудей тулуб морських людей вкривала луска. Закінчувався тулуб не ногами, а величезним хвостом. «Клас ссавців. Селени, або морські русалки», — поступила інформація від всезнаючого Ерудита.

Приєднуватися до селен у Мишка відпала охота. Він прийняв рішення плисти назад, до річки.

Однак правильне рішення прийняв Мишко запізно. Морські люди його помітили. Вони підхоплювали дитинчат і ставали на хвости. Викоченими від здивування мутними зіницями уважно розглядали мандрівника.

У Мишка спиною прокотилась величезна крапля поту і лоскотала до сверблячки. Неспокійний погляд хлопчика зачепився за карборунд. Усередині чарівного камінця світився жовтий вогник. Значить, селени для нього не становили смертельної небезпеки. Але страх однаково не випускав хлопчика з липких обіймів. «Морські люди мене не розірвуть на шматки і не з’їдять — неспокійно думав. — Але можуть усиновити. Тоді точно не відпустять мене від себе.»

Зеленушка-підліток визирнула зі заростів ламінарії, що росли коло Мишка, і підморгувала йому. Вона грайливо сховалася. Знову виглянула і знову підморгнула. «Якась пришелепувата. Причепиться і не відчеплюся», — стривожився хлопчик.

Він поплив у бік каньйону.

Поєдинок Мишка з колючою акулою, або катраном

Гористий хребет, що обрамляв річку, служив, звичайно, гарним орієнтиром. Але Мишко до нього не доплив. Справа в тому, що він помітив зміну в поведінці риб. Досі грайливі та безжурні, чомусь стали поводитися неспокійно. Збивалися в клубки і величезним кудлатим тілом прошмигували повз нього. Або ж велика зграя розсівалася — і риби порізно зникали.

До слуху Мишка долинув ледь чутний гул. Він не вщухав, а навпаки — наростав. Ні з того, ні з сього Мишка штрикнули невидимі колючки. Мишко і стинав плечима, і ногами хвиськав. Та де там! Хоч плач — невидимі колючки штрикають, не перестають. А тут ще й карборунд сказився: почервонів, вібрував, підскакував.

Раптом із мороку вод вилізла торпеда. На лискучій спині чорніло гостре трикутне перо. «Ой, мамо, рятуй! Щось страшне суне на мене», — скрикнув хлопчик.

«Колюча акула, морський собака, або катран. Довжина два метри. Належить до живородних риб. Швидкість — 50 кілометрів за годину. Самиця народжує до 15 мальків розміром близько 25 сантиметрів», — бадьорим голосом поінформував Ерудит.

Акула зупинилася неподалік. Буквально в кількох метрах від хлопчика. Широко розплющеними очима він зафіксував таке: рибина хитнула важким обтічним тілом і повільно поплила боком. Плила, звужуючи навколо нього кола. Підійшла так близько, що він виразно бачив у диких очицях лиховісний і жадібний блиск.

Хижачка застигла перед нападом. Плавники, що стирчали обабіч її черева, розчепірилися й дрібно тремтіли, а той, що на спині, неймовірно загострився. Рибина шаліла від збудження. Мишко стиснувся, воліючи перетворитися на малесеньку горошину. Тоді б він загубився у водних просторах, став для морського пса нецікавим. Однак про таке щасливе перевтілення він міг лише мріяти. Поки що.

Акула здригнулася. Переможно й невблаганно посунула дорогою смерті. Важке обтічне тіло заслонило перед Мишком зеленаве видноколо. Він перестав дихати. Заплющив очі й подумки попрощався з життям.

У заціпеніле тіло людської дитини врізалася всією вагою дика первісна сила.

Дивно, що Мишко не відчув пекучого болю. Спочатку ним колихнуло, затим прозвучав оглушливий вибух. Звук був такої сили, немов разом розірвалося кілька підводних мін. Далі пролунали тріскотливі звуки, що нагадували стрілянину з гвинтівки.

Вибух і стрілянина спричинили у водяній сфері