Володимир Діброва - Андріївський узвіз

як нокаут на початку матча. Хто може оглигати після такого? Поки він думає, дівчина сама звертається до нього. Чи не виходить, питає вона, він на наступній зупинці? Він каже, що так, виходить, зіскакує першим і подає їй руку. Вона не чекала цього, і не поспішає простягати йому руку, а, вийшовши, зрізає кут і пірнає в провулок.

Студент її наздоганяє і випалює своє ім’я. Вона не збавляє ходи. Він ступає так, щоб на півкрока випереджати її, й очі в очі розповідає їй все як було.

А ось, каже вона йому, й мій будинок.

Він питає, як її звати.

Вона не одразу, але називає своє ім’я.

Він питає, як так, що він її раніше не бачив.

Виявляється, вона не так давно перевелася в університет із іншого вузу, в якому провчилася три семестри.

Он як, каже він.

А тепер, каже вона йому, до побачення.

А от, питає він її, чи могли б ми, наприклад, сьогодні ввечері піти разом десь, наприклад, в кіно.

Вона каже: ні.

А завтра?

Ні.

Тоді коли?

Ніколи.

Студент питає, чи це тому, що в неї вже є сердечний друг.

Вона киває.

Я розумію. Але ж, каже він, все ще може помінятися!

Так, каже вона і розповідає, як саме все буде мінятися. Після останнього іспита вона одразу ж сяде на поїзд і вранці буде там, де живе її друг. А через тиждень вони поїдуть на море, в студентський табір. На все літо.

І де ж, каже студент, якщо не секрет, цей табір?

Дівчина каже, що не секрет.

Дуже добре, каже студент.

До побачення, каже дівчина і заходить в парадне.

Студент якийсь час, не міняючи пози, стоїть там, де вона його відправила в нокаут. Але що цікаво: тягаря немає. Натомість висока тепла хвиля не дає йому піти на дно.

Ну, каже товариш, якому студент повертає джинси, як пройшло? Добре? Слухай! А, може, візьмемо її на день народження? Я її знаю? Ні? Хоч опиши її!

Студент розводить руками. Фігура, зріст, обличчя дівчини — це лише дрібні деталі чогось незрівнянно більшого. Саме воно є причиною того, що з ним відбувається. Як ти поясниш комусь таке? Коли й самому нічого не ясно.

Невже вона, здогадується товариш, послала тебе?

Студент йому пояснює про сердечного друга з іншого міста.

Шкода, каже товариш, але це ще не трагедія.

Ні?

Ні. У тебе є перевага.

Яка?

Він — там, а ти — тут.

Ну то й що?

Але ти сам винуватий.

Чому це?

Товариш пояснює, що за всіма ознаками вона живе активним статевим життям. На відміну від студента. І вона збагнула, що з ним їй нема що ловити. Але! Як тільки студент стане мужчиною, вона відчує це й заради нього покине того мудака.

Ти думаєш?

Я знаю!

Замість подарунку вони, згідно із домовленістю, навантажують повну торбу їжи та питного і пливуть катером на дачу іменинниці. Річковий вітер і холод після тижня дощів заганяє пасажирів у трюм. Хлопці п’ють на палубі пиво і кидають в річку недопалки.

Товариш каже, що для обряду ініціації немає кращого місця, ніж дача.

Якого, питає його студент, обряду?

Ініціації. Посвячення в мужі. На лоні природи. Про це — уся міфологія. Починаючи з греків. Вони це любили. З биками, з коровами, з лебедями…

Я не можу так.

Як?

Аби з ким. І без почуття.

Але ж ти хочеш, щоб вона була не з ним, а з тобою?

На дачу стікається стільки різного люду, що двері нужника в кутку ділянки працюють як метроном. Кожен із запрошених прихопив з собою кількох незваних, а до тих прибилося по кілька зовсім випадкових знайомих. Як тільки споночіло, чоловічі постаті припиняють походи в бік нужника, і замість того на хвилину заклякають під деревами. Впоравши привезену з міста закуску, молодь накидається на черешні і в темряві, не розібравши, з’їдає всю недостиглу вишню, а за нею і абрикосову зав’язь. Раптом хтось кидає гасло "на річку! голяка!", і всі, хто ще здатний рухатися, тіліпаються дачними вуличками на пляж. На пів зруйнована оселя порожніє.

Студент знаходить під кущем нерозпочату пляшку горілки і пхає її в свою торбу. Чим би це загризти? Він повертається в хату і бачить на сходах,