Стефані Маєр - Світанок

не місце, я не належу до цього світу. Я подумав був тихенько вислизнути, проте збагнув, що Беллу це ще тільки більше знітить — їй буде лишень важче зробити те, що вона задумала. Вона вважатиме, що я не міг зостатися через огидливість. І це буде майже правдою.

І все-таки. Хоча я не хотів брати на себе відповідальність за цю ідею, та не волів і власноруч усе зіпсувати.

Белла піднесла горнятко до обличчя й понюхала кінець соломинки. Вона здригнулася, а тоді скривилася.

— Белло, серденько, ми знайдемо кращий вихід, — кинувся до горнятка Едвард.

— Защепи собі пальцями ніс, — запропонувала Розалія. Вона кинула такий палючий погляд на Едвардову простягнуту руку, наче от-от вчепиться в неї зубами. Непогано було б. Не думаю, що Едвард і це спустить на гальмах, а я б із радістю подивився, як білявка втрачає котрийсь зі своїх членів.

— Ні, це не тому. Це я тому… — Белла шумно вдихнула. — Пахне добре, — зізналася вона слабеньким голосом.

Я ковтнув, намагаючись бридливо не скривити обличчя.

— Це гарний знак, — заохотила Беллу Розалія. — Це означає, що ми на вірному шляху. Отож варто спробувати.

Якщо зважити, як білявка розцвіла, я міг тільки дивуватися, чого це вона не застрибала в шаленому танку.

Белла встромила соломинку собі поміж вуст, щільно заплющила очі та зморщила ніс. Я чув, як хлюпочеться кров у горнятку — в неї знову тремтіла рука. Вона сьорбнула, а тоді застогнала, так і не розплющуючи очей.

Едвард і я воднораз зробили крок уперед. Він торкнувся її обличчя. Я стиснув долоні в замок за спиною.

— Белло, кохана…

— Все гаразд, — шепнула вона у відповідь. Вона розплющила очі та знизу вгору витріщилася на нього. Вираз її обличчя був… винуватий. Прохальний. Переляканий. — На смак теж добре.

Шлунковий сік хляпнув у мене в животі, загрожуючи вирватися назовні. Я міцно зціпив зуби.

— Добре, — повторила білявка в піднесенні. — Гарний знак. Едвард притиснув долоню Беллі до щоки, пальцями повторюючи контур її тендітного обличчя.

Белла зітхнула і знову взяла соломинку в рот. Цього разу вона зробила великий ковток. Цей рух був не таким виснаженим, як її поведінка перед тим. Наче якийсь інстинкт узяв гору.

— А в животі як? Тебе не нудить? — запитав Карлайл.

Белла похитала головою.

— Ні, мене не нудить, — прошепотіла вона. — Мій перший ковток, еге ж?

Розалія просто розцвіла.

— Чудово!

— Розо, гадаю, ще зарано радіти, — пробурмотів Карлайл.

Белла зробила ще один ковток крові. А тоді кинула погляд на Едварда.

— Це не зіб’є нас із рахунку? — шепнула вона. — Чи відкриємо рахунок потому, як я обернуся на вурдалака?

— Ми не ведемо жодних рахунків, Белло. У будь-якому разі за це ніхто не вмирав, — він кволо усміхнувся. — Твій рахунок іще чистий.

Я не втямив ані слова.

— Поясню пізніше, — пообіцяв Едвард зовсім тихо — наче не сказав, а просто видихнув слова.

— Що? — шепнула Белла.

— Нічого, то я сам до себе, — спокійно збрехав він.

Якщо йому пощастить, якщо Белла виживе, йому не вдасться дурити її, коли її чуття стануть такими ж гострими, як і його. Доведеться попрацювати над чесністю.

Едвард ледь помітно скривив вуста, наче боровся з посмішкою.

Белла сьорбнула ще трошки, втупившись поглядом у вікно. Мабуть, намагалася вдати, що нас тут немає. Чи тільки мене немає. Бо ж більше ніхто з присутніх не почував бридливості до того, що вона робила. Навпаки — либонь, вони ладні були самі видерти горнятко в неї з рук.

Едвард закотив очі.

Господи, як хтось може витримати співжиття з ним? Шкода, що він не може чути думок Белли, бо в іншому разі він довів би її так, що вона втекла б від нього світ за очі.

Едвард коротко хихотнув. Белла метнула на нього погляд — і всміхнулася, побачивши веселість на його обличчі. Певен, такого вона давненько вже не бачила.

— Що смішного? — видихнула вона.

— Джейкоб, — відповів він.

Вона обернулася, посилаючи і мені змучену посмішку.

— Джейк такий нервовий, — погодилася вона.

Чудово, я перетворився на придворного блазня.

— Піф-паф, — пробурмотів я, націлюючи на них уявний пістолет.

Вона знову всміхнулася і зробила ще один великий ковток із горнятка. Я здригнувся, почувши, як соломинка забуркотіла, втягуючи бульбашки повітря.

— Готово, — мовила Белла вдоволено. Голос її був чіткіший — до сі хрипкий, проте вже не той шепіт, що сьогодні зранку. — Якщо я не виблюю це, Карлайле, ти повиймаєш із мене голки?

— Щойно зможу, — пообіцяв він. — Відверто кажучи, вони все одно не приносять бажаного результату.

Розалія попестила чоло Белли, і вони обмінялися поглядами, повними надії.

І всі миттю помітили — горнятко людської крові змінило все. До Белли поверталася барва — на воскових щоках з’явився ледь помітний рум’янець. І вона, здається, більше не потребувала, щоб Розалія підтримувала її. Дихала вона легше, і я міг заприсягнутися, що серцебиття її стало дужчим, рівнішим.

Самопочуття її поліпшилося.

А тінь надії в Едвардових очах зміцніла.

— Хочеш іще? — наполегливо запропонувала Розалія.

Белла зіщулилася.

Едвард метнув на Розалію лютий погляд, перш ніж заговорив до Белли.

— Тобі не треба пити ще просто зараз.

— Так, знаю. Але… мені хочеться ще, — похмуро зізналася вона.

Розалія тонкими й гострими пальцями розчесала гладеньке волосся Белли.

— Тобі не слід соромитися цього, Белло. Твоє тіло має потреби. Ми це розуміємо, — спершу голос її був заспокійливим, проте за мить вона гостро додала: — А якщо хтось цього не розуміє, його тут не тримають.

Фраза призначалася мені, звісна річ, проте я не збирався дозволити білявці вивести мене з рівноваги. Я був радий, що Белла почувалася краще. Що з того, що засіб досягнення мети викликав у мене огиду? Я ж бо нічого навіть не сказав.

Карлайл забрав горнятко з долоні Белли.

— Я миттю.

Коли він зник, Белла втупилася в мене.

— Джейку, ти маєш жахливий вигляд, — прокаркала вона.

— На себе подивися.

— Я серйозно — ти коли востаннє спав?

Я хвильку подумав.

— Га! Я навіть і не певен.

— О Джейку! Я й твоє здоров’я занапащу. Не будь дурним.

Я скреготнув зубами. Вона має право вбивати себе заради почвари, а я не маю права пропустити кілька ночей сну, щоб подивитися, як вона це робить?

— Будь ласка, спочинь, — вела вона далі. — Нагорі є кілька ліжок — можеш прилягти у будь-якому з них.

Та вираз на обличчі Розалії свідчив про протилежне — жодне з ліжок не призначалося мені. Я на мить замислився, для чого Несплячій Красуні взагалі потрібні ці ліжка. Чи просто вона так ревно берегла свою