Автор невідомий - Народні казки - Біблійні казки. Казки та легенди про святих

пожалів її дитину і душу в неї не забрав. І за кару Бог мене післав на рік на землю. А Архаїл забрав в Олени душу.

І я пішов подивитися, що та дитина робить, і забрав тоту дитинку. Ви сказали забрати.

— А як ми їхали до міста, чого ти так скоро біг до церкви? Скажи.

— Бо в церкві правилося, а чорти в бані кару виробляли. А люди дивилися на чортів і не молилися. А я чортів вигнав з церкви. Хай люди моляться, в гріхи нехай не впадають.

— А як ми їхали, а там багача ховали, чого ти утікав, чого ти так коні бив?

— Бо я не міг дивитися, як чорти того багатиря душу списами кололи. То я й тікав.

— А як везли хоронити такого бідного, струпавого? Діточки тягнули на візку тіло. Чого ти там пішов помагати?

— Бо то був бідний чоловік. Усі ангели пішли в поміч то тіло похоронити. І я пішов.

— А чого ти мені зробив не чоботи, а капці? Я тобі дав шкіру на чоботи, а ти мені зробив капці.

— Бо вам уже, отче, чобіт не треба, а капців. Бо ви будете вмирати.

І Михаїл з його очей зник, вернувся на небеса, а священик помер.

Помічник шевця

Був швець-пияк. Ішов він з корчми випивший, дивиться, стоїть під деревом голий чоловік. А то була зима. Приходить швець до нього.

— Що ви за оден?

— Чоловік.

— Може би, ти пішов до мене помагати мені чоботи робити?

— Піду.

Розгорнув швець із себе плащ, дав йому, він загорнувся і пішов зі шевцем.

Прийшов швець з тим чоловіком додому, а шевцева жінка подивилася і подумала собі: «Який сам, такого й сюди привів». А той, що його привів швець, трошки усміхнувся. Швець каже до своєї жінки:

– Іди принеси шмаття, най він вбереться.

Вона дала шмаття, той вбрався. Вона дала йому повечеряти. І полягали спати.

Швець був випивший і хотів довго спати, а той приходящий устав до дня.

— Майстер, уставайте! Давайте роботу.

Швець устав, дав йому нитки і показує, як робити дратву. Він узяв нитки, зачав робити дратву і ліпше робить, як сам швець. І швець собі подумав: «Не біда, не біда».

— Давайте роботу.

Швець йому дав якісь черевики, що люди поприносили направляти. Бо швець собі думав, що той нічого не розуміє. А тому робота дуже добре йшла. Що взяв, то раз-раз і скоро кінчив. Добре робив і скоро кінчав. Направляє і шевця посилає:

– Ідіть несіть. Віддайте людям, і най люди платять.

Повикінчував усю тоту роботу, що люди поприносили. А швець повідносив і повіддавав. І приніс швець гроші. А той каже:

— Гроші віддайте жінці. Вам гроші поки що не треба. Жінка знає, що треба купити.

Жінка взяла гроші, купила, що треба. А тут уже й діти треба вбрати. І посилає помічник шевця, щоби йшов купувати шкіри. І швець не має часу пити, мусить іти купувати шкіри. Чоботи, черевики, мешти роблять, і швець мусить йти на базар продавати. І ніколи не має швець часу зайти до корчми.

І був там той помічник три роки. На кінець третього року приїжджає до шевця багатий пан, такий повний, грубий. І каже до шевця так:

— Ви би мені не зробили чоботи? Я маю заграничну шкіру, дуже дорогу. Щоб ви мені такі чоботи зробили, щоби не викривилися і за рік часу би не подерлися.

Швець став думати. А той помічник помахав головою та й каже:

— Беріть.

Швець узяв міру, які чоботи робити, погодилися за ціну, пан лишив шкіру, вийшов з хати, сів з фурманом на бричку і поїхали. А швець вийшов з хати і десь пішов. А помічник узяв тоту шкіру, поклав на стіл і покраяв на тапочки. Пошив на машині, і на копито, і робить тапочки.

Швець увійшов до хати, подивився.

— Що ти зробив?!

Та й схопився швець за голову. Але не каже нічого, бо він у нього вже третій рік і нічого поганого не зробив.

Пан поїхав. І ніж доїхав додому, захворів і вмер. А панський фурман привіз пана додому, зняв з брички, а собі всідлав коня і до шевця. Скоро гонить, приїжджає та й гойкає:

— Майстер! Ви чоботи не робіть, бо пан уже вмер. Ви робіть тапочки.

А помічник виймає тапочки.

— На. Вже готові.

Панський фурман тапочки забрав і поїхав, а помічник шевця каже:

— Знаєте, що я за оден? Я ангел Михаїл. Мене Господь скинув з неба за непослух. А вам я дякую. Я три роки відпокутував. Будьте здорові!

І святий Михаїл зник, навіть двері не відкриваючи.

Свята п’ятниця

Ось наварила я обідати, спекла хліб і сіла причесатися. Коли приїхали з поля син і невістка. Пообідали ми. Невістка позолила сорочки, і сіли ми з нею прясти. Пряли ми аж до вечора. Увечері входить до нас якась жінка — стара-престара, одягнена у свитку, причому свитка на ліктях подерта, і крізь дірки світило голе тіло. Ввійшла і каже:

— Доброго вечора! А що ви сьогодні робили?

А я й кажу:

— Спекла житнього хліба, вмилася, зачесалась, а невістка позолила сорочки, та й сіли удвох прясти.

— А ви, — каже, — забули, що сьогодні Свята П’ятниця?

– І справді, — кажу, — забула!

— Та ви, — каже, — хоч і пам’ятаєте, а все ж у Святу П’ятницю і хліб печете, і сорочки золите, й чешетесь, і прядете, а про те забуваєте, що в П’ятницю нічого цього не можна робити, тому що П’ятниця — така ж свята, як і інші, і що вона терпить за вас муки, коли ви її не шануєте!

Проказала це і скинула із себе свитку, а під свиткою, виявляється, нема ні сорочки, ні спідниці, а голе тіло, та таке попечене, подряпане, поколоте, і по всьому тілу пухирі такі величезні, як буханці.

— Ось, бачите, — мовила вона, — яка я попечена, позолена, поколота, які в мене пухирі? Коли ви печете хліб, у мене відразу ж вискакують пухирі, коли ви золите сорочки, я відразу ж покриваюсь попелом, коли ви чешетесь, на моєму тілі відразу ж з’являються басамани, коли прядете, це все одно, що мене колете, — тому я поколота.

Коли вона сказала нам це, ми відразу ж із невісткою давай хреститися, давай молитися. Ось Свята П’ятниця і каже:

— Ну, тепер прощавайте! Сьогодні я вам нічого не зроблю, лише дивіться ж — на майбутнє не печіть житнього хліба, не золіть