Василь Зима - Ukrainian dream «Последний заговор»

любов. Любов визріває, як плід, і багато з того, що люди називають любов'ю, не має з нею нічого спільного. Ти думаєш, Даша любить того хлопця, якому зараз робить, очевидно, мінет? — уважно поглянула Маркові в очі, він витримав її погляд, було видно, що йому дуже важко чути про мінет і уявляти, як його Даша зараз бере губами Олегів член. — Ні, вона його не любить, і ти це добре знаєш. Ти маєш простити їй, і це зробить тебе сильним. Простити — значить забути все погане і прийняти людину такою, як вона є. Це, так мені здається, і є любов: коли ти можеш прийняти людину такою, якою вона є. Так, це і є любов, — випила вина і знову розвела ноги: їй було цікаво, як на це зреагує Марк.

— Ти думаєш, я здамся і зараз візьмуся цілувати твоє лоно? — Марк не дивився на неї.

— Ні, я так не думаю, я просто хочу, Марку, щоб тобі було добре. Якщо тобі аж так важко, ну давай займатися коханням, я зроблю так, що тобі стане легше, принаймні фізично тобі стане легше, і не тиснутиме нічого на мізки.

— Не треба. Ти знаєш, що це нічого не змінить.

— Так, я знаю, — її голос видався йому сумним.

— У тебе нема більше вина?

— Ні, нема, Марку. Ходімо спати. Ти завтра підеш?

— А ти хочеш, аби я пішов? — зняв штани і ліг у ліжко.

— Ні, просто я знаю, що ти завжди ідеш на ранок і тебе не можна втримати.

— Мені нема куди йти, — укрився ковдрою і чекав, поки Марина перелізе через нього та ляже біля стіни. — Але й тут залишатися нема сенсу. Не торкайся мене руками там, де не треба, навіть випадково.

— Добре, — відсунулася від Марка.

— Дякую тобі, Марино, що ти сьогодні була зі мною, ти найкраща подруга, я чесно кажу, — дотягнувся рукою до вимикача, світло погасло, і стало враз темно й тихо.

— Я знаю. Поцілуй мене, — це вона сказала після короткої паузи, і вона сказала це так, що він зрозумів: якщо не поцілує її зараз, то цим завдасть їй нестерпного болю і поставить між ними міцну невидиму стіну. Марк сперся на лікоть, погладив пальцями її обличчя та ніжно поцілував у губи, потім тихо прошепотів «на добраніч» і ліг поряд, рукою він гладив її груди, а вона пестила пальцями його живіт, їм було приємно, але ці дотики не збуджували бажання, за кілька хвилин вони заснули, і це, напевно, був найприємніший сон у їхньому житті. Вранці Марк попрощався, ще раз міцно поцілував Марину і пішов. Він точно знав, що має робити, Марина мовчки дивилася на нього у вікно. Марк не озирався, Марина втерла сльози та пішла смажити яєчню, вона знала, що Марк більше ніколи не з'явиться в її житті, і вона більше ніколи не побачить Марка. Задзвонив телефон, це був коханець, Марина сказала йому кілька компліментів і голосно засміялася, у неї було своє життя, і в цім житті більше не буде Марка.

Дещо про Володю з Горлівки, який працює водієм маршрутки

Аварія, що сталася о дванадцятій дня неподалік станції метро «Політехнічний інститут», забрала життя десяти людей, причому восьмеро з них були пасажирами маршрутки і двоє — синьої «Тойоти-Камрі», яка вже не підлягала ремонту, і її водія з неї вирізали автогеном. Через цю аварію утворилася довжелезна пробка. Машини швидкої прибули вчасно, травмованих клали на ноші та везли в лікарню, трупи лежали на землі, накриті чорними поліетиленовими мішками. На асфальті червоніли великі плями крові. В машині ДАІ сидів водій маршрутки, він практично не постраждав, «тойота» вдарила якраз у бік, і він хіба що розбив голову, вдарившись об двері. Його звали Володя, він був родом із Горлівки. Володя ніяк не міг вийти з шокового стану, інспектори залишили його в спокої і ні про що не запитували. За дві години інспектори свою справу зробили, а трупи забрали до моргу, машини повантажили на евакуатори, і тільки плями крові свідчили про те, що тут сталася страшна аварія, яка забрала життя десяти людей. Рух транспорту відновився. Водія маршрутки повезли до відділення, з усього було видно, у цій страшній аварії був винен саме він. Була третя дня.

Про те, чого почав побоюватися Ян Урманіс

Ян Урманіс відчував останнім часом якусь небезпеку, він не міг пояснити, звідки ця небезпека походить і чи є реальні причини для страху та хвилювання, але поза тим дуже переймався, навіть утратив сон і посилив свою охорону. Він продовжував спати з Сарою, і останнім часом Сара стала єдиною людиною в Кабміні, якій він довіряв. Сара знала досить багато про його справи, і, власне, його особисто вона також знала краще від інших. Ян не пам'ятав, що саме так зблизило його і Сару, очевидно, те, що він дав гроші на лікування її мами, бо іншої причини він не міг би назвати. Але саме з того дня, коли він дав Сарі гроші на операцію її мами, яку тій зробили в Австрії, Сара раптом почала дивитися на Яна іншими очима. Вона потім ще кілька разів уважно стежила за ним і, схиливши голову, щось собі шепотіла. Ян не розумів, що саме з нею відбувається, і його та зміна в поведінці Сари мало цікавила. Вона була для нього просто дівчиною для сексу та роботи, але одного дня, він пам'ятав, що то була п'ятниця, Ян раптом просто так, посеред білого дня, коли зайшов по дорозі до «Санаханту» купити новий светр, згадав про Сару. Його це збентежило: він ніколи раніше не згадував про неї отак просто, вдень, а винятково лише, коли наближалася ніч, і йому хотілося сексу. Ян навіть кілька хвилин думав про Сару і врешті-решт, сам собі дивуючись із такого вчинку, купив їй модний червоний пояс, він ніколи раніше не робив їй подарунків отак, без причини.

Чим зранку забиває свою голову Марк Лютий

Марк із самого ранку думав над запитанням, чи варто те, що він робить, того, аби це робити. Уночі Даша написала йому смс, вона нагадала про те, що він колись її любив, і що їй набрид Олег, і що вона хоче з ним, Марком, якось зустрітися. Марк довго думав про те, що б їй таке відписати, а врешті набрав приблизно такий текст: «Я колись любив людину, дуже схожу на тебе. Тепер тієї людини немає, а те, що є, мало схоже на людину». Потім