Жюль Верн - 20 000 льє під водою

Я залишив сумного капітана самого біля ліжка приреченого матроса і повернувся до себе, вельми розтривожений цією сценою. Сумні передчуття мучили мене до кінця дня, тож і ввечері я довго не міг заснути. Спав також погано і часто прокидався. Мені вчувалися тяжкі зітхання і похоронні співи. Мабуть, це відспівували душу померлого і молились за неї незрозумілою мовою.

На світанку я вийшов на палубу. Капітан Немо вже був там. Побачивши мене, він підійшов і сказав:

— Пане професоре, чи не бажаєте приєднатися до моєї підводної прогулянки?

— Разом із Конселем і Недом?

— Якщо вони захочуть.

— Радо підемо з вами, капітане.

— Тоді прошу вдягнути скафандри.

Я не переставав дивуватися цій людині. Вчора він просив мене допомогти помираючому матросу, а сьогодні навіть не повідомив мене, живий він чи помер! І запитувати нічого я не мав права, бо мені б просто не відповіли. Проте перспектива прогулятися по дну Індійського океану спрямувала мої думки в інше русло.

Я пішов у каюту до своїх товаришів, розбудив їх і передав запрошення капітана судна. Консель щиро зрадів, бо минула прогулянка йому дуже сподобалася, та і Нед Ленд цього разу радо погодився скласти нам компанію.

Через півгодини, о пів на дев'яту ранку, одягнувши скафандри, взявши балони Рукейроля і електричні ліхтарі, ми вирушили в путь. Подвійні двері відчинилися, і ми на чолі з капітаном Немо у супроводі дванадцяти матросів ступили на глибині десяти метрів під водою на кам'янисте дно.

Перед нами дно плавно спускалося донизу, а трохи далі цей схил завершувався западиною. Ґрунт дна під поверхнею Індійського океану помітно відрізнявся від ґрунту під тихоокеанськими водами, у яких я вперше спробував себе в амплуа водолаза. Тут не було ні м'якого піску, ні підводних галявин, навіть водоростей не було. Я одразу збагнув — ми потрапили у чарівне царство коралів.

Серед кишковопорожнинних класу коралових поліпів, підкласу восьмипроменевих коралів найбільш примітними є горгонієві — рогові корали, а саме: горгонії, білий корал

і благородний корал. Коралові поліпи — цікаві істоти, вчені ніяк не могли визначитися, куди їх віднести: до мінералів, рослинного світу чи тваринного. Як на мене, натуралісти зробили правильний вибір на користь останнього. Учені прийняли позицію свого марсельського колеги Песоннеля і в 1694 році зарахували корали до тваринного світу. Корали — лікарський засіб наших предків і дорогоцінна прикраса сучасників.

Корали — це скупчення великої кількості дрібних тварин, з'єднаних у поліпняк крихким каменистим кістяком. Початок колонії закладає собою окрема особина, прикріпляючись до якогось предмета. Колонія розростається в результаті розмноження способом пупкування[40] одного поліпа. Кожна нова особина, входячи до складу колонії, стає її частиною і починає жити спільним життям. Це називається природним суспільством.

Я читав найвідоміші праці вчених, присвячені цим дивовижним тваринам, що розростаються деревоподібними розгалуженими кам'янистими колоніями. Все нові і нові покоління натуралістів досліджують їх із великим інтересом і вражаючою невтомністю. Для мене також не було досі нічого цікавішого, ніж відвідати скам'янілий кораловий ліс, який природа зростила в океанських глибинах.

Ми засвітили лампу Румкорфа і пішли уздовж коралового рифа, який перебував у початковій стадії розвитку. Колись він неодмінно доросте до того, що стане довгим і великим бар'єрним рифом у цій частині Індійського океану.

На нашому шляху росли дивовижні чагарники, утворені з переплетених гілок, усипаних білими шестипроменевими зірочками. На відміну від земних рослин, коралові кущі і деревця росли не знизу вверх, а зверху вниз, прикріплюючись кроною до підніжжя скель.

Світло наших ліхтарів, падаючи на яскраві червоні гілки коралових дерев, створювало небачені світлові ефекти. Іноді мені здавалося, що всі ці сплощені і циліндричні трубочки колишуться від руху води. Я ледве не піддався спокусі зірвати кілька молодих гілочок з ніжними щупальцями, які тільки почали розпускатися. Повз нас, торкаючись коралових дерев плавцями, немов птахи крилами, пропливали риби. На їхні доторки корали не реагували. Та тільки-но я простягав до них руку, уся ця, на перший погляд кам'яна, колонія оживала: білі вінчики втягувалися у свої червоні футляри, квіти в'янули на очах і весь чагарник перетворювався на груду пористих скаменілостей.

Я також побачив надзвичайно рідкісні зразки «тварин-квітів». Тутешній благородний корал міг конкурувати з коралами, які здобуваються у Середземному морі біля французьких, італійських і африканських берегів. Поетичні назви «червона квітка», «червона піна», якими ювеліри охрестили найкращі екземпляри благородних коралів, цілком виправдані барвою цих зрощених організмів. Вартість такого коралу може становити п'ятсот франків за кілограм. У місцевих водах зберігалася багатюща жива скарбниця, яка могла б збагатити не одну сотню шукачів коралів. Ці коштовні окраси моря часто-густо зростаються з іншими поліпами, утворюючи разом так звані масивні колонії.

Саме тоді я вперше зустрів у природному середовищі рідкісний вид коралів — рожевий.

Ми вже достатньо довго пересувалися морським дном. Згодом чагарники стали густішими, а коралові зарості вищими. І нарешті ми дійшли до справжніх скам'янілих лісів і довгих галерей фантастичних витіюватих форм. Капітан Немо першим ступив у кораловий лабіринт. Дорога вела униз, і через деякий час ми опинилися на стометровій глибині.

Наші ліхтарі освітлювали яскраво-червону шершаву поверхню коралових аркад і навіси склепінь, що нагадували люстри прекрасних палаців, і коли вони спалахували червоними вогниками, все навколо перетворювалося на чарівну казку.

Тут я побачив багато цікавих різновидів коралів: меліти, іріди з членистими розгалуженнями, жмутки коралин, зелені, червоні, справжні водорості з перисто-розгалуженою, інкрустованою вапняком сланню. Після багатьох експериментів і дослідів, тривалих суперечок натуралісти дійшли висновку, що вони належать до рослинного світу. Один мислитель про них сказав так: «Можливо, це і є та межа, де життя намагається пробудитися зі свого скам'янілого сну, але ще не має сили подолати свого заціпеніння».

Години за дві ми спустились на глибину трьохсот метрів нижче рівня моря. У цьому водному прошарку завершувався процес послідовного розвитку коралового рифа. Тут коралові вапняки, що мають розгалужену будову, набувають форми деревоподібних окам'янілостей. То були не скромні кущики, подібні до побачених на галявині з колонією поліпняків. То були густі ліси, величаві вапнякові зарості, гігантські скам'янілі дерева, переплетені між собою гірляндами витончених плюмарій — морських ліан найрізноманітніших барв і відтінків. Ми вільно проходили під цим склепінням, що простягалося далеко вперед, а під нашими ногами розстилалися кольоровим килимом, посипаним блискучим пилом, тубіпориди, астреї, меандріни, фунгії і кариофідеї.

Це видовище неможливо описати словами! А як прикро нам було від неможливості поділитися враженнями один з одним! Ну чому ніхто не в змозі дістатися сюди без цих непроникних масок з металу