Роджер Желязни - Принц Хаосу
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Проти чого?
— Всього, — сказав я. — Пора відкривати карти.
— Мені не подобається, як це звучить.
— Тоді — брись. Я не тримаю тебе проти волі.
— Чорта з-два.
— Слухай, Привид. Справа увійшло в стадію ескалації, і зараз повинна бути підведена риска. Я…
Повітря праворуч від мене почало мерехтіти. Я зрозумів, що це означає.
— Пізніше, — сказав я. — Тепер сиди тихо…
І виникли двері; відкрилися, аби впустити вежу зеленого світла: очі, вуха, ніс, рот, кінцівки, що вирують в зеленому стовпі подібно морю — одна з найзначніших демонічних форм, які я бачив за останній час. І, звичайно, ж знав.
— Мерлін, — сказав він. — Відчуваю, ти граєш на спікарті в повну силу.
— Я чекав тебе, — озвався я, — і я до твоїх послуг, Мандор.
— Чи?
— Так, для чого завгодно.
— Включаючи якісь питання про спадкування?
— До цього — в особливості.
— Чудово! І що у тебе тут за справи?
— Всього-навсього шукаю те, що загубив.
— Це може почекати, Мерлін. Нам треба багато чого зробити прямо зараз.
— Так, вірно.
— Так що приймай форму попристойніше і йдемо зі мною. Ми повинні обговорити положення і укази про прийняття трону — які Доми треба придушити, кого оголосити поза законом…
— Мені треба терміново переговорити з Дарою.
— Спочатку слід закласти якийсь фундамент. Йдемо! Ворушись, давай-давай, пішли!
— Ти знаєш, де вона?
— У Ганта, по-моєму. Ми зв'яжемося з нею пізніше.
— У тебе часом немає під рукою її Козиря, а?
— Боюся, що ні. Ти не носиш своєї колоди?
— Ношу. Але якось вночі її Козир був випадково знищений. Коли я був п'яний.
— Неважливо, — сказав Мандор. — Побачимо її пізніше.
Поки ми говорили, я відкрив канали на спікарті. Спіймав брата в центр вихору сил. Я побачив весь ланцюжок трансформації Мандора, і було просто повернути її назад: стиснути зелену і поворотну башту в форму дуже розгніваного біловолосого чоловіка, одягненого в чорне і біле.
— Мерлін! — Закричав він. — Навіщо ти змінив мене?
— Просто цікаво, — сказав я, похитуючи спікарт. — Я хотів подивитися, чи вдасться мені це.
— Тепер подивився, — сказав Мандор. — Будь ласка, звільни мене і знайди собі більш відповідну форму.
— Момент, — сказав я, коли він спробував розплавитися і витекти. — Ти мені потрібен таким, як є.
Припиняючи його наміри, я кинув у повітря вогненний прямокутник. Серією швидких штрихів наповнив його грубим начерком моєї матері.
— Мерлін! Що ти робиш? — Крикнув Мандор.
Я придушив його спроби виплутатися з допомогою транспортного заклинання.
— Загальний збір, — оголосив я. — Іди зі мною.
Я не став медитувати над імпровізованим Козирем, який підвісив перед собою в повітрі, а відразу атакував його зарядами енергії, закручених через моє тіло і простір навколо.
Раптово в рамі, що я створив, постала Дара — висока, вугільно-чорна, з очима зеленого полум'я.
— Мерлін! Що відбувається? — Зойкнула вона.
Я не чув, щоб таким способом коли-небудь діяли раніше, але утримав Козирний контакт, зажадавши присутності матері, і збив раму геть. Вона, зростом футів на сім, стояла переді мною і закінчувала висловлювати обурення.
— І що все це значить? — Запитала Дара.
Я спіймав її так само, як Мандора, і стиснув до людських розмірів.
— У нас демократія, — сказав я. — Давайте хоч хвилинку будемо виглядати однаково.
— Це не смішно, — відповіла вона, і почала змінюватися назад.
Я призупинив її зусилля.
— Так, смішного мало, — відповів я. — Але це зібрання скликав я, і воно піде на моїх умовах.
— Дуже добре, — сказала вона, знизуючи плечима. — Що так всіх жахливо мучить?
— Спадкування.
— Питання залагоджено. Трон твій.
— А чиїм ставлеником я буду? — Я підняв ліву руку, сподіваючись, що вони не зможуть відрізнити один спікарт від іншого. — Ця штучка дарує величезні сили. Але вимагає плати. Вона носить заклинання для контролю свого носія.
— Кільце належало Саваллу, — сказав Мандор. — Я передав його тобі, щоб привчити тебе до сили володіння ним. Так, така ціна. Носій повинен прийти до угоди з кільцем.
— Я боровся з ним, — збрехав я, — і я — його господар. Але основні проблеми не були космічними. Вони — результат ваших примусових інсталяцій.
— Не заперечую, — сказав Мандор. — Але для цього була дуже вагома причина. Ти неохоче приймав трон. Я відчував необхідність підключити елемент примусу.
Я похитав головою.
— Зліплено не дуже вдало, — сказав я. — Справа не тільки в цьому. Ця штучка запрограмована, щоб зробити мене вашим підспівувачем.
— Необхідність, — відповів Мандор. — Тебе не було. Тобі бракувало потаємного знання місцевої політичної сцени. Ми не могли дозволити тобі просто взяти кермо влади і покотити у власні фантазії… не ті зараз часи, і прорахунки можуть коштувати дуже дорого. Дім потребував засобу контролю. Але лише до тих пір, поки твоє навчання не було б завершено.
— Дозволь мені засумніватися, брат, — сказав я.
Мандор глянув на Дару, та злегка кивнула.
— Він має рацію, — сказала мати, — і я не бачу нічого поганого в тимчасовому контролі, поки ти не вивчиш справу. Занадто багато поставленона карту, щоб допустити збій.
— Це було заклинання рабства, — сказав я. — Воно примусило б мене прийняти трон, слідувати наказам.
Мандор облизав губи. Це був перший випадок, коли я бачив у нього ознаки нервозності. Я миттєво насторожився… хоча трохи пізніше я усвідомив, що і зовнішня нервозність могла бути тверезим розрахунком. Я негайно приготувався парирувати його удар; але атака, звичайно, прийшла від Дари.
Мене затопила хвиля спеки. Я тут же змістив увагу, намагаючись виставити бар'єр. Атака була не проти мене особисто. Це було щось втішаюче-змушуюче. Я вишкірив зуби, поки боровся, щоб скинути захват.
— Мамо… — Прогарчав я.
— Ми повинні відновити імперативи, — сказала вона рівно, більше Мандору, ніж мені.
— Навіщо? — Запитав я. — Ви отримуєте те, чого хотіли.
— Трону недостатньо, — відповіла вона. — Я тобі не довіряю, а довіра — Умова неодмінна.
— Ти ніколи мені не довіряла, — сказав я, скидаючи залишки її заклинання.
— Це невірно, — сказала вона мені, — і тут питання технічне, не особисте.
— Яке б не було, — сказав я. — Я не продаюся.
Мандор накинув на мене паралізуюче закляття, а я скинув його, готовий тепер до чого завгодно. Поки я возився з цим, Дара вдарила мене майстерним твором, в якому я впізнав Шторм сум'яття. Я не збирався змагатися з обома — заклинання на заклинання. Хороший чаклун може розвісити півдюжини основних заклинань. Їх грамотної корекції, як правило, достатньо для вирішення більшої частини ситуацій. У чаклунській дуелі стратегія використання таких заклять — основа гри. Якщо сторони, які б'ються, доживають до виснаження основних заклять, вони опускаються до бійки голими, непродуманими енергіями. І тоді той, хто контролює великі сили,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принц Хаосу», після закриття браузера.