Сомерсет Вільям Моем - Розмальована вуаль

своїй сім’ї розкішнішого життя. Кітті сприймала за належне, що він її любив, бо вона його дитина, і з великим подивом виявила, що в його серці не було почуттів до неї. Вона знала, що він їх усіх знуджував, але їй ніколи й на думку не спадало, що вони могли бути йому так само нудні. Він поводився люб’язно й стримано, як завжди, але з сумною проникливістю, нажитою через страждання, Кітті розуміла, що, хоч, напевно, він і самому собі ніколи в цьому не зізнавався і не зізнається, глибоко в серці він відчував до неї неприязнь.

Його люлька забилася, й він підвівся знайти щось, чим міг би її прочистити. Напевно, це була нагода приховати схвильованість.

– Твоя мати хотіла, щоб ти пожила тут до народження дитини, й збиралася підготувати для тебе твою стару кімнату.

– Я знаю. Обіцяю, що не буду вас обтяжувати.

– Та річ не в тому. В такій ситуації очевидно, що твоє місце – в батьківському домі. Але, правду кажучи, мені щойно запропонували посаду головного судді на Багамах і я на неї погодився.

– Ох, батьку, я так рада! Вітаю вас від усього серця!

– Пропозиція надійшла запізно – я не встиг сказати про неї твоїй бідолашній матері. Вона була б дуже задоволена.

Яка гірка іронія долі! Після стількох старань, інтриг та принижень місіс Ґарстін померла, не знаючи, що її прагнення, хоч і змінене від колишніх розчарувань, нарешті здійснилося.

– Я відпливаю на початку наступного місяця. Звісно, цей будинок буде переданий агентові, і я збирався продати меблі. Мені шкода, що ти не зможеш пожити тут, але, якщо тобі хочеться забрати щось із меблів для квартири, я радо задовольню твоє бажання.

Кітті глянула на язики полум’я. Серце її стукотіло; дивно, що вона раптом так рознервувалася. Але врешті вона примусила себе заговорити. Її голос злегка дрижав.

– Можна мені з вами, батьку?

– Зі мною? Ох, моя люба Кітті.

Обличчя його осунулося. Вона часто чула цей вислів, але думала, що він образний, але тепер вперше в житті побачила, що саме він означає. Це було так помітно, що вона аж злякалася.

– Але ж усі твої друзі тут і Доріс тут. Я думав, ти будеш куди щасливіша, якщо залишишся в Лондоні. Я не знаю, як у тебе з грошима, але радо платитиму за твою квартиру.

– У мене досить грошей для прожиття.

– Я їду в чужі краї. І зовсім не знаю, яке там життя.

– Я звикла до чужих країв. Лондон більше для мене нічого не значить. Мені тут нічим буде дихати.

Він на якусь мить заплющив очі, й Кітті подумала, що він зараз заплаче. Його обличчя виражало глибоку печаль. У Кітті стиснулося серце. Вона мала слушність; смерть дружини сповнила його полегшенням, і тепер ця можливість повністю порвати з минулим пообіцяла йому свободу. Він побачив попереду нове життя і, нарешті, спокій та марево щастя. Вона смутно уявила, скільки страждань він пережив у душі за ці тридцять років. Нарешті він розплющив очі. Він не зміг стримати зітхання.

– Звісно, якщо ти хочеш поїхати, я буду тільки радий.

Видовище було жалюгідне. Боротьба швидко скінчилась, і він здався під натиском почуття обов’язку. Сказавши ці кілька слів, він покинув усі надії. Вона підвелася з крісла, підійшла до нього й, опустившись на коліна, взяла його за руки.

– Ні, батьку, я не поїду, якщо ви цього не хочете. Ви досить настраждалися. Якщо хочете поїхати самі, їдьте. Не зважайте на мене.

Він забрав одну руку й погладив її гарне волосся.

– Звісно, я хочу, щоб ти поїхала, моя люба. Зрештою, я твій батько, а ти самотня вдова. Якщо ти хочеш бути зі мною, як я можу відмовити.

– Та ні ж, я нічого від вас не вимагаю як донька, ви нічого мені не винні.

– Ох, люба моя дитино…

– Нічого, – повторила вона категорично. – У мене стискається серце, коли згадую, як ми все своє життя сиділи у вас на шиї й нічого не давали у відповідь. Навіть дрібки любові. Напевно, у вас було не дуже щасливе життя. Будь ласка, дайте мені можливість хоч трохи відшкодувати те, що я мала зробити колись!

Він трохи насупився. Її звіряння його бентежили.

– Я не знаю, про що ти. Я ніколи не мав до тебе ніяких претензій.

– Ох, батьку, я стільки пережила, я була така нещасна. Я вже не та Кітті, якою була, коли поїхала з дому. Я дуже слабка, але, здається, вже не така огидна мерзотниця, як раніше. Будь ласка, дозвольте мені спробувати! У мене, крім вас, зовсім нікого немає. Дозвольте мені заслужити вашу любов. Ох, батьку, я така самотня й нещасна, мені так потрібна ваша любов!

Кітті уткнулася в батькові коліна й гірко розридалася.

– Ох, Кітті, моя маленька Кітті, – пробурмотів він.

Вона підвела погляд і обійняла його за шию.

– Батьку, пожалійте мене. Будьмо добріші одне до одного.

Він поцілував її в губи, як цілують коханих, його щоки були мокрі від її сліз.

– Авжеж, ти поїдеш зі мною.

– Ви так хочете? Ви справді хочете, щоб я поїхала?

– Так.

– Я так вам вдячна.

– Ох, люба, не кажи мені такого. Мене це бентежить.

Він витягнув хустинку й витер їй очі. Він усміхався так, як не всміхався при ній ніколи раніше. Вона знову обійняла його за шию.

– Нам так добре буде разом, батьку. Ви навіть не уявляєте, як ми весело заживемо.

– Не забувай, що в тебе буде дитина.

– Я рада, що моя доня народиться десь там, близько до моря, під широким синім небом.

– Ти вже вирішила, що це буде дівчинка? – пробурмотів він із легкою, сухою усмішкою.

– Мені хочеться мати доньку, бо я хочу виростити її так, щоб вона не повторила моїх помилок. Згадуючи, якою була, я ненавиджу себе. Але в мене не було змоги стати інакшою. Я виховаю свою доньку так, щоб вона була вільна й могла твердо стояти на ногах. Не для того я приведу цю дитину на світ, любитиму її, роститиму її, щоб якийсь чоловік так захотів із нею спати, що був би згоден забезпечувати її до кінця життя.

Кітті відчула, як батько оторопів. Він сам ніколи про таке не говорив і ніколи не чув таких слів від своєї доньки.

– Дозвольте мені хоч раз висловитися відверто, батьку. Я була дурна, пустоголова й огидна. Й дістала за це жахливу кару. Я твердо постановила собі врятувати від цього свою доньку. Я хочу, щоб