Ванда Трезор - Я за тебе (не) піду!, Ванда Трезор

Я, чесно скажу, задумалась, чи виходити мені до Реста, чи ні? З одного боку, я обіцяла Максимові, що як тільки мені захочеться вийти надвір, я розбуджу його І він проведе мене у вбиральню. Якось поставити в коридор банальне відро, як це завжди робила бабуся, коли ми в неї гостювали, було соромно. Не знаю, чому. В селі це звичайна практика. Адже в хатах немає унітаза і водопроводу. Хіба що у суперхазяїв, які й це зробили для себе навіть в селі. Отож, і до туалету слід було йти на вулицю, аж до невеликого будиночку за хлівцем…

Але будити Максима я не хотіла. І з однієї-єдиної причини: мені справді потрібно було поговорити з Рестом наодинці, сам на сам, вже остаточно розставити всі крапки над і. 

Я кивнула в шибку і, присвічуючи під ноги телефоном, натягнула капці й тихенько пішла з хати. Одягнена була в літню піжаму - маєчка і шорти до колін, зручну й не жарку, бо й справді, дні й ночі стояли спекотні.

Надворі було трохи прохолодно і темно. Рест вже стояв біля ґанку, теж світив ліхтариком смартфону.

- Дякую, що вийшла, - стиха сказав він. - Давай відійдемо, щоб нас ніхто не чув, я хочу поговорити з тобою, Марто. І серйозно.

Навіть не дивлячись, чи йду я слідом, попростував до хвіртки. Отакий він завжди: не зважає на бажання інших, все повинно крутитися лише навколо нього. У Реста навіть думки не виникло, що я не послухаюся…

Боже, де були мої очі, вуха, голова та все інше, коли я закохалася в такого нарциса? Правду кажуть, що любов сліпа! Кохання приходить, і ти кохаєш попри все. Проте є рамки, вийшовши за які, ти бачиш все по-новому і починаєш більше розуміти.

Я не прощаю зрад, адже якщо тебе зрадили один раз, то де гарантія, що не буде наступних обману й брехні? Саме це зараз уособлював для мене Рест. Він зрадив мене і мою дитину! І пробачити йому цього я не могла, бо побачила його справжнього, і він був огидний у своїй зарозумілості…

Ми вийшли за ворота, зупинилися біля його великої красивої машини, дверцята якої були відчинені, очевидно, чоловік влягався там спати, як я й запропонувала, а потім вирішив піти поговорити зі мною.

Рест почав говорити те, що ще кілька днів тому змогло б мене повернути, заспокоїло б. Але не зараз, коли я закохалася! Коли поряд зі мною з'явився найкращий у світі чоловік, мій Максим, який теж кохав мене!

- Марто, тоді, коли я дзвонив тобі, - почав Рест, - то все неправда! Я не хотів цього говорити! Про аборт і все таке... Якесь затемнення найшло на мене, чесне слово! - він взяв мене за руку. - Я зовсім не хочу жодного аборту! Я хочу тебе і нашу дитину!

Він потягнув мене за руку до себе і спробував обійняти. Але я відсторонилася, ступила крок назад. 

- Не треба, Ресте! - опустила я голову, щоб не бачити чоловіка, котрий говорить те, чого я вже чути не хочу.

Але недавно ж хотіла! Я боялася сама себе, відверто скажу. Боялася, що не мій розум, свідомість, а моє тіло захоче Рестових пестощів, адже воно звикло до цього чоловіка. Ми цілий рік зустрічалися і спали разом! Я рішуче проговорила:

 - Між нами все скінчено! Я не кохаю тебе, бо полюбила іншого. А дитина… Вона не твоя! Вона моя!

- Ти не усвідомлюєш, що кажеш, - не погодився Рест. - Ми одружимося! В тебе від мене дитина! Марто, схаменися! Це дуже важливо! Навіщо дитині чужий, нерідний батько, коли є я, рідний? Я оберігатиму вас, любитиму, кохатиму тебе! Ти мені потрібна!

Рест був не схожий на самого себе. І це ще більше мене здивувало, і навіть налякало, стривожило. Він ніколи, зовсім ніколи не говорив про кохання! Так, казав, що я його приваблюю, подобаюсь йому, що хоче мене, але щоб… про кохання…

- Ти неправильно все зрозуміла тоді, в кав'ярні, - тим часом продовжив Рест. - Та жінка, яка дзвонила, вона… е-е-е… помилилася номером… Обізналась…

- Не обманюй! - глянула я на Реста, котрий безбожно мені брехав. - Аж так помилилася номером, що ти почав замовляти весільні листівки на наступний день?

- Які листівки? - щиро здивувався чоловік. - Це Варвара тобі наговорила? - він сердито почав пояснювати. - Це було замовлення на фірму, і, до того ж, не моє! 

- Я не хочу тебе знати, - обірвала я Реста. - Вже казала і ще раз повторюю: можеш їхати геть! Все! Ресте, почуй мене! Немає нас! Все скінчено! Я кохаю іншого! 

Він наче й не чув, знову, як зациклений, почав говорити, схопивши мене за плечі і вглядаючись в очі, мовби хотів, щоб я побачила, що він говорить правду:

- Марто, послухай мене! Я дуже кохаю тебе і хочу бути з тобою разом! Хочу одружитися! Хочу, щоб твоя дитина була і моєю дитиною! І щоб ми жили разом! Я хочу нашого спільного майбутнього! І я щирий, Марто! Повір мені, я кажу все це справді щиро! - наче одержимий Рест викрикував ці слова, що і дивували мене, і навіть лякали. Знову подумалося, що Рест не схожий сам на себе! Але мені вже й справді байдуже до нього. Я знизала плечима:

- Мене дратує твоя брехня, Ресте! - сказала я, - Не вірю, бо надто довго знала тебе! Ти брешеш, щоб одружитися зі мною, чи щоб обманути і відвезти на аборт? Не старайся, нічого з цього не буде!

- Я не брешу, - раптом спокійно промовив Рест.

Незворушність і спокій, рішучість і навіть роздратування тепер були в його голосі. Хоча до цього в ньому звучали нотки палкого кохання, котрі, як виявилося, він вдало зіграв. Та за ним сцена плаче!