Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

«Я не можу це пояснити, - Аринка підняла плечі, - але ти це зможеш відчути, - дівчинка підійшла до стовбуру велетня та показала на купу, - ось тут я впала, - вона розвернулась до Мілани обличчям та розвела руки, - ось так, - вона піддалась назад та впала на листя спиною, - я відчула ліс, я відчула його силу, його турботу. Він врятував мені життя, - вона подивилась на Мілану, - лягай біля мене, це ж безпечно, - вона всміхнулась, - ти маєш це відчути». Мандрівниця деякий час вагалась, не розуміючи, що саме вона має відчути від того, що буде просто лежати на листі біля дубу. Питання велетня не розкрите, можливо Аринка змогла зрозуміти більше?

Мілана підійшла до Аринки, присіла та розкинувши руки, лягла на спину, поряд з дівчинкою. Вона одразу відчула тепло листя, точніше, тепло землі, що листя не пропускало наверх. Це було приємне відчуття, тому дівчина одразу всміхнулась та закрила очі.

Несподівано, Мілана напружилась, зрозумівши, що вона заціпеніла. Вона відчула, що неймовірна сила схопила її за руки та ноги, почала просуватись до живота, спини, голови. Мілана спробувала крикнути, але їй це не вдалось. «Не пручайся, - почула Мілана спокійний голос Аринки, - дай силі зайти в тебе». Дівчина відчула неймовірну паніку та страх. Вона була в пастці. «Це не пастка, - продовжувала заспокоювати дівчинка з зеленими очима, - ти маєш розслабитись».

Приборкавши свій страх, Мілана спробувала зняти напругу в ногах та руках. Вона спробувала вирівняти дихання та призупинити стукіт свого серця. Деякий час це не виходило, оскільки тиск не зменшувався, але несподівано сила відступила, дівчина змогла розслабитись.

Саме в цей момент, щось гостре вийшло з землі та увійшло в спину Мілани. Неймовірний біль рознесло по всьому тілу, пальці на руках та ногах почали горіти вогнем. Дівчина відчула сльози. Відкриваючи рота, дівчина хотіла лише кричати від болю, але вона не чула свого голосу. «Я можу рухати ротом?» - промайнула несподівана думка. Несподівано, тишу розірвав крик Мілани, вона не спиняла кричати, але тепер вона чула себе.

Біль в спині минув, гострого жала вже не відчувалось. Руки та ноги щось тримало, але Мілана відчувала, що може чинити цьому опір. Перша спроба не дала результату, друга, третя. На четверту спробу, Мілана відірвала руку та почала нею хапатись за землю, відтягувати себе в сторону. Відірвала другу руки, спробувала піднятись. Дівчина відчула, що може більше, різко смикнулась та вивалилась з купи листя.

Мілана підскочила, стрибнула в сторону, та не втримавшись, впала на землю обличчям. В голові запаморочилось, але вона втримала свідомість. Підскочила знову, махаючи руками, намагаючись потрапити кудись подалі від велетня. Як тільки зрозуміла, що дісталась більш менш безпечного місця, розвернулась. Мілана стояла, важко дихаючи, розставивши ноги, схопилась стовбура сосни, що була поряд.

Аринки ніде не було, дівчинка наче зникла. «Що це було? Пастка?» - подумала Мілана, наче звертаючись до гості, що вміла читати думки. Вона чортихнулась, завела руку за спину, під футболку. Образу руку висмикнула та подивилась на пальці. Вона побачила кров. Це жало дійсно було, воно проткнуло дівчину. «Що це за чортівня?» - перелякалась Мілана.

Жахливе почалось потім. Ліс розірвав дитячий сміх, що луною розходився в різні сторони. Мілана одразу впізнала голос Аринки, тонкий, дитячий, наповнений такою неймовірною злобою, що холодок пробіг по спині. Несподівано в вухах затріщало, від чого Мілана ойкнула та схопилась голови. Тріск посилювався, перетворювався на щось подібне звуку магнітофону, коли зажувало плівку. З кожною секундою цей хаос звуків ставав все більш гучним та нестерпним.

Мілана почала швидко дивитись по сторонам, шукаючи той тунель, з якого вони прийшли з галявини. Навколо почало швидко темніти, наче ліс раптово зрозумів задум Мілани, поспішив їй завадити.

Знову крик Аринки, тепер він був веселим, божевільним, надривним. Він ставав то більш гучним, то віддалявся взагалі кудись в сторону.  Несподівано настала тиша. В цей момент очі Мілани запекли. Вона закрила їх та почала терти. Зробила декілька кроків назад та перечепилась через коріння. Дуже боляче впала на спину, від чого перехопило подих. В грудях відчула сильний біль, від чого Мілана заплакала.

Щось неймовірно сильне схопило Мілану за плечі та потягло кудись в сторону. Вона не могла відкрити очей, але почала дуже голосно кричати від страху. Знову повернулось тріщання, вуха закладало. Хватка зникла, дівчина впала на землю, та одразу відчула, що щось схопило за ногу та потягнуло в іншу сторону.

Мілана намагалась за щось вхопитись вирватись, але сила була неймовірна, супротив був неможливий. Враз плечем дівчина вдарилась об дерево, потім інше. За голову заціпилась гілка, вириваючи волосся. Страшенний біль розійшовся по всьому тілу. Мілана заплакала, заблагала її відпустити. Але нічого не змінювалось. Щось тягнуло її крізь кущі та дерева.

Чи сила зникла, чи Мілана просто втратила свідомість, але рух припинився. Дівчина спробувала піднятись, підперши землю руками. Сіла та почала терти очі. Вона зрозуміла, що може відкрити їх, побачити все навколо, зрозуміти, що відбувається.

Декілька секунд вагалась, боялась побачити щось страшне перед собою. Але спромоглась. Виявляється, що вона сиділа в очереті, біля озера, на тій самій галявині, де друзі знайшли тимчасовий прихисток. Вона одразу почула, що у воді хтось є. Сиділа та не рухалась, намагаючись розпізнати щось. Миттєво, почула, що по воді хтось незграбно пішов, високо піднімаючи ноги та хлюпаючи. Ось людина вийшла на берег, кроки почулись саме в сторону Мілани.