Євгеній Шульженко - Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко

Степан скинув рюкзак та дістав два мотка клейкої стрічки. Кинув двом хлопцям та наказав зв’язати руки та ноги. Кулаками мало хто наважувався махати, це тобі не палиця. Більшість дітей не були з дитячого будинку, тому цей козир Степан тримав при собі. Стрілків швидко зв’язали. Командир з іншими дітьми загону підскочив до краю другого поверху та подивився на битву. Не було видно ні перемоги, ні поразки міста Сонця. Бились на рівних. Що з однієї сторони, що з іншої, багато дітей відходили назад для відпочинку. Доволі багато дітей було, що втратили свідомість. «Сподіваюсь, вони не заснули, а просто добре отримали по голові» - в серцях попросив Степан.

В цей момент, з іншої сторони від центрального входу почувся шум. Степан підняв голову та побачив натовп в голові з Олею. Всі діти теж були з жовтими стрічками, що вказували на місто Сонця. «Нарешті!» - подумав хлопець та підняв палицю, закричав від радості. Семен підняв голову та помітив командира на другому поверсі. Стрілків не було, тому ватажок гіпермаркету чортихнувся. Потім він прослідкував погляд Степана та повернув голову.

​Нові сили почули і діти ворога, що відпочивали після бійки. Вони повскакували та схопили зброю. Діти міста Сонця завдали удар з тилу. По суті, ворог був оточений. Семен крикнув своїм воїнам, щоб ті відступали та заходили до гіпермаркету. Степан це зрозумів доволі швидко, тому розвернувся та побіг вниз. Він крикнув іншим, щоб лишали полонених та йшли за ним.

Євген помітно хитався від втоми, але не зупинявся. Він наносив удар за ударом, та не зважаючи на зменшення сил, його удари стали більш жорсткими. Він бив одразу в голову або шию, при можливості бив у живіт наче списом, впираючись на ногу. Діти, як в фільмах, розлітались в сторони від божевільного воїна. Почувши крики за спинами ворога, Євген підняв голову та побачив Олю.

Губернатор засміявся та вмить зрозумів, що якщо ворог почне ховатись, він не зможе схопити Семена. Хлопця переповнював гнів на ватажка гіпермаркету. Лера спить, та щоб він не казав, що вона сама заснула – він має помститись. Йому вже було не важливо, що цей ланцюжок почав він сам. Він хотів покарати ворога.

Євген побіг вперед, вишукуючи Семена. Вмить побачив биту, та чкурнув в натовп. Семен тікав та штовхав інших. Губернатор підскочив та поставив перед ватажком ногу, той перечепився та впав. Зброя відлетіла в сторону, а Євген вдарив хлопця в бік. Семен закричав від болю та скрутився, кинувши погляд на нападаючого. Він підняв руки, що не збирається чинити опір, та губернатор не планував зупинятись. Удар, ще удар.

Підскочив Степан та відтягнув Євгена. Семен спробував піднятись та губернатор звільнився від друга, підскочив та вдарив палицею по шиї ворога. Той вдарився головою об асфальт та непритомнів. Євген плюнув та з люттю подивився на Степана.

В цей час діти гіпермаркету тікали всередину. Хлопці та дівчата міста Сонця з обох сторін тиснули на ворога, заганяючи тих всередину як стадо овець. Степан крикнув, що самим забігати не потрібно. Воїни Сонця зупинились та опустили зброю. Всі важко дихали та потирали синяки та забиття на своєму тілі. Оля вискочила з натовпу та підбігла до Степана, Євгена.

- Ну як ви? - дівчина важко дихала, - бачу, що ми прийшли вчасно.

- Так, це було дуже добре, - всміхнувся Степан, - вони не очікували, що нас прийшло більше, ніж вони бачили. – він показав на другий поверх автомобільного майданчику, - навіть стрілків вибили з цієї божевільної гри.

- Нам потрібно звільнити полонених, - гаркнув Євген, перебивши друга, - як ми це зробимо, якщо вони там закриються?

- Ось як, - Степан зло відповів губернатору, показуючи на Семене, - він їм скаже відпустити. Або ми його обміняємо на полонених.

- Я не відпущу Семена, - сказав Євген, - ти чув, що Лера заснула? Як це відбулось? Чому? Що вона їм зробила?

- А ти не забув, що ти накоїв? – закричав Степан, показуючи рукою на гіпермаркет, - ти не забув про маленьких дівчат, на яких впали шафи зі склом? Сам винен!

Оля перелякано глянула на хлопців та тихенько відійшла в сторону, почала допомагати дітям підніматись та приходити до тями. З часом, ще декілька дітей дістали з рюкзаків клейку стрічку, почали зав’язувати руки та ноги ворогам, що лишились на вулиці чи лежали без тями. Степан більше нічого не казав Євгені, опустився на землю та почав возитись з Семеном. Губернатор відійшов в сторону та підпер стовп, надувши губи.

Хвилин через десять все уло завершено. Діти міста Сонця вишукувались біля центрального входу тими ж трьома групами. Діти, що були без тями як зі сторони міста Сонця, так і зі сторони поселення гіпермаркету, вже сиділи та кривились від болю. Хто потирав синці, хтось витирав кров з розбитих губ чи порізів трубами чи камінням.

Оля дістала пляшку та передала Степану. Командир відкрив кришку та бризнув водою в ватажка гіпермаркету. Хлопець вмить відкрив очі, втягнувши повітря. Перелякано озирнувся, спробував встати та виставити руки. Відчув, що повністю зв’язаний, припинив чинити опір та зло подивився на Євгена.

- Що ти збираєшся з нами робити? – спитав Семен у губернатора, - не уявляю, де ви живете, але гіпермаркет вам навряд буде потрібен.

- Так, - першим відповів Степан, - нам немає до вас ніякого діла. Та ми маємо деякі умови миру, якщо можна так сказати.

Семен підняв брови, подивившись на командира, але нічого не сказав. Євген теж був трохи вражений діями свого колишнього друга. Губернатор бачив перед собою лише полоненого Семена, якого він має покарати. Звичайно, звільнених полонених, але головне – Лера. Він уявив, що вона спить та не рухається, відчув сльози на очах. Швидко витер та відвернувся. Його переповнювала лють. Він не міг повірити в те, що сказав ватажок. «А може він просто бреше?» - подумав губернатор, відчувши тепло надії в грудях.