Велена Солнцева - Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева

Час тягнувся повільно, здавалося, що він зовсім застиг, особливо коли всі викладачі вирішили, що їхній священний обов'язок влаштувати мені допит із пристрастю, причому по кожному предмету. Я вже збилася з рахунку скільки разів червоніла і блідла по черзі, бажаючи цим добрим, розумним людям провалитися крізь землю. Якби не Нік, було б ще складніше і соромніше, хлопець же підказував мені, при цьому примудряючись залишатись непомітним для пильних очей професорів усіх мастей.
  У результаті до кінця дня я практично видихнулася, сил не залишилося ні на що, а попереду ще величезна купа домашніх завдань, про які навіть думати не можу.
-Вбийте мене хтось. - прошепотіла, ледве почувши гучний трубний гул, що сповіщав про кінець заняття з теоретичної некромантії, де я з тріском провалилася, так і не згадавши жодної зв'язки для підняття нежиті.
-Я б не радив розкидатися подібними словами, особливо зараз. – Нік усміхнувся, підхоплюючи свою сумку. - Ти вже встигла нажити собі ворогів, які із задоволенням виконають твоє прохання.
  Ар невдоволено глянув на хлопця червоним оком, він взагалі був напрочуд похмурий і мовчазний.
-Дякую за пораду, врахую. - видихнула, також піднімаючись і збираючи все в об'ємну сумку.
-Тебе проводити?
  У цьому питанні не було і частки романтичного підтексту, лише дружня участь, але ворон застережливо забурчав. Здається, якщо я зараз не відмовлюся, то цілком можливо стану свідком вбивства, або ж співучасницею, залежно від ситуації.
-Ні, дякую.
  Нік знизав плечима, тим самим показуючи, що не наполягає.
-Добре, будь обережна.
  Мовчки кивнула, мене весь день не залишало відчуття, що хтось пропалює мене поглядом, далеким від доброзичливості.
  Нік вийшов, залишаючи мене на самоті, точніше в компанії мого незадоволеного фамільяра.
-Він мені не подобається.- пророкував ворон.
-Я не здивована.
-Він занадто прилипливий.
  У відповідь знизала плечима, я не помітила нічого подібного. Навпаки, Нік не нав'язувався, і якщо бачив що його увага і компанія стає в тягар, відразу зникав.
-Я так не думаю.
-А ти подумай. - з натиском промовив фамільяр.
   Мовчки підхопила речі і пішла до виходу, не хотілося б втратити потенційно хорошого друга, інших тут не передбачається. Варто змиритися, що після історії з моїм зникненням, і з тим, що Ерін після цього відлежується в лікувальному корпусі, ворогів у мене хоч греблю гати.
  Наступне, що сталося, можу пояснити тільки своєю втомою, бо якби я була уважніше, ні за що б не попалася. Вже виходячи за двері кабінету, відчула якийсь опір, наче щось мене спочатку не пропускало, а потім почало стрімко затягувати. Ар, який не став сідати мені на плече, а вважав за краще прилетіти до дверей, ніби натрапив на невидиму стіну, і я могла тільки безпорадно спостерігати, як миттєво прийнявши людську подобу, він з викривленим від гніву обличчям прокричав:
-Акара.
  Дух академії не відгукувався, а мене затягувало все глибше, настільки, що я вже не бачила світлих стін академії, переді мною розпливчастим силуетом поставали контури невідомої кімнати.
  З тихим, чавкаючим звуком мене викинуло в чиїсь апартаменти. Переважання темних тонів, упереміш з червоним кольором, змусило турбуватися про душевну рівновагу господаря кімнати.
-Нарешті ми познайомимося.
  Гарний грудний голос змусив здригнутися. Я одразу її не помітила. Жінка ховалась за важкою оксамитовою портьєрою, що зачиняла загратоване вікно.
-Хто ви? - власний голос здавався надто високим, цілком можливо через переляк.
-Я гадаю, ти вже здогадалася.
Деякі здогадки справді були, і я поквапилась їх озвучити.
-Верховна?
  Жінка посміхнулася, показуючи ідеально білі, рівні зуби. Я встигла роздивитись їх, і темне покривало волосся, все інше було приховано чорною маскою.
-Ти все правильно зрозуміла, дівчинко. – вона зробила впевнений крок уперед. - Як давно я чекала когось схожого на тебе.
  Жінка повільно наблизилася, після чого обійшла навколо, розглядаючи наче племінну кобилу.
-Ти навіть не уявляєш, наскільки ти важлива. - проворкувала вона, сідаючи на ліжко, вона практично зливалася з покривалом. Здавалося її криваво-червоне плаття було пошито з тієї ж тканини, що і постільна білизна.