Абір Мукерджі - Людина. що підводиться, Абір Мукерджі

щоб я показав записку Банерджі?

Та й сам папір. Після вбивства я не мав можливості ретельно його оглянути, та щойно побачив знову, виникли запитання. Я забув про його якість — розкішний, цупкий, із гладенькою поверхнею. Такий можна знайти в номерах п’ятизіркового готелю. Мій досвід підказує, що в Калькутті таким небагато хто користується. Індійці надають перевагу тонкому грубому паперу. Навіть той, який видають поліції, за якістю значно гірший, ніж в Англії. Де ж тоді втікач, що переховувався чотири роки, візьме такий? І навіщо його м’яти і пхати жертві в рот?

Я оголосив перерву. Охоронець повів Сена і його лікаря до камери. Щойно вони вийшли, я повернувся до Дігбі та Не Здавайся. Дігбі трусив головою, а Не Здавайся просто сидів із побитим виглядом, як і завжди у пригніченому настрої.

— Ну? — запитав я.

— Скажу одне,— підвівся Дігбі.— Уяви йому не бракує. Усі ці нісенітниці про ненасильство. Можна подумати, що ми заарештували святого, а не ватажка терористів.

— А що скажете ви? — звернувсь я до Банерджі.

Він відірвався від своїх думок.

— Не знаю, що й думати, сер.

— Не піддавайся сумнівам, сержанте,— вигукнув Дігбі.— Я вже таке бачив. І повір мені, синку, горлянку він тобі переріже так само просто, як і білому, дай тільки нагоду.

Банерджі не відповів. Що б він там не думав, ділитися з нами він не збирався. Коробка з доказами стояла на столі переді мною. Я відкрив її, витяг заплямовану кров’ю записку і передав йому.

— Варто було зробити це раніше, сержанте. Дігбі каже, що тут британців із погрозами закликають полишати Індію. Прочитайте і скажіть свою думку.

Банерджі оглянув папірець.

— Помічник інспектора Дігбі має рацію.

— Ось бачиш! — вигукнув Дігбі.

— Хоча дуже дивно.

— Що саме?

— Сер, дуже важко пояснити тому, хто не розмовляє бенгальською. Існують два варіанти бенгальської. Розмовна й офіційна бенгальська, схожа на вашу королівську англійську, але ще більш формальна і надміру ввічлива. Записка не на стандартній розмовній бенгальській. На офіційній.

— Хіба це важливо?

Банерджі завагався.

— Ну... це схоже на те, як ви б написали близькому приятелю записку церковною мовою. Не сказати, що неправильно, просто незвично. Особливо коли пишеш погрози.

Дігбі міряв кроками кімнату.

— Сен — освічена людина. Може, він надає перевагу формальній бенгальській? Не розумію, чому варто на це звертати увагу.

— Мабуть, я не дуже добре пояснив,— зітхнув Банерджі.— Якщо записка містить погрози, то це найввічливіша погроза, яку лише можна уявити. Тут буквально сказано: «Я мушу вибачитись за те, що подальших засторог не буде. Кров людей, які прибули з-за моря, потече вулицями. Будьте такі люб’язні, полиште Індію». Не знаю, навіщо Сену таке писати.

Дігбі повернувся до мене, шукаючи підтримки.

— Слухай, Сен — відомий терорист, на його рахунку численні напади. Раптом з’являється після кількох років переховувань. У перший же день у місті виступає з промовою, закликаючи до дій проти британців. Того ж вечора неподалік від місця, де він агітує, вбивають Мак-Олі. Наступної ночі здійснюється напад на потяг, який, згідно твоїй версії, був терористичним рейдом. Ти ж не можеш серйозно вважати, що все це просто збіг? Ну, пише чоловік дивну записку. Що з того? Факт лишається фактом: записка містить погрозу, попередження про подальше насильство. Саме цьому і присвятив своє життя Сен. Він винний. Визнає він це чи ні, несуттєво.

У певному сенсі він має рацію. Визнає Сен себе винним чи ні, дійсно несуттєво. Його все одно звинуватять і повісять. Стільки народу потішить інкримінування йому жорстоких злочинів, що вердикт іншим бути не може. Преса готова до бою. Убивство для них є безпосереднім нападом на британську владу в Індії. Вони тиснуть на лейтенант-губернатора. Він мусить проявити залізну волю; показати індійцям, що на такі вчинки відповідатимуть жорстокістю і публічною карою. Чи існує ліпший спосіб продемонструвати британську силу, аніж швидкий арешт і страта терориста? Підрозділ «Н» жадає смерті Сена, щоб розквитатися за те, що дозволили йому втекти, коли решту ватажків «Джугантара» ліквідували в 1915 році. Навіть імперська поліція має свої причини бажати смерті Сена — хоча б той факт, що нас кваплять якомога скоріше закрити справу, а інших підозрюваних ми не маємо.

Була лише одна проблема. Я не певен, що це зробив він.

І виною того не лише записка. Я й досі гадки не маю, що робив Мак-Олі біля борделю в Чорному місті. Ніхто, від лейтенант-губернатора до приятеля Мак-Олі Бучана, цього не знає і не переймається з цього приводу. І тепер я усвідомив, що це із самого початку мене тривожило. Таке враження, немов я відставав на два кроки, ішов стежкою із крихт, яку хтось для мене залишив. На жаль, Дігбі правий. Як пояснити Таггарту, що я маю сумніви щодо вини знаменитого терориста, який був поруч із місцем злочину тієї самої ночі, і все через доволі ексцентричну записку? Він просто посміється наді мною.

Було ще дещо. Десь у глибині душі народився страх. Якщо Сен не винний у нападі, це означає, що підготовка триває. А якщо так, загроза масштабної терористичної компанії і досі реальна, а час спливає. Я спробував позбутися цієї думки. Сен винний. Я мушу лише це довести.

— Сер? — запитав Банерджі.— Якими будуть ваші накази?

Я наказав передрукувати нотатки, які він зробив. Хочу переглянути їх до того, як звітувати комісарові про наші успіхи.

— А Сен? — поцікавився Дігбі.— Хочеш продовжити допит?

— Гадаєте, у тому є сенс?

— Я б на твоєму місці передав його підрозділу «Н» прямо сьогодні. Подивитися, що вони зможуть із нього вибити. Ці хлопці вміють бути переконливими, якщо захочуть.

— Підрозділ «Н» і так незабаром його забере,— відповів я.— А поки потримаємо його, скільки зможемо.

Двадцять два

 повернувся до кабінету, замкнув двері й упав у крісло. Під час допиту Сена біль у руці дедалі сильнішав і став таким нестерпним, що міг легко затуманити мої думки. У камеру я увійшов переконаним, а вийшов із сумнівами геть у всьому. Результат — дві згаяні години.

Мушу зосередитися. Часу залишилося обмаль, і його не можна марнувати. Я поліз до кишені і дістав пляшечку з пігулками морфію. Витяг два круглі білі диски і проковтнув, не запиваючи, сів і заплющив очі. За лічені хвилини біль утамувався. Але дві пігулки були помилкою. Я сподівався, що