Олександр Романович Бєляєв - Небесний гість, Олександр Романович Бєляєв

— Все-таки він добре зробив, не забарившись померти, — не приховуючи радості, говорив прозектор, заходжуючись анатомувати труп Адама.

Жоден труп ще не препарували з такою ретельністю. Все було обміряно, зважено, старанно запротокольовано і заспиртовано.

Розтин дав багато надзвичайно цікавих відомостей. Apendix [5] виявився дуже великий. Musculus erectus cocigum [6] чітко виділявся, м'язи ушей були дуже розвинені. Мозок… Про мозок Адама професор Лікорн написав цілий том… Кістяк Адама старанно зібрали і встановили в музеї у скляній вітрині з написом:

HOMO HIMOLAJUS

Спершу в музеї, біля вітрини з кістяком Адама, товпилось багато люду. Серед відвідувачів цікаві погляди зауважили Клотільду де Труа і славнозвісну артистку…

Адам уже не становив небезпеки для «культурного» суспільства і почав служити науці…

Високий гладкий чоловік — голова правління інженер Гейден сидів за великим письмовим столом і перебирав папки. Маленькі, жваві очиці і мляві рухи товстих рук надавали йому схожості з добродушним ведмедем. Лампа яскраво освітлювала стіл. Великий кабінет поринав у присмерк. Тільки під стелею, біля книжкових шаф, блищала алюмінієм двометрова модель останнього дирижабля, немовби він ширяв високо в темному небі.

Важкі двері нечутно відчинилися. Пролунав голос секретаря:

— Пан Шерінг.

— Прошу, — коротко гаркнув Гейден і важко підвівся назустріч гостеві.

Безшумно ступаючи по килиму, до столу підійшов рухливий, огрядний, присадкуватий, гладенько виголений старик. Волосся в нього блищало, немов покриття алюмінієвого дирижабля. Шерінг — банкір, заводчик, мільйонер, один із стовпів акціонерного товариства «Дирижабль», привітався з Гейденом, сів у глибоке шкіряне крісло, витяг з бічної кишені сюртука газетну вирізку, зневажливо кинув її в освітлене поле столу і спитав:

— Читали?

Ведмідь примружився, окосив маленькі очиці, швидко перебіг замітку і так само коротко відповів:

— Звичайно.

— Цього не повинно бути, — багатозначно сказав Шерінг.

— Цього не повинно бути! — проричав Гейден.

На хвилину їхні очі зустрілися, — очі змовників, які розуміють один одного з півслова. Потім Гейден зробив на газетній вирізці позначку червоним олівцем, щось на зразок квадратного кореня, під яким написав цифру «17». Натиснув кнопку дзвінка. Передав замітку секретареві.

— До негайного виконання, Штольц! — і підсунув Шерінгу коробку з сигарами. Ділову розмову було закінчено.

Секретар вийшов. Шерінг, пихкаючи ароматною сигарою, побазікав ще кілька хвилин про те, як успішно пройшла остання репетиція «газової атаки», про політичні новини — і пішов.

А секретар Штольц, сидячи у своєму невеликому кабінеті, заставленому телефонами, телеграфними та радіоапаратами, вже почав діяти.

Смисл доручення для нього був ясний. У газетній вирізці повідомлялося про те, що плавучий аеродром — штучний острів, споруджений в Атлантичному океані напівдорозі між Європою та Америкою, начорно готовий і незабаром повинен почати діяти. Його споруджували американці. Цей острів погрожував завдати непоправного удару акціонерному товариству «Дирижабль», яке було майже монополістом у будівництві дирижаблів. Найнебезпечніший конкурент — США — вийшов з гри після загибелі кількох великих дирижаблів. Атлантичний океан усе ще був нездоланною перешкодою для встановлення регулярного авіаційного сполучення між Північною Америкою та Європою, і «Дирижабль» мав усі шанси захопити в свої руки повітряний транспорт через океан. Штучний острів ламав розрахунки. З його допомогою літаки зможуть успішно конкурувати з дирижаблями. Акціонерному товариству буде завдано непоправного удару. Та цього мало. Острів становить і воєнну загрозу. Якщо в Європі вибухне війна і Америка візьме в ній участь, то з допомогою острова США зможуть швидко перекидати в Європу свої ескадрильї, свої військові сили. Ключ повітряних шляхів через океан будь-що треба вдержати в своїх руках. Усі спроби перешкодити цій справі на самому початку кінчалися невдачею, хоч на підкупи потрібних людей витрачено мільйони. Острів побудовано. Його треба знищити. Знищити розумно, спритно, не викликаючи підозри. Тоді — тоді перемога майже забезпечена. При сучасній кризі в США навряд чи знайдуться кошти та охочі на нову спробу. Саму ідею — сміливу, грандіозну ідею створення штучного острова в океані — буде надовго скомпрометовано.

Великий сорокамісний п'ятимоторяий пасажирський аероплан-амфібія летів над Атлантичним океаном. Кабіни були завантажені ящиками. В аероплані зручно розташувалися тільки два пасажири: інженер Денхем і журналіст Бейлдон. Обидва високі, стрункі, з типовими голеними обличчями американців. Денхему було років під сорок, Бейлдон виглядав юнаком. Вони сиділи біля вікна в порожній кают-компанії. На відкидному столику перед Бейлдоном лежала записна книжка і ручка з вічним пером. Він палив коротку люльку і, за звичкою журналістів «все бачити й чути», заглядав у вікно, слухав Денхема і час від часу записував щось у блокнот стенографічними ієрогліфами.

Здавалось, амфібія летить у центрі величезної скляної кулі: внизу — ввігнута зеленувата поверхня океану, вгорі — блакитна півсфера неба. В океані мріли димки пароплавів. Амфібія пролітала над великим морським шляхом між Америкою та Європою. Стару, з'їжджену дорогу не було позначено ніякими стовпами, а проте моряки безпомилково знаходили її в безкрайому водному просторі. Не встигав зникнути з поля зору один пароплав, як з'являвся інший. Часом їх видно було