Віталій Масловський - З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський

визначив у повоєнний період ті міжнародні норми, якими керується нинішній світ, і не вам, пане Косів, їх змінити. Це абсолютно справедливо. Тих же, що співпрацювали чи прислуговували фашистам, прийнято називати колабораціоністами. І це дійсно справедливо.

Пана ж Косіва дратує одне: «…Для нас співпраця з російсько-комуністичим режимом після того, коли цей режим знищив українську державу (але ж відомо, що Центральну Раду, гетьманат Скоропадського і Директорію Петлюри знищили самі українці — В.М.) і приніс нам усе те, що євреї називають голокост, а простіше — геноцид і катастрофу, було б не лише злочином, а й втратою усього святого. А тому, — продовжує він, — … ми маємо оцінювати події своєї історії тільки в такому контексті: співробітництво з комуно-російським режимом — колабораціонізм. Судовий процес над комуністичним режимом — неминучий», пророкує «провідник елітаризму» та «викривач русифікації».

А що ж тоді робити з вами, пане Косів, та з такими, як ви? Ви ж училися в радянській школі, в радянському університеті, були комсомольським активістом, навіть керували комітетом комсомолу університету, просвіщалися в радянській аспірантурі. Затим погралися в «дисиденство». Однак, вас не покарали, як Чорновола та Гориня, а послали вчителювати в радянську школу. Там вам не сподобалося, бо треба в поті чола трудитись, і ви пішли працювати у Львівський музей історії релігії та атеїзму. Тут, в музеї, ви не просто споглядали експозицію, а створювали її, вчили, як боротись проти католицизму, галицьких єзуїтів та проти релігії взагалі, наставляли, повчали (штудієнрат же!), писали про музей чимало кореспонденцій, буклетів і статей. Вже в умовах «перебудови» і наростання націонал-«демократизму» на «острові свободи» ви стали працювати науковим співробітником відділу наукового атеїзму в Інституті суспільних наук АН УРСР у Львові. За образом (досить точним і талановито визначеним) вашого опонента в час останніх виборів у Верховну Раду України А. Шкіля, керівника обласного проводу УНА-УНСО, ви понад 15 років «розхитували маятник Фуко» у Львівському музеї атеїзму, а тепер розхитуєте «незалежність української держави», бо кричите про «національну (націоналістичну!) еліту», про русифікацію, тим самим розпалюєте ненависть до інших народів. Як це називається, пане Косів? Колабораціонізм, ренегатство, зрадництво, продажність, чи ще як?

І на закінчення вашої передмови вказано досить мудро: «Прокручуючи в пам'яті стрічку багатьох наших повстань, воєнних зривів, вибухів відчаю і помсти, військових замислів, майже в усіх них бачимо уже з самого початку — приреченість».

Так, приреченість! Бо всі антинародні авантюри приречені на крах і небуття!

Трактування діяльності ОУН — У ПА націоналістичними авторами

Мабуть, найбільш відповідною цій темі є книга Володимира Косика «Україна і Німеччина у Другій світовій війні», яку так щедро рекламували галицькі націонал-«патріоти». Вперше ця книга вийшла в 1986 р. французькою мовою під назвою «Німецькі націонал-соціалісти і Україна». Назва ця більш-менш відповідає тій суті, яка закладена в матеріалах книги, і то в тому випадку, коли під «Україною» розуміли «українських націоналістів». Але Україна — це не українські націоналісти, а величезна громада з понад 57 мільйонів, яка переважно є антинаціоналістичною. Однак галицькі націонали із Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові видали книгу під назвою «Україна і Німеччина у Другій світовій війні». Сам керівник НТШ пан О. Романів, більш-менш відомий природознавець, ставши (раптом!) «суспільствознавцем» та «істориком», у передмові зауважує про те, що в даній книжці можна було б запропонувати дещо ширшу, але більш точну назву — «Український національно-визвольний рух і гітлерівська Німеччина: протистояння у Другій світовій війні».

Тут треба категорично заперечити панові Романову. По-перше, поняття «Український національно-визвольний рух» не є «ширшим» поняттям від поняття «Україна», а лише одним із складників широкої i об'ємної проблеми; по-друге, жодного протистояння українських інтегральних націоналістів і гітлерівських нацистів не було, а були, по суті, екзальтовані випади бандерівських політиканів на основі хвилевої неврівноваженої образи. За це й покарали гітлерівці неслухняних Бандеру, Стецька та їх прибічників, ізолювавши на певний час в бункері «Целленбау» концтабору Заксенхаузен. Тому матеріали книги В. Косика найбільш відповідають назві «Українські націоналісти і гітлерівські нацисти в Другій світовій війні: співробітництво та інтриги».

Треба віддати належне Володимиру Косику як апологету українського інтегрального націоналізму, якого в книзі так завзято захищає, що він не камуфлює, подібно «нашим» вітчизняним націоналістам, коли йдеться про ту чи іншу «істину», а передає її більш-менш документально, тобто відповідно документу, яким би він не був. Тому і звернемось до окремих місць його книги, які хоч частково відповідають на питання «З ким і проти кого воювали українські войовничі націоналісти в Другій світовій війні?»

В. Косик:

Косик продовжує цю позицію так:

Так подає В. Косик інформацію про підготовку українських інтегральних націоналістів із ОУН до війни проти Радянського Союзу на боці гітлерівців, добре знаючи, що така війна інтенсивно готувалася.

В підрозділі «Початок збройного опору і його поширення» В. Косик зазначає: «На початку весни 1942 року центральний провід ОУН Бандери послав на Волинь одного зі своїх членів, Василя Сидора, якому було доручено допомогти у створенні збройних груп самооборони, що складалися б з членів Руху» (тут автор, видно, помиляється, бо в той час Василь Сидор («Шелест») командував 2-ою ротою шуцманшафт-батальйону Побігущого — Шухевича проти партизанів Білорусі. Але, можливо, і був дійсно посланий, як ротенфюрер, із шуцманшафт-батальйону на Волинь по завданню ОУН-бандерівців — В.М.). У квітні 1942 року на Волині було організовано перші дві групи «самооборони», якими командували Сергій Качинський — «Остап» і Іван Перегійняк — «Довбешка». Влітку було створено інші групи тієї ж «самооборони». Тоді ОУН-Бандери вже мала в розпорядженні понад 600 бойовиків, що могли стати «ядром майбутньої повстанської армії». 268

В документах, доданих до книги, Косик представляє чимало різних «донесень» про події на Україні та про сили, що протистоять окупаційним властям. Інформація цих «донесень» сфальсифікована, складається враження, що гітлерівці в Україні мали справи тільки з бандерівцями. Однак сам же автор досить визначено зазначає, що «у повідомленні головного уряду безпеки Райху від 4 грудня 1942 р. ще не розрізняли радянських партизанів і націоналістичних партизанів, тобто повстанців…». Це, якраз, дало підставу як пану Косику, так і багатьом іншим націоналістичним авторам писати, що рух бандерівців в Україні був основним. Все це, звичайно, примітивна і безглузда політична спекуляція. І не більше. По-перще, гітлерівці прекрасно орієнтувалися в обстановці, яка склалася в Україні у час війни, бо мали широко розгалужену сітку агентури і не могли плутатися в трьох соснах. Ця агентура складалася з тих же «українців». По-друге, не відповідає дійсності, що рух