Рафаелло Джованьолі - Спартак

що до нього приєднаються всі гладіатори Італії і що згодом очолювана ним армія матиме багато легіонів і багато когорт.

Улаштувавшись на Везувії й прилеглих до нього рівнинах, Спартак щодня змушував свої загони тренуватися і вивчати тактичні прийоми римських легіонів: розсовувати і змикати ряди, сходитися в наміченому пункті, робити обхідні маневри, повертатися праворуч і ліворуч, шикуватися у колону й у три бойові лінії із третьої, перейшовши через другу, займати місце в першій лінії. Зібравши труби й букцини, відняті в легіонерів Сервіліана, Спартак організував оркестр сурмачів, навчив їх сурмити ранкову зорю, збір і сигнал до атаки. Тож Спартак з користю використав вільний від боїв час, навчаючи своїх солдат військової майстерності, тактиці ведення бою. Він готувався чинити завзятий опір ворогові, нападу якого очікував з дня на день.

Клодій Гпабр і справді не забарився. Зібравши свої когорти, він прискореним маршем рушив проти гладіаторів. Атака мала розпочатися пополудні, на двадцятий день перебування гладіаторів на Везувії. Близько першої маніпул легко озброєних піхотинців розсипався по лісу, що простягався по обидва боки стежки. Повільно піднімаючись на гору, маніпул наблизився до табору гладіаторів і став обсипати його стрілами. Але відстань, що відокремлювала стрільців од табору, була значною, і стріли істотної шкоди не завдавали. Кілька гладіаторів, зокрема й Борторікса, було поранено. Самому ворогові майже не заподіяв шкоди град каменів, які метали гладіатори. Спартак зрозумів, що атаки проти його табору, подібні до першої, більше не повторяться. Клодій застосує інший маневр: він спробує виманити гладіаторів зі сховку аби поборотися з ними у вигідних для римлян умовах.

Саме тому Клодій послав легку піхоту розвідати, чи всі гладіатори перебувають у своєму таборі. Упевнившись у цьому, Клодій, знавець цих країв, вдоволено потирав руки:

— Виходить, миша у пастці!.. За п'ять днів усі вони здадуться на милість переможця.

Річ у тім, що Клодій привів із собою дві тисячі вояків. Третю тисячу він залишив на широкому консульському шляху біля підніжжя гори під керівництвом центуріона Марка Валерія Мессали Нігеру.

Марку Валерію Мессалі Нігеру, який мав за дев'ять років після описуваних нами подій стати консулом, було тоді не більше тридцяти трьох років. Він вирізнявся сміливістю, честолюбством і жадав слави. Та до спраги слави в Мессали Нігеру слід було додати ще й нестримну ненависть до Спартака. Він був родичем Валерії Мессали, вдови Сулли, і, коли до нього дійшли чутки про її стосунки зі Спартаком, він спалахнув гнівом. Мессала не побажав більше бачити свою родичку, а Спартака зненавидів всіма фібрами душі, вважаючи, що підлий гладіатор спаплюжив ім'я Мессали.

За наказом трибуна, Мессала рушив зі своїми двома когортами уздовж підніжжя Везувію, огинаючи гору. За кілька годин він досяг схилу, потім вийшов на неладну гірську дорогу, нею його військо рухалося доти, поки стежина не обірвалася серед прірв, скель і обвалів. Тут Мессала зупинив когорти й наказав розбити табір.

Отже, Клодій Гпабр по один бік Везувію, а Мессала Нігеру — по інший до вечора отаборилися зі своїм військом й замкнули обидва виходи, що були у розпорядженні гладіаторів.

На світанку наступного дня, під час обходу майданчика, Спартак побачив під скелями табір ворогів і, хоча ще не помітив табору Клодія — його затуляли ліси, — все ж запідозрив щось неладне. Підозри підтвердили два розвідницькі маніпули, які виявили нижче на стежці вартових римського табору. Спартак зупинив свій загін, а сам попрямував до того місця, де був його авангард, і тут перед очима враженого гладіатора постав римський табір.

Спартак сполотнів. Римські ж вартові з першою появою авангарду гладіаторів подали сигнал тривоги, негайно ж із табору виступила одна центурія й рушила вперед, пускаючи стріли в Спартака. Фракієць, зрозумівши, що гладіатори оточені ворогом і приречені на неминучу загибель, не рухався, не зважав на дротики, що зі свистом пролітали повз нього, хоча кожний міг його вразити.

Од заціпеніння його збудив декан авангарду:

— Спартаку, що ж нам робити? Іти вперед і боротися чи відступати?

— Треба відступати, Алкесте, — сумно відповів фракієць. Авангард повертався швидким кроком, слідом за ним повільно йшов Спартак.

Римська центурія якийсь час переслідувала гладіаторів, обсипаючи їх стрілами, але незабаром отримала наказ повернутися у табір.

Зійшовши на майданчик, Спартак покликав до себе Еномая й Борторікса, а також інших найбільш досвідчених й хоробрих воєначальників. Фракієць повів їх усіх у напрямку до Нулі. Він показав їм унизу ворожий табір, пояснив, у якому критичному становищі вони опинилися, і запитав, як, на їхню думку, варто було б вчинити за таких складних обставин.

Мужній і запальний Еномай пропонував кинутися на ворога з люттю диких звірів. Та Спартак розумів, що це може призвести лише до значних втрат… Однак виходу не було… Або здатися, або померти…

Запанувала тривала скорботна мовчанка. Для двадцяти дужих сміливців було гірко й болісно усвідомлювати, що зруйновано всі надії, які підтримували їхнє існування протягом п'яти років, зігрівали кров у їхніх жилах. Нестерпно було думати про жалюгідне завершення їхньої справи саме в той момент, коли перемога здавалася такою близькою! Що важила смерть у порівнянні з таким страшним нещастям? Спартак перший порушив похмуру мовчанку:

— Ходімте зі мною, обійдемо цей майданчик. Можливо, знайдеться якийсь шлях чи спосіб до порятунку. Хай яким важким і небезпечним він буде, головне — вийти живими з цієї могили. Навіть якщо лише сотні з нас удасться уникнути смерті, а всі решта загинуть заради торжества нашої святої справи.

У супроводі своїх соратників Спартак почав обхід табору. Гладіатори підійшли до того місця, де стіною височіли стрімкі скелі, що відокремлювали майданчик від вершини гори. Спартак подивився на цю прямовисну кручу і прошепотів:

— Білка — й та не піднялася б! — і, подумавши хвилину додав: — А якщо навіть ми піднімемося?.. Ми лише наразимось на більшу небезпеку.

Нарешті проводирі гладіаторів дійшли до південного краю майданчика і зупинилися біля глибокої прірви, намагаючись визначити на око її глибину. Але одразу майже усі з жахом відвели очі від запаморочливої безодні.

— Тут тільки камені можуть досягти дна, — сказав один з начальників маніпул.

Неподалік сиділи зо