Григорій Євгенович Темкін - Зоряний єгер

Мало хто з рибалок, що поверталися тим самим рейсом з різних Д-8, міг похвалитися такими крупними й екзотичними трофеями, як у Стаса.

Словом, усе йшло чудово, і давно б Стас забув злегка дражливі обставини, при яких він здобув свій шостий трофей, якби не одне питання, що уїдливим хробачком гризло його.

Давши розряд, він схопився на ноги, щоб відправити в ракету надміру допитливого «кальмара». Але якщо з річки на берег він видерся самостійно, чому тоді з його комбінезона пацьорками звисав липкий бурий слиз?

Перекладено за виданням: ВОКРУГ СВЕТА. — 1981. — № 12.

ВСЕ ЯК У ДІТЕЙ

Видимість була чудовою. На головному екрані модуль «Вагабонда» виглядав так, ніби він знаходився за два кроки, а не віддалявся від базового корабля в бік планети. Зображення не втратило чіткості й тоді, коли модуль увійшов у густі шари атмосфери — лише тло навколо сріблясто-матової сочевиці спускного апарата зробилося блідим і розпливчастим.

— Зараз сідатиме, — похмуро буркнув другий пілот.

— Ви наче невдоволені, Суханов, — відгукнувся контактолог Фарро, не відводячи захопленого погляду від екрану.

— Вдоволений, удоволений… — пробубонів Суханов замогильним голосом.

Щоб не дати розгорітися черговій перепалці між флегматичним другим пілотом і експансивним контактологом — їх напівжартівливі сварки за довгий рейс хоча й давали екіпажеві розвідувального зорельота певну розвагу, але вже встигли неабияк набриднути, — капітан Браун, також не відриваючись від екрану, застережливо підняв руку:

— Не чіпляйтеся, Фарро, ви ж знаєте, Суханов дбає про успіх не менше від вас. А ви, Суханов, помовчали б трохи, а то й справді мов за упокій…

Хмарність розсіялася лише над самою поверхнею. Модуль погасив швидкість, сів, увігнав у ґрунт шість лап-якорів, щоб убезпечитися від поривів вітру. За командою капітана бортінженер Лін увімкнув сигнал: модуль, ніби п’ятиметрова індикаторна лампа, спалахнув яскравим сонячним світлом, згас і заблимав з рівним півхвилинним інтервалом.

— Ну ось, — задоволено потер долоні контактолог, — скоро вони звернуть увагу на світлові сигнали, завітають сюди, й ми почнемо контакт!

— З чого ви це взяли? — сказав Суханов.

— Тобто? — не зрозумів Фарро.

— З чого ви взяли, що контакт почнемо ми, а не вони?

Обурений контактолог не встиг дати відповідь. На оточений рідкими невисокими чагарями майданчик, де здійснив посадку їхній модуль, викотилася біла горбкувата бульба з безліччю коротких моторних відростків, тричі промчала навколо апарата і зникла в кущах. Напрям, у якому вона метнулася, вів до міста.

Власне, відкриття того, що це стовпище п’ятимісних кам’яних гнізд є містом, цілком і повністю належало контактологові. Саме Фарро з орбіти помітив якусь систему в хаотичних на перший погляд переміщеннях дивних мешканців гнізд. Він-таки виявив на одній околиці гніздування шахти з аномальними концентраціями металів і чистих хімічних речовин, явно для чогось призначених, а на другій околиці — речовини органічного й неорганічного походження, закопані глибоко в ґрунт, що були, за його сміливим припущенням, відходами життєдіяльності й досить розвиненої, але незрозумілої технології.

Спостереження з борту «Вагабонда» мало що прояснили, за винятком двох моментів. По-перше, моторні бульбоподібні істоти мали на планеті своєрідну цивілізацію з 482 міст-гніздувань, що підтримували між собою стосунки: з міста в місто постійно котилося до кількох сотень бульб. А по-друге, контактолог зробив висновок, що аборигени неагресивні, оскільки ані один на одного, ані на сусідні міста не нападають. Відтак на «Вагабонді» почалися запеклі дебати, що розкололи екіпаж на дві фракції. Одну, що вважала контакт з бульбами неможливим і безглуздим, очолив другий пілот. Суханов похмуро й монотонно твердив, що людині доступний контакт лише з тими істотами, з якими знайдеться хоча б єдина точка дотикання, — хоч щось людське. Лідер другої фракції Фарро, палаючи ентузіазмом і обуренням, кричав, що будь-яке органічне життя, яке самоусвідомило себе, здатне усвідомити й інше розумне життя, що негуманоїдність бульб зовсім не виключає можливість контакту, який, на його глибоке переконання, стане найбільшою подією для обох цивілізацій…

Кінець суперечкам, як завжди, поклав капітан. «Спробуємо, — вирішив він. — Проба гроші не коштує, як казали пращури. Але вас, Фарро, я на планету наразі не пущу. Спочатку відправимо туди Лу…»

… Чи то завдяки попутному вітрові, чи то під враження від побаченого, але перша бульба, що до модуля приходила, вочевидь, на розвідку, повернулася в місто набагато швидше, ніж сподівалися астронавти. Не минуло й чверті години, як модуль оточило кілька десятків аборигенів, які зовні відрізнялися один від одного лише числом і забарвленням кінцівок. Проте зафіксувати увагу на якійсь одній особині й прослідкувати її рухи було годі: наче броунівські молекули, бульби сновигали в усіх напрямках, підстрибували, перекочувалися, збуджено помахуючи відростками. Вирішивши розглянути деталі пізніше, у сповільненому відеозаписі, астронавти з деякою розгубленістю спостерігали за тим, що відбувається.

Події розвивалися з приголомшливою швидкістю. Покрутившись навколо модуля на значній відстані й переконавшись, що світлові спалахи не несуть небезпеки, бульби спершу наблизилися до апарата впритул, а відтак, спритно чіпляючись відростками за гладкий корпус, почали бігати просто по ньому. При цьому в кінцівках у них з’явилися якісь предмети.

— Метал. Титан з ванадієм, — поглянув на аналізатор Лін.

— Інструменти! — зрадів контактолог.

— Або зброя… — додав Суханов.

Розібратися, що саме за інструменти тримали в руках аборигени, не вдалося: кілька разів обстукавши своїм приладдям поверхню модуля, ця група бульб відкотилася до кущів. Їх місце зайняли інші, що відрізнялися ядучо-зеленим відростком. Знаряддя, які принесли з собою новоприбулі, були суттєво більші й мали явно рубаюче призначення.

— Вони рубають модуль, — відзначив Суханов.

— Це ритуал! Форма вітання! — вигукнув Фарро.

Капітан знизав плечима.

Лін показав пальцем у кут екрану.

З кущів з’явилася нова група аборигенів, які різкими енергійними поштовхами котили напере себе в декілька разів більшу від найоб’ємистішого з них — не менше двох метрів у діаметрі — бульбу. Відростки на гігантській бульбі були однаково прозорі й безбарвні. Неподалік від модуля процесія зупинилася, й маленькі бульби почали смикати