Димитр Ангелів - Сміливий чунг

Чунги знайшли спечених крі-рі, та-ма і багатьох інших тварин. Деякі крі-рі й та-ма зовсім обвуглились, але були серед них і такі, що тільки спеклися. М’ясо їхнє стало м’яким і ще смачнішим, легко розривалося, побіліло, і в ньому зовсім не було крові.

Чому плоди стали такими смачними, а шкаралупа на них розламувалася так легко? Чому і м ясо тварин стало таким смачним, і де поділася з нього кров? Пробуджена свідомість чунгів угадала, що сталося: все це зробив вогонь, і тому надалі, коли з неба впаде вогонь і в лісі спалахне пожежа, вони знову шукатимуть печені плоди і тварин.

Чунги весь день ходили по згарищу, а на ніч полягали в ще теплий, м’який попіл і міцно спали, задоволені й ситі. Наступного дня вони знову бродили по широкому згарищу, знову знаходили багато плодів, крі-рі й та-ма і знову їли печені плоди та м ясо. Велетенські, повалені бурею дерева де-не-де ще димили — вогонь зберігся під товстим шаром попелу, і вони повільно тліли. Не було чунга, який би не опікся гарячою вуглиною, і це зробило їх ще обережнішими. Вони навчилися розгрібати попіл не пальцями, а гілкою. Так, шукаючи плодів і тварин, вони ненароком згребли з тліючого стовбура попіл; блиснув вогонь, але не спалахнув полум’ям, а тільки світив і грів.

Чунги довго стояли біля тліючого стовбура й дивувалися — як зберігся вогонь та чому від нього немає полум’я? І щоразу, коли жар вкривався попелом і вогонь згасав, чунги розгрібали його, і дерево починало жевріти знову.

Увечері чунги полягали навколо стовбура в попіл.

І коли зовсім стемніло, вогонь розгорівся й осяяв усе навколо.

Ніхто з чунгів не пригадував, щоб ночував коли біля вогню або щоб грівся коло нього. Досі вони весь час тікали від нього, та ось виявляється, що він міг і гріти їх, не завдаючи шкоди… І як же гарно мерехтіло світло від того жару, як приємно пашіло теплом від нього!

Чунги оберталися до того дивного світла то одним боком, то другим, гріли спини, витягали один до одного губи і вдоволено муркотали. Вогонь освітлював їх волохаті тулуби й відкидав назад довжелезні чудернацькі тіні… Спочатку малі чунги подумали, що ці дивовижні тіні — якісь величезні звірі, і злякано завищали, тулячись до своїв матерів, але потім звикли й дивилися на них так само, як на тіні, які падали від них удень, коли на небі було біле світило.

Цієї ночі ніхто з чунгів не склепив повіків, та ніхто й не хотів спати — так їм приємно було сидіти біля вогню, грітися й дивитись, як тремтить і спалахує живе полум’я. Поснули чунги вже на світанку, коли вогнедишне дерево вкрилося тоненьким шаром попелу і знову стало темно. Та ледве вони поснули, як їх розбудив стогін Брунатної поми. ГІоми одразу посхоплювались і обступили її, а чунги, помітивши, що вогонь погас, почали розгрібати попіл гілками, щоб знову було видно. Чиясь суха гілка враз спалахнула яскравим полум’ям і освітила все навколо. Чунги закричали від несподіванки, бо нічого схожого досі ще не траплялося — може, тому, що недовго тримали гілки у вогні, а може, вони були надто сирими. Сміливий чунг схопив палаючу гілку й підняв її високо над головою. Не спускаючи очей з охопленого полум’ям кінця гілки, приголомшений і здивований, він вигукнув:

— О-кхо-о!

— О-кхо-о! — повторили й інші чунги, яким здалося, що Сміливий, як вожак і найкмітливіший серед них усіх, навмисне запалив гілку і хоче всім показати, як він це зробив.

І справді, багато чунгів одразу ж збагнули, як це сталося. Вони встромили й свої гілки у вогонь і побачили, що їх кінці зайнялися й запалали.

— О-кхо-о! О-кхо-о! — закричали чунгн й так само, як Сміливий чунг, підняли палаючі гілки над головами.

А гілки горіли, розсипаючи навколо іскри й освітлюючи обличчя чунгів, які були вкрай здивовані і збуджені тим, що змогли самі, та ще й так легко, зробити вогонь.

І при яскравому світлі тих дивних смолоскипів, які чунги несвідомо запалили, Брунатна пома народила, і народила не одного, а двох маленьких чунгів, яких одразу ж притулила до набубнявілих молочним соком грудей. А Сміливий і всі інші чунги підняли вгору палаючі смолоскипи, застрибали навколо неї й навколо тліючого дереза і почали вигукувати:

— Ха-кхаі Ха-кха! Ха-кха!

Звичайно поми народжували по одному маленькому чунгові, але траплялося, що вони народжували по два, а іноді навіть і по три. Однак таких випадків було дуже мало, і Брунатна пома першою у своїй групі народила двох чунгів.

Чунги дивилися на новонароджених з незвичайною цікавістю. Шерсть на них була коротка й рідка, і вони схожі були на Малу пому, коли та народилась, і тільця у них були так само голі, як і в неї.

Чому чунгам-самцям більше подобались безволосі поми і чому помам більше подобались голобедрі чунги, того не знали ні одні, ні другі. Вони навіть не усвідомлювали того свого почуття надання переваги, але помічали, що безволосі чунги народжуються все частіше. У них почала з’являтися навіть неприязнь до тих маленьких чунгів, які народжувалися з дуже густою шерстю.

Цікава Мала пома присіла перед матір’ю і почала розглядати своїх обох братиків, дивуючись, звідки та як вони тут раптом взялися. Вона витріщала на них очі, ворушила губами, час від часу хихикала від змішаного почуття радісного здивування й остраху; їй дуже кортіло схопити їх обох і погратися з ними. Вона навіть доторкнулася до їх голеньких тілець, але Брунатна пома сердито заричала на неї. Незважаючи на це, маленька пустуха почала смикати одного з них за ніжку і за це дістала аж два ляпанці від матері. Мала пома відбігла від неї