Олексій Михайлович Волков - Переможець отримає все

заднього огляду, посміхаючись на те, як ця рішуча жінка «притискається» до нього. Але й вона робила успіхи. Кілометрів за п’ятдесят «Форд» уже не висів у нього на хвості. А до польського кордону вони вже під'їжджали на всіх вісімдесяти.

Поглядаючи у дзеркало і згадуючи Ірину, він іноді думав, чи не забагато їй наплів. Розпатякався, адже вона була приємною співрозмовницею. Відразу схотілося переконати себе, що причина полягала виключно в цьому. А не, скажімо, в симпатії, що виникла до гарної та ефектної жінки. Так, наче він з якоїсь біди не мав на це права. Але розбиратися у цьому не хотілося.

У Польщі справи пішли важче, оскільки автостради були гіршими, завантаженішими й мали менше смуг. Темп просування до кордону різко впав, і на черговій зупинці він побачив, що Ірина виглядає доволі змученою. А тим часом сутеніло. Їхати далі поночі годі було й думати, тому, діставшися найближчої автостоянки, Віктор зупинився.

Ірина категорично відмовилася витрачати гроші на номер і забагла спати в машині — як і минулої ночі. У «дев'ятці» це було цілком стерпно. Поївши в барі, вони знову довго розмовляли перед тим, як заснути. Проте цього разу щось наче було не так. Ірина, хоч і змучилася, настрій мала піднесений — вона отримала омріяне авто. А от він… Учора так не було. А сьогодні його муляло, що поруч, через важіль стоянкового гальма, лежить гарна жінка. Жодних думок, жодних намірів щодо неї, але саме це відчуття виявилося доволі нав'язливим і заважало розслабитися.

— Ти наче ще більше змучився, аніж я, — помітила Ірина.

— Не знаю… Іноді здається, що морально змучився від цієї справи. А потім посидиш кілька днів удома, підводишся і їдеш знову. Навіть якщо немає конкретних замовлень. Тоді просто на базар — і все.

— І скільки вдається заробити на одній машині? — запитала вона. — Якщо не секрет…

— Коли як. Іноді навіть у мінуси влітаєш. Раз привіз машину… Поки думав, куди везти, — подорожчало розмитнення. Влетів одразу на тисячу. А часом візьмеш іномарку таку собі, дешевеньку, а якийсь грошовитий бовдур купить дорого.

— Цікава робота. Майже як у мене.

Змучена, вона заснула швидко, а Віктор довго лежав, потім виходив палити, сидів на задньому бампері машини наодинці з темрявою. Звідки він узяв, що не має права спілкуватися з нею, насамперед, як із гарною та сексуальною жінкою, а потім уже як просто з розумною людиною? Та це було наче своєрідне табу. Зоряна. Ось причина.

Тут, де її не було і близько, поруч з Іриною її ім'я звучало якось незвично. А перед нею самою Віктор не мав жодних зобов'язань. То, може, це зобов'язання перед собою? Навіщо вони? Дурне питання. Заради цього пройшов крізь оте десантне пекло, заради цього відібрав життя чотирьох таких самих, як він, хлопців, заради цього… О, ні. До чого тут його мати?! Коли вони надходили, оці думки, рука сама витягала з пачки цигарку, а тверезий розум усвідомлював, що допускати їх — лише даремно мучити себе.

А жінка, яка спить зараз у машині, хіба вона гірша? Що сказала б вона, якби він дозволив собі зараз розбудити її й запропонувати: «Ти хотіла знати про мене все? Ти казала, що в кожної людини колись настає така мить? У мене настала. А ще — я не можу заснути поруч із тобою. Я стільки часу не мав жінки, а ти така…»

Ох, яка ж це все маячня. Марення хворої людини.

Уранці Ірина відверто стурбовано глянула на нього.

— Шкода, що я ускладнюю тобі життя, — сказала вона.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти зовсім не спав. Це кидається в очі.

— Стеріг твою машину.

— Та ні… Ти стеріг щось інше, — задумливо промовила вона. — І, схоже, від мене. Але це я переступаю межу, пробач.

На нашій території справи пішли на краще. Ірина вже повністю адаптувалася, а він, відхрестившись, нарешті, взагалі від усіх думок, тримав «сімдесят», похмуро втуплюючись у дорогу й періодично все-таки поглядаючи назад. Тепер між ними була вже більша відстань, і сюди періодично вклинювалися машини, яким не вдавалося обігнати відразу обох, адже дорога тут уже мала лише по одній смузі у кожен бік.

І все-таки він проґавив несподіванку, яка була, враховуючи його досвід, не такою вже й несподіваною. Доволі пошарпана іномарка, порівнявшись із «Фордом» на вільній ділянці дороги, раптово засигналила і зробила різкий рух вправо, притискаючи маленьку машину до узбіччя. Він не міг чути, як Ірина скрикнула і злякано завиляла з боку в бік, і лише коли побачив, що машина її вискочила на узбіччя, а біля неї зупинився хтось інший, зрозумів, у чім річ. Розвернутися миттєво не було змоги — довелося пропустити кілька вантажівок, що йшли назустріч. Коли ж він повернувся, «Форд» незручно стояв глибоко на узбіччі, а біля дверцят, за якими принишкла Ірина, вже стояли двоє хлопців і стукали у скло.

Він підійшов і привітався.

— Здоров, — відповіли йому. — Якісь проблеми?

— Так, це моя машина. — Віктор показав на «Форд». — Жену з Німеччини.

— Жене оця пані, — виправив один з них, одягнутий у шкірянку. — А тебе ми взагалі не зупиняли. Ти собі їдь — он… — Він показав рукою.

— Я ж пояснюю тобі, — повторив Віктор, — це моя машина. За неї заплачено. Пароль — «Покемон».

— До чого тут ти? — почав нервувати той. — Ми тебе взагалі нічого не питали. А вона нічого не знає. Тому гроші на бочку — і тоді можна їхати далі.

— Хлопці, — сказав Віктор, — повірте, так не піде. Я тут не перший рік. Свою машину я не жену. За неї заплачено минулого разу. Хочете — покажу документи. Я на ній просто їду. А за цю машину я заплатив учора. Ця жінка просто мій клієнт, тому пароль знаю я. Якщо ви наполягаєте, я, звісно, дам гроші, щоб не мати з вами неприємностей, але я цього так не лишу. Ви їх однаково повернете. Ви ж самі знаєте. То для