Олександр Михайлович Кривуля - Філософія: Навчальний посібник.

його погіршилось, були переслідування і заборони „Левіафану”, а через три роки після смерті Гоббса цей твір був принародно спалений у Оксфорді.

Створюючи систему, Гоббс перш за все радикально розмежував філософію і теологію. Поняття істини стосується тільки філософії, яка ототожнюється з наукою. Він не заперечує теології, яка з релігією складає єдиний комплекс, але виводить його за межі філософії. Теологія не потребує ніякого раціонального аналізу.

У центрі уваги Гоббса була людина. З одного боку, людина - таке ж природне тіло, як і інші тіла, а з іншого - істота моральна, духовна, творець різноманітних штучних тіл, творець культури і суб’єкт політики. Гоббс був представником механістичного матеріалізму і тому трактував природу людини й суспільства з точки зору механіки. Життя він формулює як процес суто механічний і автоматичний, бо „життя є лише рух членів”, при цьому серце - пружина, нерви - нитки, суглоби - колеса, що передають рух до всієї машини людського тіла.

Для характеристики моральної й політичної сторони людини Гоббс використовує поняття людської природи. Розкриваючи цю природу він на перший план висуває природний людський егоїзм, який коріниться у прагненні будь-якого живого до самозберігання, і це прагнення визначає як перше з усіх благ: бо природа влаштувала так, що всі бажають собі добра. Егоїзм же лежить і в підвалинах створення людьми суспільства: „Всяке суспільство створюється або заради користі, або заради слави, тобто з любові до себе а не до ближнього”[124].

Однією з засад людського життя є складна гра інтересів. Саме це перешкоджає створенню науки про право як суспільну справедливість. Вчення у цій галузі весь час заперечуються як пером, так і мечем, між тим як вчення про лінії та фігури не підлягають оспорюванню, бо істина про них не зачіпає інтересів людей. “Я не маю сумніву, - пише Гоббс, - що якби та істина, що три кути трикутника суперечила чиємусь праву на владу або інтересам тих, хто вжемає владу... вчення геометрії було б якщо не заперечуване, так вилучене спаленням усіх книг з геометрії”[125].

В своєму вченні про мораль Гоббс відкидав вищі релігійні й теологічні категорії добра і зла, які немов даровані людям Богом. Він переконаний, що ці слова виражають лише ситуації, котрі переживають люди у конкретних обставинах. Словом „добро” вони називають все те, що їм подобається, що їм корисно, до чого вони прагнуть, а словом „зло” - протилежне.

Що стосується феномену свободи - важливої характеристики людського буття, то Гоббс тут стоїть на позиціях натуралізму, приписуючи свободу всьому сущому. Згідно з його думкою, поняття свободи може бути пристосоване до нерозумних створінь і неживих предметів не до меншої міри ніж до розумних істот. Навіть вода звільняється, якщо розбити посудину, у якій вона міститься. Стосовно людини справа виглядає дещо складнішою, оскільки вона може бути вільною у одному відношенні і невільною у іншому. Проблема вирішується діалектично: поняття свободи не суперечить необхідності, а доповнює її: „Свобода і необхідність сумісні. Вода ріки, напр., має не тільки свободу, а й необхідність текти у своєму руслі. Таку ж сумісність ми маємо в діях, що здійснюються людьми добровільно. І справді, оскільки добровільні дії випливають з волі людей, то вони випливають зі свободи, але оскільки будь-який акт людської волі, будь-яке бажання й нахил. випливають з якоїсь причини, а ця причина - з іншої у безперервному ланцюгу .., то вони випливають з необхідності”[126].

Вихідним пунктом міркувань Гоббса про суспільний устрій і державу є „природний стан людей”. Цей стан характерризується „природним нахилом людей взаємно шкодити собі, цей нахил вони виводять зі своїх пристрастей, але головним чином з пихатого самолюбства, права всіх на все.” Врешті-решт „природним станом людей до об'єднання в суспільство, була війна, і не просто війна, а війна всіх проти всіх”[127].

У цій війні не може бути переможців, кожен погрожує кожному і вихід лише один - утвердити суспільство.

Суспільство може покоїтись тільки на узгодженні інтересів, і згоду стосовно них можна скласти у вигляді договору. Але для того, щоб договір не залишився суто штучним, а значить і нетривким, утворенням, треба, щоб крім договору було іще щось таке, що посилило б і надовго закріпило погодження. Цим є громадська влада, яка тримає у шорах і спрямовує дії людей до суспільного блага. Єдиним шляхом, що веде до створення такої влади, Гоббс вважав передачу всієї повноти влади й сили єдиній людині, або групі людей. Така „громадська влада” повинна спиратись на добровільну відмову від права володіти самим собою. Так народився цей великий „Левіафан” - держава. Держава ставить на місце законів природи закони суспільства. Цим вона обмежує природне право правом громадянським, яке не є щось містичне. Воно те ж саме природне право, тільки перенесене на державу. Гоббс визначав себе прихильником сильної абсолютистської державної влади.

Джон Локк (1632-1704) також закінчив Оксфорд. У 1664-1665 рр. перебував на дипломатичній роботі на континенті, потім продовжував студії з філософії і природознавства. Через декілька років знов приймає участь у політичному житті. Після революції 1688 р. віддав перевагу самотньому життю, щоб присвятити науці максимум зусиль. Основні твори Локка з’являються після революції. Серед них „Досвід про людський розум”, „Два трактати про управління державою”, „Деякі думки про виховання”.

Локк - яскравий представник емпіризму у англійській філософії, який починається з Бекону і продовжувався Гоббсом. Головна своєрідність філософії Локка полягає у зміщенні проблематики у бік гносеології. Це саме той випадок, коли творчі зусилля філософа співпадають з суспільним призначенням філософії в умовах розвитку природознавства. Філософію Локка можна визначити як таку, що цілком спрямована проти раціоналізму. Сам він послідовно стоїть на давньому