Джон Гендс - Темрява на світанку

– Старий! – вигукнув хворий. – Послухай мене...

– Ні, – втрутилася Катерина. – Ти послухай мене. Час відвідування закінчився. На сьогодні хвилювань досить.

– Можна мені поговорити з дочкою перед тим, як вона піде? Будь ласка, дозвольте, лікарю.

Катерина не могла утримати поважного виразу обличчя перед удаваною покірливістю чоловіка.

– П’ять хвилин, не більше.

Коли Катерина провела Степаняка та отця Танюка з відділення, Степаняк запитав її:

– Він дуже хворий?

– Ромко – міцний як дуб, – сказав отець Танюк.

– Я б не хотіла бачити дуб з його серцем, – тихо сказала Катерина. – Якщо він дотримуватиметься призначеного режиму, то видужає і буде в змозі відновити більш-менш звичний ритм життя. Але будь-яке важке переживання чи стрес можуть викликати повторний напад, а якщо це трапиться... – вона зітхнула. – Якщо це трапиться, йому будете потрібні ви, отче, а не я.

Отець Танюк залишився в лікарні відвідати інших хворих греко-католиків, а Степаняк провів Марію до її квартири.

– Будь обережна, Маріє, – сказав Степаняк, коли вона відімкнула двері.

– Заходь, – сказала вона.

На порозі він завагався.

Вона зняла шапочку, пальто й чобітки.

– Ради Бога, чому ти раптом став такий полохливий? Тато вважає, що я вже доросла й чічероне мені більше не потрібен, а мама вважає, що я вже надто стара, щоб бути в якійсь небезпеці. – Марія подивилася на нього й додала: – Тарасе, вважай це за жарт.

Тарас увійшов і роздягся. Він не чекав, що голова парламентської комісії в справах міжнародних відносин має таку квартиру. Розташована в нефешенебельній частині фешенебельного Печерського району, сучасна трикімнатна квартира могла бути домівкою апаратчика середнього рангу, який віддано служив жорстокому режимові Щербицького, а зараз заявляє, що все життя в душі був націоналістом. Але націоналістичні вікопомні речі, виставлені у вітальні, не були похапцем зібрані після того, як 1991 року Комуністичну партію було оголошено поза законом. Поруч з іконами – ритуальні портрети греко-католицьких митрополитів, сімейні світлини. Степаняк упізнав фотографію, яку вперше побачив у «Санді телеграф» – Роман Бондар очолює заборонену процесію греко-католиків на вулицях Львова 1989 року, і другу – арешт Бондаря бійцями ОМОНу під час його виступу на мітингу Української Гельсінської групи в парку імені Франка. Зараз, покуштувавши волі, українці не були б такі пасивні, якби мала місце спроба задуманої Красіним анексії Східної України. І Степаняк знав, хто буде на чолі тих, хто вийде на барикади.

– Мені треба випити, – сказав він.

– Якщо випивка зніме з твого обличчя цю маску смерти – випий.

– Твій батько дуже хворий, Маріє, – різко сказав Степаняк. – Не жартуй такими речами.

Вона подивилася на нього.

– Як сказав отець Танюк, ти або жартуєш над чимось, або стаєш безвільним нікчемою. Я намагаюся бути такою хороброю, як тато. – Вона впала йому в руки. – Тримай мене, Тарасе.

Він обняв її. Маріїне волосся пахло так м’яко, так ніжно. Стримуючи ридання, вона щільно горнулася до нього всім своїм теплим, податливим тілом. Він почав збуджуватися. Потім його охопило інше почуття, схоже на любов між Марією та батьком, але набагато сильніше. Він намагався побороти його, бо знав, що не має сили скористатися довірою Марії, а потім зрадити її та її батька. Він притиснув Марію до себе так, що голова дівчини була в нього на грудях і дівчина не могла бачити його обличчя.

– Маріє, – сказав він у те волосся, – ми мусимо захистити твого батька. Нам необхідно знайти спосіб одвести від нього удар. Може трапитися таке, що потрясе ввесь світ.

Вона намагалася подивитися на нього, але він міцно тримав її голову біля своїх грудей.

– Російські війська готуються окупувати Східну Україну.

Вона спробувала звільнитися.

– Ми мусимо зупинити їх, ми повинні...

– Ми не можемо, – сказав він безнадійно.

– Що ти маєш на увазі, чого ми не можемо?

Він пішов на кухню, узяв із холодильника пляшку горілки й налив собі майже повну склянку. Марія стояла посеред вітальні й запитливо дивилася на нього широко розплющеними очима. Перш ніж устигла щось сказати, він промовив:

– Частини стратегічних ракетних військ оголосять, що вони врочисто присягають на вірність Українському парламенту. У відповідь відразу після цього в Україну ввійдуть російські війська. Захід акцію підтримає, щоб захистити міжконтинентальні ядерні ракети. – Він сів на тапчан.

– Тато...

– Йому нічого не говори. Таке потрясіння вб’є його.

– Тоді ти повинен щось зробити. Повідом західну пресу!

Він похитав головою.

– Це неможливо, Маріє. Я не знаю, коли, де і як це станеться.

– Але треба спробувати!

Звідки вона могла знати, які проти них стоять сили?

– Маріє, повір мені, єдине, що ми можемо зробити, це ізолювати від усього цього твого батька, поки він повністю одужає.

– Тарасе, мій батько побажав би, щоб ти це зупинив, а не захищав його!

– Маріє, ти ж розумієш: це безнадійно. Якщо я скажу, що Російська армія планує окупувати Східну Україну, ніхто не повірить мені без доказів. Російський уряд нічого про це не знає. – Степаняк перехилив склянку. – Якщо мене хтось і вислухає, що малоймовірно, то вояччина прискорить події – ракетні частини зроблять заяву, а Захід сам порадить Російський армії ввійти в Україну і взяти під захист ракети. – Він знову наповнив склянку. – Я не досягну нічого, крім власної смерти.

– Смерти?

Степаняк так стиснув склянку, що кісточки пальців побіліли.

– Ти знаєш, як довго помирав генерал Марченков? Знаєш, якою отрутою вбито його вдову та синів?

– Тоді зроби так, щоб їхня смерть не була марною, – благала Марія.

– Я нічого