Томас Тімайєр - Закон Хроноса

Оскар витягнув шию. Очі в нього ледве не вискочили з орбіт. Якщо це не жарт і не помилка, то перед ними лист із майбутнього!

«Любий Карле Фрідріху, якщо ти читаєш ці рядки, то я мертвий або в полоні. Що, втім, одне й те саме, тому що я занадто небезпечний, щоб мене можна було залишити живим. Ти навіть не уявляєш, якої праці мені коштувало вмовити Оскара й Шарлотту піднятися в машину часу й повернутися в наш час, де на нас чекає загін озброєних до зубів солдатів, готових перестріляти нас, тільки-но вгледять. Ця подорож — вірна смерть, але вона є неминучою, якщо ми не хочемо порушити перебіг часу. Який же він жорстокий, бог часу.

Ти вже, напевно, здогадався, хто я — ти в майбутньому. Я пишу тобі, тому що потребую допомоги. Поясню, про що йдеться. Ми повинні змінити майбутнє. Або, якщо точніше, це маєш зробити ти. Завтра трапиться те, що змінить історію нашої країни й усього світу катастрофічним чином і призведе до найпохмурішого майбутнього. Хоча я клявся, що ніколи не втручуся в хід історії, але зараз саме той випадок, коли переконаннями варто зневажити. Дивно? Можливо. Але ти не бачив того, що бачив я.

Ти запитуєш себе, чи це не жарт. Можливо, чийсь злий розіграш? Дозволь тебе запевнити, це не жарт.

Те, що відбудеться, відбудеться. Ти знайдеш докази у вигляді хронологічно впорядкованих фотографій і газетних вирізок, і книги, що її привіз Оскар із майбутнього, відтак зможеш скласти власну думку. Повір мені, йдеться не більше не менше, як про існування самого людства.

Завтра вранці, у суботу, п’ятого червня 1895 року, рівно о десятій годині відбудеться те, що змінить хід історії. Ця подія викличе реакцію доміно. Неминучу, безперервну й невимовну.

Наша єдина можливість — не пропустити цей маленький поштовх в історії й направити його в інший бік. Якщо мої розрахунки правильні — а ти знаєш, я рідко помиляюся,— то всі жахи, які мають статися, не трапляться, і ми допоможемо людству ступити на більш щасливий і більш мирний шлях.

На жаль, я не можу зробити цього сам. Моє завдання полягає в тому, щоб усе описати й задокументувати, і залишити тобі якомога повнішу інформацію, щоб ти і твої помічники змогли б зробити потрібні дії в потрібний час. Як тільки це трапиться, колишня пряма часу перестане існувати. Замість неї виникне нова. Реальність, у якій не вб’ють Елізу, Віллі не стане зрадником, і люди не перетворяться на рабів машин. Так, ти прочитав правильно. Все це відбудеться, якщо ти нічого не зміниш. Як тільки запобіжиш замаху, ти повинен знищити машину часу. Це неминуче. Подорожей у часі бути не може, про машину часу ніхто не повинен знати. Обіцяй, що усунеш усі сліди. Фріц Фердинанд із «Берлінер Моргенпост» відрядив свого асистента в лабораторію, поки брав у тебе інтерв’ю. Він знає, чим ти зараз займаєшся, і збирається опублікувати свій матеріал. Заборони йому. Ніхто не повинен знати про твій винахід.

Любий Карле Фрідріху, не хочу приховувати, що ця подорож без зворотного квитка. Якщо ти відмовишся, то ти відмовишся від усіх. Якщо ви зазнаєте невдачі, то невдачі зазнає все людство. Ти об’їхав багато країн і пережив багато пригод, але це найважливіша твоя місія.

Не розчаровуй мене. Я в тебе вірю.

Твій Карл Фрідріх».

Гумбольдт опустив листа. Обличчя його пополотніло. Губи тремтіли, але він не видав ні звуку. Життя змінилося в одну мить. Написане в листі — написане власною рукою дослідника — не вкладалося в голові.

Потрібен був час, щоб усе прийняти.

Два аркуші, що залишилися, були тісно пописані вказівками, вказівками й іще раз вказівками, а також цифрами — посиланнями на малюнки та схеми. Все разом це склало план, продуманий до дрібних деталей і враховуючий усі подробиці. Епохальна подія мала відбутися завтра. Це перестало бути таємницею. У руки впала газетна вирізка, датована понеділком, сьомого червня. Убито імператора Вільгельма ІІ, гово-

рилося в ній. Жахливий замах на кайзера, імовірно,

здійснено соціалістами.

— Постріл пролунає завтра о десятій ранку на сходах Нового музею, під час урочистого відкриття виставки,— зауважила Шарлотта.— Це знаменна подія. Перша ланка в ланцюжку. Крок, що призведе до занепаду людства. І ми маємо йому запобігти. Ось іще одна,— дівчина узяла ще одну статтю.— Послухайте: «Невже Карл Фрідріх фон Гумбольдт побудував машину часу? Чи може він зробити так, щоб замаху на нашого улюбленого імператора не відбулося?» Репортаж спеціального кореспондента Фріца Фердинанда.

— Що? — вигукнув Гумбольдт.— Дай сюди! — Він схопив статтю, і брови в нього зметнулися вгору.— Це… це дивовижно! Що цей репортер собі уявив? Ми ж домовлялися…

В Оскара голова пішла обертом. Довелося сісти.

— Це лист справді з майбутнього? — пробурмотів він.— Ти особисто написав його й повернувся в машині часу, щоб вручити собі теперішньому?

— Передай мені книгу, що лежить у теці.

Оскар кивнув, піднявся зі стільця й тремтячими пальцями вийняв зі стосу документів книгу. Гумбольдт відкрив її на першій-ліпшій сторінці. Там стояла дата 28 травня 2015 і красувався заголовок: «Канцлер Меркель наказує підвищити Берлінську стіну ще на двадцять метрів». Нижче було написано: «Під час масового обстрілу французьких військ на початку місяця було пробито стіну в районі площі Ернста Рейзера й іще в декількох місцях на західному фланзі. У виступі перед військовою радою канцлер висловилася за збільшення оборонного бюджету, а також за збільшення стіни. «Берлін — бастіон волі й права,— заявила вона.— Він не повинен потрапити до рук французів. Навіть якщо вся країна порине в темряву, Берлін повинен залишитися маяком права та моралі. Ми станемо надією для всіх вільних країн цього світу. Тільки з однієї цієї причини ми маємо за будь-яку ціну захистити нашу улюблену