Олександр Васильович Донченко - Беладонна. Любовний роман 20-х років

Ты прекрасна — точно роза, Только разница одна: Роза вянет от мороза, А ты, Леля, никогда… Леля — душка, Леля — цвет, Леля — розовый букет…

Всю ніч мене компліментами промучив. Такий солоденький, прилизаний… Здається, десь його я бачила: чи в перукарні, чи в церобкоопі. А рекомендує себе за пролетарського актера. Бреше, стерво!..

10 лютого. Ой, Жоро!.. Я й досі не можу опам'ятатися. Пишу оце, а сама дрижу… Бачила звірів, а таких рідко траплялося… Вчора в барі підходить до мене один:

— Ой, симпопончик! Вільна?..

А сам такий здоровенний, товстющий. Я трохи й повагалась — боялася такого бугая. Та потім бачу, що з грошима він, і погодилась. А з ним іще двоє — один молоденький, соплячок ще зовсім, а другий високий і поганющий же — поганішого не треба.

— Ну, гони ще двох, і поїдемо! Хутко!.. Хороших, красоток вибирай!

І на це погодилась — думала собі молоденького взяти, та… Або я все по порядку. Поїхали ми. І здоровий зі мною сів. М'яв усю дорогу мене ручищами й підганяв візника. А як їхали на гору, мало не загнав бідолаху.

— Поганяй, поганяй, іроде!

Та кулаками візника в спину. Той періщив-періщив коняку, поки вона й стала. Довелося далі йти пішки.

Прийшли до нього на кватиру. Розкішно, гад, живе — як буржуй. М'які меблі, шахви з книгами, з посудом різним. По стінах портрети Леніна, Карла Маркса й таких, що й не знаю я. А на столі вина, випивки — гора. Замкнув він двері, ключа в кишеню заховав і як гуконе:

— Роздягайся, братка!..

І до нас:

— Ну, наголо!

Чи писати далі, чи!.. І самій якось соромно. Наче й привикла, а от… Два ж роки такого життя. Ціла низка таких вечорів, десятки шалених оргій. І щоразу після них я хорію, днями ходжу, як ганчірка. Вони вимотують усі мої нерви, вбивають живі почуття. Тоді робишся лялькою без душі, без розуму, без жодної волі. Споживач твій — цілковитий господар, твій бог. Він робить із тобою що схоче, що йому дозволить п'яна фантазія, його скотинячий розбещений інстинкт. А ти — ні слова, а ти — ні звуку: виконай неухильно всі його бажання. Більше: вгадуй, що йому хочеться, вивертай навиворіт усе своє нутро, аби йому догодити. Смійся, пий, танцюй, заражай його своєю веселістю.

Всю ніч тяглася ота катавасія. Я спершу гадала не пити — пити, та з розумом. Наостогидло противне вино — келих по келиху виливала під стіл. А вони й помітили, гади. Мій жеребець помітив… Схопив мене в оберемок і як гукне:

— Ану, братва, лий!

А ті й раді старатись: один тримав мою голову, а другий — пляшку мені в рота. Я захлиналась, пручалась щосили… Вино лилось мені на груди, по животі, по ногах. Я стояла в калюжі справжній…

А вони ледве не лускались від реготу й заливали вже другу пляшку. Жеребець аж іржав від задоволення й міцно тиснув мене до себе. Мені здавалося, що я розтану від його гарячого тіла. Як піч ота. І розчервонівся ввесь, як із бані виліз.

Врешті залили. Високий, поганющий схопив зі столу оселедця й запхнув мені в рота. У відповідь на це вся компанія вибухнула реготом. Нащо подруги — і ті лазили від сміху. А я… Я жувала оселедця й незрозуміло водила по всіх очима… І зробилося раптом так усе байдуже. Так, як і завжди під час «роботи».