Люсі Хокінг - Джордж і корабель часу

— А нам безпечно туди йти? — запитав він, згадавши, в якій небезпеці вони опинилися.

— Ні, — відповів замаскований Космос і повів їх уперед попри роботів, що вишикувалися обабіч. — Менш безпечне місце для вас важко придумати. Зрештою, усюди в Едемі на вас чигає небезпека. У Дампа ще могли залишитися віддані війська — люди, які готові виконати будь-яку його команду.

— Космосе, — озвався Джордж. — А де Геро? І Аттікус? Вони у безпеці?

— Ні, — відповів Космос. — Але вони живі. Геро от-от добереться до Великої вежі Дампа.

— Що? — здивувався Джордж. — Як?

— Ця пригода виявилася карколомнішою, ніж ми думали, коли я планував її мандрівку через Едем до Альби, де про неї подбала б Енні.

— Чому ти не сказав мені, хто ти насправді? — запитав Джордж. — І що «вона» — то Енні?

— Бо то було надто ризиковано, — відповів Космос-Емпірей. — Я був урядовим андроїдом, закріпленим за Німу, щоб доглядати за її дитиною. Так я міг таємно їй допомагати. Якби ти про це обмовився, навіть випадково, наслідки були б жахливі.

— А чому ти просто не відчинив портал і не штовхнув Геро в Альбу? — запитав Джордж.

— У мене була чорна смуга, — тихо відповів Космос. — Кілька років у сміттєвих таборах. Я більше не вмію цього робити...

— Як ти можеш так відкрито говорити? — запитала Енні. — Хіба нас не прослуховують?

— Прослуховують, — сказав Космос. — Але мені вже байдуже. Може, це й не кінець Едему — такому, яким ми його знаємо, — але це точно початок кінця. Хоч що там станеться, я гордий, що зможу стояти поруч із тобою. І з Джорджем.

— Дякую, Космосе, — прошепотіла Енні.

Вони утрьох рушили від нашпигованого зброєю порту Едемополіса до міста.

Дорогою, якою вони йшли, вишикувалися роботи-охоронці, й тепер Джордж розумів навіщо. Навколо зібралися натовпи людей. Напевно, вони всі прийшли в Едемополіс у День підрахунку, але відтоді атмосфера змінилася. За той короткий час, що його не було, людей, які спочатку були втомлені, сумні й легко відволікалися на дешеві розваги, охопило обурення і злість. У повітрі відчувався запах повстання. Джордж почув вигуки: «Так нечесно!» і «Злазь зі своєї вежі!». Люди почали скандувати: «Дампа на дамбу!».

Кілька Дампових посіпак намагалися розігнати людей, викрикуючи понад їхніми головами: «Це незаконне зібрання! Ви не маєте права тут бути! Назад! Назад до роботи!». Та людей зійшлося дуже багато, й вони більше не боялися покарання.

— Заберіть нас до Альби! — почувся з натовпу жіночий голос.

— Вам ніколи її не бачити! — рявкнув один із наглядачів. — Ви лишаєтесь тут, в Едемі — найкращому з усіх можливих світів!

— Брехня! — вигукнула у відповідь жінка. — Ніякий це не найкращий зі світів! Ми ненавидимо вас і Едем разом з вами!

Люди стали гуртом скандувати:

— Едем — найгірший зі світів!

Трійко давніх друзів дісталися до входу у Велику вежу Дампа, де на них чекала охорона. Двері автоматично відчинилися, і вони мовчки ввійшли до величезного порожнього вестибюля.

— Є тільки одна дорога. Вгору, — сказав Космос, коли перед ними відчинилися двері золотого ліфта.

— Німу там? — запитала Енні, зайшовши всередину.

— Твоя сестра серед них, — м’яко відповів Космос.

— Ніяка вона не сестра! — заперечила Енні — її голос нагадав Джорджеві про ту колишню, малу Енні.

— Вона — найближча з усіх, хто в тебе залишився, — зауважив Космос. — Не забувай, що твій тато дуже любив Німу.

— Вона його зрадила! — відказала Енні, яку аргументи Джорджа анітрохи не переконали. — Вона видала його режиму, і через неї його послали на Марс!

— Неправда, — сказав Космос.

— Звідки ти знаєш? — запитала Енні. — Чому ти такий упевнений?

— Тому що це я зрадив Еріка, — відповів він. — Це я в усьому винен.

они їхали ліфтом і мовчали, приголомшені. Енні й Джордж втратили дар мови. Як таке взагалі може бути? Поки ліфт летів до самої верхівки найвищої вежі в Едемі, Космос більше не сказав ані слова.

За секунду до того, як відчинилися двері, Енні обернулася до Космоса й надламаним голосом квапливо промовила:

— Не можу повірити, що ти виявився зрадником! Мій тато створив тебе! А ти його зрадив!

Джордж побачив, що хоч минулого багато років, запальний характер Енні нікуди не зник. Вона стала ще різкіша, ніж була. У ті давні часи Енні завжди твердо вірила в те, що казала, — дорослою вона залишилася така сама.

Високо піднявши голову, Енні зайшла до кімнати, звідки відкривався краєвид на весь Едем. Сонце хилилося за обрій, заливаючи кімнату помаранчевим відблиском, що мерехтів у всіх на обличчях. Посередині стояв залитий сонцем Трелліс Дами. Він стояв обличчям до ліфта, а його посіпаки — роботи й люди — позаймали свої місця довкола кімнати. Джордж зауважив Німу, а от Мисливця за дітлахами чи Аттікуса ніде не було видно.

— Кого я бачу! Які гості! — сказав Трелліс Дамп, коли Енні й Джордж вийшли з ліфта і стали перед ним. Космос зупинився позаду них.

— Роботе, відійди! — скомандував Дамп.

Космос, схиливши голову, відійшов до