Умберто Еко - Празький цвинтар [без ілюстрацій]

тоді, коли вони мешкають у найбрудніших і найбільш шкідливих для здоров'я районах міста? Розповідаючи про чуму 1346 року, один тодішній науковець зазначав, що з якихось загадкових причин у жодному місті не було жодного хворого на чуму єврея. Фраскатор писав, що під час епідемії тифу 1505 року хвороба обминула тільки євреїв, а Деґнер свідчить, що, коли у 1736-му в Неймечене була епідемія дизентерії, вижили лише євреї, крім того, Ваврух довів, що серед єврейського населення у Німеччині не спостерігається зараження солітером. То що ви на це скажете? Як таке може трапитися з найбруднішим народом на землі, представники якого вступають у кровозмісний шлюб? Це ж суперечить усім законам природи. Може, це через їхнє особливе харчування, правила якого залишаються для нас незрозумілими, а може, це через обрізання? Яка таємниця дає їм змогу бути сильнішими за нас, навіть коли вони видаються кволішими? Запевняю вас, такого мерзенного і могутнього ворога треба нищити будь-якими засобами. Ви усвідомлюєте, що на час їхнього приходу в землю обітовану їх було шістсот тисяч чоловік, а рахуючи по чотири особи на кожного чоловіка, виходить загальна кількість населення — два з половиною мільйони? Але у часи Соломона єврейських солдат було мільйон триста тисяч, тобто всього п'ять мільйонів, значить, їхня чисельність уже подвоїлася. А зараз? Точну кількість вирахувати важко, адже вони, так би мовити, розсіяні по всіх континентах, але за найбільш приблизними підрахунками кажуть про цифру у десять мільйонів, їх усе більше й більше…

Здавалося, його злоба знесилює його, тож я намагався пригостити Ґуґено склянкою його ж таки коньяку. Але він опанував себе настільки, що коли дійшов до масонства й кабали (тепер маючи змогу побалакати ще й про його книжки про сатанізм та магію), я вже був у тому блаженному стані очманіння, коли лише на диво спромігся підвестися й попрощатися.

«Красно дякую, — думав я, — якщо я мушу напхати такою інформацією документ, призначений для людей на кшталт Лаґранжа, то існує ризик, що таємні спецслужби кинуть мене в окрему камеру чи навіть у замок Іф, як слід учинити з відданим прихильником Дюма». Можливо, я дещо легковажно поставився до книжки де Массо, бо зараз, пишучи ці рядки, пригадую, що «Le juif, le judaïsme et la judaïsation des peuples chrétiens»[193] вийшла y 1869 році обсягом майже шість сотень сторінок та доволі невеличким накладом і, отримавши благословення Пія IX, набула неабиякої популярності.

Але саме відчуття, яке тоді з'явилось у мене, що навколо забагато антисемітських книжечок та талмудів, підштовхувало мене бути дуже вибірковим.

Отож на моєму празькому цвинтарі рабини мали розказати щось легке для сприйняття, що викликало б цікавість у публіки і було у деякому сенсі новиною, а не про ритуальне дітовбивство, про яке торочать уже протягом багатьох століть, і люди вірять у нього так само, як у відьом, тож досить тільки заборонити дітям гуляти неподалік гетто.

Таким чином, я почав складати свою доповідь про злощасні події тієї віщої ночі. Першим заговорив тринадцятий:

— Наші пращури наказали обраним синам Ізраїлю раз у сто років збиратися біля могили священного рабина Симеона Бен-Ієгуди. Вже спливло вісімнадцять століть, відколи владу, яку обіцяв нам Авраам, украли у нас християни. Розчавлений, принижений ворогом, під невідступною загрозою смерті та наруги, народ Ізраїлю вистояв. І якщо він розселився по всьому світу, значить, увесь світ має йому належати. Нам ще з часів Авраама належить золотий телець.

— Авжеж, — мовив рабин Ізашер, — коли ми будемо єдиними господарями всього золота, вся влада перейде до наших рук.

— Вдесяте, — мовив тринадцятий, — після тисячолітньої невпинної й запеклої боротьби з нашим ворогом ми, обрані представники кожного покоління синів Ізраїлю, збираємося разом на цьому цвинтарі біля могили нашого рабина Симеона Бен-Ієгуди. Та ще ніколи за минулі століття у руках наших предків не збиралося стільки золота, а відтак, стільки влади. У Парижі, Лондоні, Відні, Берліні, Амстердамі, Гамбурзі, Римі, Неаполі є представники династії Ротшильдів, тому ізраїльтяни є господарями фінансової ситуації… Слово тобі, рабине Рубен, бо ти знаєш, як склалися обставини у Парижі…

— На всіх імператорах, королях та регентах, — мовив Рубен, — тягарем лежать угоди, які вони уклали з нами на утримання їхньої армії й підтримку хитких тронів. Отже, треба якомога більше спростити позики і, врешті-решт, як гарантію коштів, які ми надаємо країнам, узяти під свій контроль їхні залізниці, їхні шахти, їхні ліси та ливарні, їхню мануфактуру, їхню нерухомість, а також управління податками.

— Не забудьмо про сільське господарство, яке завжди складало багатство будь-якої країни, — втрутився Симеон з Рима. — Очевидно, що великі земельні угіддя недосяжні, тож якщо нам удасться переконати уряди роздрібнити їх, цю землю буде легше купити.

Потім узяв слово рабин Юда з Амстердама:

— Таж багато з наших братів Ізраїлю навертаються у християнство й приймають хрещення…

— Та яке кому діло! — відповів голос тринадцятого. — Хрещені можуть нам неабияк прислужитися. Попри хрещення тіла, у душі вони лишаються вірними синами Ізраїлю. Віднині з кожним століттям навернених у християнство наших братів не більшатиме, а от християни навертатимуться у нашу святу віру. Отоді Ізраїль зневажливо їм відмовить.

— Та насамперед, — уступив рабин Леві, — зважмо, що християнська церква — то наш найбільший ворог. Треба поширити серед християн вільнодумство, скептицизм, треба пригнітити служителів цієї віри.

— Поширимо прогресивні ідеї, і, як наслідок, думку про те, що всі релігії мають бути рівними, — втрутився у розмову рабин Манассе. — Борімося за те, щоб зі шкільних програм прибрали уроки християнської релігії. Завдяки хитрощам та освіченості ізраїльтяни легко завоюють кафедри та професорські посади у християнських навчальних закладах. Таким чином, релігійна освіта залишиться на плечах батьків, а позаяк, здебільшого, у родин немає часу для того, щоб опікуватися цією виховною гілкою, релігійність поволі ослабне.

Настала черга рабина Дана з Константинополя:

— Найперше, ми ніколи не повинні випускати з рук торгівлі та спекуляцій. Маємо скупити торгівлю алкоголем, олією, хлібом, вином, бо так ми станемо господарями в усьому аграрному секторі, особливо в сільськогосподарському виробництві.

А Нафталі з Праги додав:

— Поставимо собі за мету суди та адвокатури. А чому б ізраїльтянину не стати міністром народної освіти, адже вони часто отримують портфель міністра фінансів?

Наприкінці заговорив рабин Бенхамін з Толедо:

— Нам не треба нехтувати жодною професією, яка важить у суспільстві: філософів, медиків, правознавців, музикантів, економістів, іншими словами, усіх напрямків науки, мистецтва, літератури. Це неосяжна царина, в якій ми маємо проявити свій геній. Але над усе — у медицині! Адже лікарю довіряють найсокровенніші родинні таємниці, у його руках здоров'я