Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

«Та незабаром боги втихомирили море похмуре,

Вітер попутний дали, й Агамемнон вернувся додому.

З радістю в серці ступив він на берег вітчизни любимий,

Сльози гарячі од щастя ллючи, цілував рідну землю.

З вежі помітив вождя вартовий, що його там поставив

Хитрий, підступний Егіст, два таланти за те заплативши.

Пильний дозорець стояв цілий рік на посту, щоб сказати

Пану своєму, як тільки прибуде Атрід. І тепер він

Зразу помчав у будинок Егіста. Той хитро придумав:

Двадцять сміливців він вмить одібрав і сховав у засаді.

В другій частині будинку велів частування подати,

Потім узяв колісниці й поїхав гостей зустрічати.

Цар Агамемнон не знав, що готує Егіст хитромудрий,

Сміло ввійшов він у дім. За обідом розкішним зненацька

Вбили зрадливо його, як вола біля ясел вбивають.

Ті, що прийшли з ним, усі полягли; але й люди Егіста

Згинули всі до одного в тій битві підступній, кривавій».

У трагедії Есхіла[48] «Агамемнон» показано, що винна у вбивстві Клітемнестра. Жінка не могла простити Агамемнону, що, вирушаючи під Трою, він оддав у жертву богам їхню доньку Іфігенію, аби вимолити в них попутний вітер плисти по морю. З трагедії ми довідуємося, крім того, що разом з Агамемноном у Мікенах загинула його полонянка Касандра, дочка царя Пріама, віщунка, яка зналася з духами і напророкувала загибель Трої.

Через вісім років до Мікен прибув син Агамемнона — Орест, який помстився за смерть батька. Він убив не тільки Егіста, але й свою матір Клітемнестру. Довгий час після цього вбивцю матері переслідують Ерінії — три сестри-потвори, уособлення жорстоких мук сумління; нарешті, після багатьох страшних для нього років, афінський ареопаг прощає йому гріх, і Орест вступає на закривавлений престол Атрідів.

На відміну від Трої, руїни Мікен не були зрівняні з землею. В північно-східній частині Пелопоннесу ще й тепер можна побачити похмурі стіни фортеці Агамемнона, яка височіє на крутій скелі. Ці мури складаються з величезних кам’яних брил, добре припасованих, але не скріплених між собою. До фортеці веде відома Лев’яча брама, через яку, повертаючись з-під Трої, проходив колись Агамемнон. Зверху на ній стоять два зроблені з монолітного каменю леви, яким невідомо коли хтось «повідбивав голови. Крім того, в руїнах є ще стародавня підземна водозбірня, яку наповнювали водою з джерела Персея за допомогою теракотового водогону.

Поза мурами на схилах сусідніх пагорбів височать сім монументальних гробниць, схожих на вулики. Ці споруди свідчать про могутність мікенських володарів і високий рівень тогочасного будівництва. Усі вони давним-давно пограбовані.

Найвидатнішою пам'яткою старовини є так звана гробниця Агамемнона. В похмурий склеп веде висока — заввишки п’ять метрів — брама, зроблена з кам’яних блоків; кожен блок важить кілька десятків тонн. Коли стоїш усередині будівлі, то складається враження, що це величезний вулик, споруджений з тридцяти трьох кам’яних кілець, які поступово звужуються і закінчуються вгорі банею. З цієї величезної зали, подібної до римського Пантеону, іде коридор до видовбаної в скелі комірки, де, напевне, спочивав останок покійного. царя.

Грецькі міфи про трагічний рід Атрідів, широко відомі завдяки творам Гомера й Есхіла, а також сувора велич руїн спричинились до того, що Мікени здавна приваблювали до себе багатьох грецьких і римських мандрівників. На їхню думку, звичайні люди не могли збудувати такі мури, і тому вони вірили, що то витвір нелюдського зусилля велетнів циклопів.

Близько 170 року нашої ери у Мікенах побував грецький письменник і мандрівник Павсаній. Ось як описав він свої враження: «Тут ще збереглися частини мурів, а також брама, на якій стоять леви. В руїнах Мікен є джерело Персея і підземна будівля Атрея, а також могили тих, кого Егіст забив на бенкеті після повернення з-під Трої. Там є могила Агамемнона, фурмана його колісниці Еврімедона, Теледама і Пелопса. Розказують іще, ніби Касандра народила Агамемнону близнят, і цих малих діток Егіст теж повбивав разом з батьками. Клітемнестру й Егіста поховали за межами фортеці, бо вважали, що вони не гідні спочивати всередині, там, де лежав Агамемнон і ті, хто загинув разом з ним».

Цей опис відіграв особливу роль в археологічних розшуках, що провадилися XIX століття. Чимало археологів, спираючись на повідомлення Павсанія, їхали в Мікени й спішно починали розкопки, але щоразу кидали їх, нічого не добившись.

До їхньої невдачі спричинилось своєрідне тлумачення тексту Павсанія. Грецький мандрівник недвозначно повідомляв, що Агамемнона і його товаришів поховано з внутрішнього боку мурів, але всі гадали, що вір мав на увазі не масивні мури самої фортеці. Треба сказати, що Мікени оточував ще один мур, значно менший, хоч він і охоплював ширший простір, те місце, де були схожі на вулики могили. Археологи вважали, що якраз ті могили бачив і описав Павсаній.

І ще дві обставини зміцнили таку думку. Подвір’я самої фортеці було дуже мале, важко вірилося, щоб на ньому могло міститися кладовище. Крім того, зробивши пробні свердловини, вчені впевнилися, що основна порода тут — твердий камінь, у якому не викопати могили.

Після великих успіхів на пагорбі Гісарлик Шліман зовсім не збирався спочивати на лаврах. Думаючи, де б знову почати розкопки, він згадав, що Гомер, називаючи місто Мікени, неодмінно додавав такі прикметники, як «багаті на золото», «золоті» або просто «багаті». І Шліман дійшов висновку, що в Мікенах має бути безліч цінних пам’яток старовини, зроблених із золота. Його самовпевненість, як і тоді, коли мова йшла про Трою, була нібито наївною, але так тільки здавалося.

У своїх міркуваннях Шліман передусім відкинув гадки, які існували раніше, вважаючи, що вони зовсім хибні. На всі докази вчених він знайшов таку просту відповідь, що навіть дивуєшся, чому до цього не додумалися археологи, які чудово знали розташування Мікенської фортеці.

Зважуючи повідомлення Павсанія, Шліман дійшов висновку, що грецький письменник мав на увазі велетенський мур самої фортеці, — адже він підкреслював, що в тім мурі була брама з левами, яка вела на подвір’я. А зовнішнього муру Павсаній ніяк не міг побачити, бо його зруйнували під час навали аргівців 468 року до нашої ери, тобто за 638 років до того, як мандрівник побував у Мікенах. Отже, Павсаній описував могили на подвір’ї фортеці, а не великі гробниці-вулики, споруджені на сусідніх узгір’ях.

Чи можна повірити, щоб на невеличкому майданчику подвір’я, який був ще й місцем громадських зборів, утворилося кладовище? Відповідь на це запитання Шліман знайшов знову ж таки у Павсанія. В іншому місці своїх спогадів мандрівник писав: «Тут зробили майдан для зборів так, що могили