Джо Холдеман - Безкінечна війна

наказала відкрити вогонь негайно. Швидше просто для того, щоб зняти напругу, нанести істотну втрату шансів майже не було. Хоча когось вони, звичайно, зачепили. Принаймні, тахіонні ракети спрацювали вражаюче — розвалили гребені кратерів.

Тельціани теж стріляли чимось дуже схожим на наші тахіонні ракети. Але потрапляли вони рідко, всі наші люди були захищені траншеями, а якщо ракета не зустрічала перешкоди, вона продовжувала рухатися по прямій і неслася в нескінченність. Їм вдалося підбити переносний лазер, і струс, що просочився до нас крізь скелю, змусив мене побажати більш глибокого притулку. Хоча б метрів на двадцять.

Гігаватні лазери як і раніше не бажали націлюватися, і толку від них не було зовсім. Тельціани завбачливо уникали секторів ураження. Але це було, як виявилося, на щастя, тому що Чарлі відволікся від лазерних моніторів і глянув на демонстратор.

— Прокляття!

— Що там, Чарлі? — Я не відривав погляд від моніторів. Чекав якої-небудь неприємності.

— Корабель, крейсер — він зник! — Я підняв голову. Він був правий — сяяли тільки червоні точки десантних катерів.

— Куди ж він подівся? — Логічно поцікавився я.

— Зараз подивимося. — Він запрограмував дисплей на зворотній перегляд запису і зменшив шкалу масштабу. З'явилася точка крейсера і поряд з нею три зелені точки — наш «втікач» атакував противника всього з двома робоснарядами. Але йому допомагали закони фізики. Замість того щоб увійти в поле колапсара, він обігнув його по круговій орбіті і вискочив з іншого боку на 0,9 світлової. Робоснаряди ж йшли на 0,99 світловий і мчали прямо на крейсер тельціан. Наша планета перебувала в тисячі світлових секунд від колапсара, тому у тельціан було всього десять секунд, щоб засікти наш штурмовик і робоснаряди. А на такій швидкості особливого значення не має, що вас вразить, — нова-бомба чи шматок металу.

Перший робоснаряд знищив крейсер, другий врізався в планету. Штурмовик пройшов всього в парі сотень кілометрів над поверхнею і понісся в простір, гальмуючи на двадцяти п'яти g. Місяців через два він повернеться назад. Але Тельціани не збиралися чекати так довго. Вони вже досить близько підібралися до наших траншей, щоб обидві сторони могли почати дієвий лазерний вогонь, але продовжували залишатися в зоні вогню гранатометів і ракет. Солідних розмірів скеля ставала для противника хорошим прикриттям від наших лазерів, хоч гранати і ракети знищували їх десятками.

Спочатку люди Брілл мали величезну перевагу: сховавшись в траншеях, вони несли втрати тільки від випадкового вдалого пострілу або занадто добре пущеної гранати (Тельціани кидали їх вручну — і на кілька сот метрів). Ми втратили чотирьох, зате противник, схоже, позбувся половини складу.

Тепер же основна частина тельціан мала можливість використовувати кратери і воронки як укриття. Бій поступово перейшов до індивідуальних лазерних дуелей, лише зрідка в дію вступали гранати і ракетомети. Адже безглуздо витрачати тахіонну ракету на одного-єдиного тельціаніна, коли невідомо, скільки ще у них солдатів у резерві.

Мене підсвідомо турбувала якась думка, пов'язана з робоснарядом, що врізався в планету. Тепер, з деяким затишшям, я зрозумів, нарешті, в чому справа.

Коли робоснаряд зіткнувся з планетою на власній швидкості, що сталося? Я поставив запитання комп'ютеру, з'ясував, яка в результаті зіткнення вивільнилася енерргія, потім порівняв дані з геологічними відомостями в пам'яті машини.

Енергія зіткнення в двадцять разів перевершувала найпотужніший землетрус з коли-небудь зареєстрованих.

— Всі нагору! Негайно! — Я врубав загальну частоту зв'язку. Пристукнув кнопку, що включала автоматичну дегерметизацію і шлюзування і відривала тунель, що вів з координаторної на поверхню.

— Що за чорт, Уіль…

— Землетрус! Біжимо! Скільки у нас часу?

Холлібоу і Чарлі поспішили за мною. Кіт залишився сидіти на столі, байдуже вмиваючись, і у мене промайнула божевільна думка посадити його в свій боєкостюм — таким чином кота перевезли на базу. Але він не витримав би в ньому й кількох хвилин. Куди розумніше і милосердніше було б випарувати його одним лазерним імпульсом. Але тут двері закрились, і ми почали підійматися по сходах. Всю дорогу і трохи довше мене не покидала думка про нещасну тварину, залишену повільно помирати під тоннами уламків, поки повітря виривалося назовні.

— У траншеях безпечніше? — Запитав Чарлі.

— Не знаю, — сказав я. — Ніколи не потрапляв у землетрус. Траншею може стиснути, і нас тоді розчавить.

Зовні було дивно темно. Дорадус вже майже опустився за обрій, і монітори компенсували низький рівень освітлення.

З відкритого місця ліворуч вдарив ворожий лазер, ковзнув по опорі гігаватника, вивергнувши сніп іскор. Нас ще не помітили. Ми спільно вирішили, що в траншеях буде все-таки безпечніше, і трьома стрибками досягли найближчої.

Траншею займало четверо людей, один — серйозно поранений або вже мертвий. Опинившись на дні, я перевів конвертор на подвійне посилення, щоб розглянути наших сусідів. Нам пощастило, тут мався гранатометник, крім того, стояли і ракетомети. Я ледве розібрав імена на шоломах. Ми були в командирській траншеї, але Брілл нас ще не помітила. Вона обережно виглядала назовні, в найдальшому кінці траншеї, керуючи переміщенням двох флангових відділень. Коли вони благополучно досягли укриття, вона пірнула назад в окоп.

— Це ви, майор?

— Це я, — сказав я, помовчавши. Чи немає тут тих, що жадали роздобути мій скальп?

— Що сталося? Кажуть, землетрус? — Вона не знала про зіткнення робоснаряда з планетою. Я пояснив як можна коротко.

— Зі шлюзу ніхто поки не виходив, — сказала вона. — Думаю, вони сховалися в стазис-полі.

— До купола їм не далі, ніж до шлюзу. Напевно, частина не прийняла моє попередження всерйоз.

Я включив загальну частоту для перевірки, і тут нас накрило.

Грунт зник з-під ніг, потім повернувся на місце, підкинув нас у повітря. Я встиг помітити розкидані безладно помаранчеві та жовті світлі овали — кратери від вибухів нова-бомб. Приземлився я на ноги, але грунт танцював піді мною, як скажена тварина, і встояти не було ніякої можливості. З низьким гулом, що просочився в костюм, наша база звалилася сама в себе. Купол стазис-поля благополучно і граціозно перемістився на нову, більш низьку позицію.

Бідний кіт. Я сподівався, що у решти дістало здорового глузду перейти в купол.

Якась постать вибралася, похитуючись, з найближчої до нас траншеї. Я не відразу зрозумів, що це тельціанин. На такій відстані мій лазер пропалив наскрізну дірку в його шоломі, він зробив ще два кроки і впав. Ще одна голова з'явилася над краєм траншеї. Я зніс верхівку шолома, перш ніж той встиг підняти зброю.

Я ніяк не міг зорієнтуватися. Цілим залишився тільки купол поля. Всі лазери-гігаватники були поховані під уламками, але один включився, і сліпучий мерехтливий промінь пронизував курну хмару піднятого пилу