Ілона Волинська - Ірка Хортиця приймає виклик

Ірка ображено закліпала й розлючено вп’ялася в сокола.

Майор із вибачливою посмішкою озирнувся до неї:

— Молодий іще, дзьобом казна-що клацає…— він люто трусонув сокола за барки й прогарчав йому в обличчя, шкірячи ікла: — І що ж це я брешу?

— Та все! Ми на ваше добро дзьоб гостримо, дуже нам треба! — сокіл презирливо посміхнувся. — А самі? Адже зуб давали, що призначеного дня чекати будете! Де вона? Кажи, старий вовче! Думав, ніхто не дізнається, що твій Рудий її тут ховає?

Ментівський Вовкулака аж сторопів:

— Ти що верзеш, гад пернатий? Літав уночі, за високовольтну лінію перечепився, то тепер у тебе коротке замикання в мізках? Звідки вона могла тут узятися?

— Не прикидайся, ми все-е знаємо! Обдурити нас вирішили? Призначеного дня чекати страшно, за шкури свої трясетесь? Рудого свого облізлого прикриваєте? А не вийде! Краще сам її віддай, вовчара поганий, усе одно ми вам усім пащеки порвемо!

Майор скипів від обурення:

— Це ми за шкури трясемося, це наш Рудий облізлий? Та це ваш Кречет, курка обсмалена, полетів увесь у мазуті! — Він кивнув на вікно і раптом замовк, наморщивши лоба. Вираз його обличчя раптово змінився. Майор міцніше вхопив сокола за барки. — Усім пащеки порвете? Ти сказав — усім? Де твоя зграя, ти, дурна гуско?! — закричав він, щосили трясучи бранця. — Кажи, пучок пір’я, доки я тобою подушку не набив!

Міцно стиснувши губи, сокіл мовчав. Голова в нього безсило теліпалася, наче в дохлого птаха. Ментівський Вовкулака відштовхнув хлопця геть. Схопивши мобілку, він почав роздратовано натискати на кнопки.

— Не відповідає! І цей теж не відповідає! — розпачливо белькотів майор. — І цей! Мої хлопці! — завив він. Раптом його обличчя прояснилося. — Алло! Алло! — закричав Вовкулака в слухавку. — Де ви? Де?

Виття й свист вихлюпнулися до кімнати крізь мікрофон мобілки. Було чутно, як чийсь захеканий голос швидко забелькотів:

— Командире, на нас напали! Соколи! Багато! Прямо на Рудого кинулись! Ми встигли забарикадуватись, але він залишився назовні! Ще відбивається, але довго не протримається! Рятуйте! Командире! Рятуйте!

— Де ви?!! — перекриваючи крики, гаркнув майор.

— Спа-комплекс, над Дніпром! — крикнули йому у відповідь. Із динаміка раптом долинув шалений клекіт, шум крил, у відповідь гримнуло вовче гарчання. — Знову підлетіли! Стає гаряче! — У слухавці щось заревіло… і змовкло, наче відрізало.

Майор кинув мобілку.

— Спа-комплекс! Знайшли час розслаблятися, щенята! От і вшелепалися усіма чотирма лапами! — Він штурхонув сокола-перевертня до ванної й накинув гачок на двері. — Посидь поки що там, а потім я з тобою розберуся! А ви негайно додому! — гаркнув він на дітлахів. — Не дитяча це справа — у розборки носа пхати!

— Та якби ми у ваші розборки носа не пхали… — повчально мовила Тетянка, але вовкулака її вже не слухав. Він кинув на підлогу ножа, зробив переверт через нього й швидко побіг униз сходами.

Ірка визирнула у вікно. Далеко внизу грюкнули двері під’їзду, і з-під арки двору вилетіла швидка тінь.

— Не встигне, — похитало головою дівча. — Вулицями до Дніпра далеко виходить. От якби прямо… — Примружившись, вона подумки провела пряму над дахами, туди, де на набережній світилися вогнями багатоповерхівки. А потім запитально зиркнула на Тетянку.

— Та чим він узагалі вовкулакам допоможе самотужки? — мовив Богдан і теж глянув на Тетянку.

— Вам своїх проблем мало, хочете ще й вовчих? — поцікавилась Тетянка. — Майор сам попрохав не пхати носа в їхні розборки!

— Дорослі,— знизав плечима Богдан. — Зовсім ласти відкидати будуть, а в дитини допомоги не попросять: ми ж маленькі, вони нас мають захищати.

— У вовків ластів не буває,— буркнула Тетянка. — Ні, а й справді, на фіга нам ці вовкулаки здалися?

— Вони ж там без допомоги загинути можуть! — обурилась Ірка. — Ми не кинемо їх у біді! Адже вони нас рятували!

— І виставили нам за це рахунок, — не здавалася Тетянка.

— Ну ти їм теж рахунок потім виставиш! — примирливо запропонував Богдан.

— Ой, краще не треба, краще ми їх просто так врятуємо! — вигукнула Ірка. — А їм потім нехай соромно буде за свою жадібність!

— Їхнього сорому я в банк не покладу, — уже здаючись, буркнула Тетянка.

Миттю відчувши її вагання, Ірка вибігла з кімнати, зазирнула в усі кутки кухні, в комірчину й, не знайшовши того, що шукала, зняла гачок із дверей ванної.

— Ой!

Над головою у відьмочки щось просвистіло. Важко змахуючи крильми, куцохвостий сокіл вилетів у розбите вікно. З пташиного крила звисали наручники, увесь час тягнучи його в один бік.

— Навіщо ти пташку випустила?! — закричав Богдан.

— Я випадково! Я про нього забула! — ледь не плачучи, сказала Ірка.

— Тепер точно доведеться вовкулак рятувати, а то якщо вони без нас урятуються, майор нам горлянки поперегризає,— зітхнула Тетянка.

— Якби в нього швабри в комірчині були, то нічого б не сталося, — буркнула Ірка. — Таню, тобі з губкою чи ось цю, зі шворками? — спитала вона, витягуючи з кутка ванної кілька пластикових швабр.

Дівчатка скочили на швабри…

— Агов, а я? А мені що робити? — заметушився Богдан.

— Лягай спати! — наказала Тетянка. — Якщо швидко заснеш — то може, ще встигнеш нас наздогнати!

— Я тобі що, маленький, так рано засинати? — обурився Богдан.

— Спробуй «Вечірню казочку» подивитись, а раптом допоможе, — єхидно пирхнуло дівча й вилетіло за вікно.

— Ти чого Богдана не приспала, адже ти вмієш? — мчала поруч Ірка.

— Та ну його! Самі впораємось! — Тетянка піднялась іще вище. — Он майор у провулку!

Вона спрямувала руків’я швабри донизу й спікірувала прямісінько на голову вовкові. Їй було добре чути його загнане, хрипке дихання.

— Будете нам винні, майоре! — крикнула відьма, зависаючи в перевертня над вухами й, піднявши швабру догори, понеслась над дахами будинків услід за подругою.

Розділ 8

Купання Рудого вовкулаки

Громада елітного багатоповерхового будинку над гладдю Дніпра летіла відьмам назустріч. Неонові літери на фасаді з матового скла сповіщали всім, що тут перебуває спа-комплекс. Дівчатка зависли навпроти.

— Нам сюди? — засумнівавшись, спитала Тетянка. — Щось тут дуже тихо.

— Ці соколи, вони взагалі хлопці скромні, зайвого галасу не люблять. А нам із тобою спочатку туди, — сказала Ірка, чомусь показуючи пальцем прямо на середину ріки.

Тетянка глянула й одразу ж зрозуміла, чому. Якраз навпроти будинку спа-комплексу, на тлі місячного диска чітко виднілися темні силуети чотирьох птахів. Синхронно змахуючи крильми, вони летіли над водою, над сріблястою місячною доріжкою. А в їхніх пазурах, безсило звісивши лапи, теліпався величезний вовк.

— Як красиво! — із захватом вигукнула Тетянка.

— Що там красивого, вони ж його зараз утоплять!!! — скрикнула Ірка, побачивши, як соколи здіймаються все вище