Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Ільгиз попросив Халіму показати Айні кімнату для відпочинку й пішов із чистою душею. Діти продовжили спілкуватися з Айною, але Халіма грубо відштовхнула їх:  
— Вона всього лише служниця, нижча за вас!  

Вона звернулася до Айни:  
— Як тебе звати, дівко?  

Айна тихо відповіла:  
— Айна.  

Доньки Халіми почали насміхатися, почувши її ім'я. Халіма суворо сказала:  
— Ходімо, покажу, де ти будеш спати.  

З цього моменту Халіма почала ревнувати до Айни. Вона бачила в ній чистоту й стійкість, які їй не подобалися. Разом із доньками Халіма відвела Айну до сараю, де жили тварини.  

За цим спостерігала велична дівчина на ім'я Самія. Вона опинилася в палаці, але з якою метою та які були її наміри?

Тим часом у кабінеті, де великий емір Ібрагім приймав відвідувачів, панувала атмосфера влади та мудрості. Це був просторий кабінет, на полицях якого стояли книги, а серед них – золотий Коран із червоними дорогоцінними чотками, що дістався йому від прапрадіда, першого правителя Катару – еміра Мухаммеда, великої людини минулого часу. Також можна було побачити фотографії його родини, сповнені щасливих моментів. По суті, Ібрагім був щасливим правителем, як і його сім'я, і сьогодні він мав святкувати особливу подію – його четверта дружина Хадідже аль-Тамі народила двійню, що стало для нього великим святом.

Поки Ібрагім переглядав документи, до кабінету увірвався його державний радник і охоронець Джафар. Він важко зітхнув, а потім сказав:

— Ваша Величносте, у мене для вас новини!

Ібрагім відклав свої справи, побачивши Джафара, і запитав:

— Які новини, Джафаре? Я уважно слухаю.

Джафар почав розповідати:

— Мені доповів Ільгиз, що один чоловік розповів йому про те, що відбувається в селі Аль-Захір. Ви ж бували там, мій емір?

Ібрагім, згадавши це чарівне місце, відповів:

— Так, був там давним-давно… Люди там шанують старі традиції і ніколи не змінювали їх. Це забуте село, про яке мало хто знає.

Джафар продовжив:

— Так от, у селі відбуваються незаконні речі. Рабовласник продає багатим людям своїх рабів, яких він встиг забрати, коли знищив малі села в Саудівській Аравії. Його потрібно судити. І, гадаю, він не єдиний. Треба провести розслідування і покарати винних.

Ібрагім був приголомшений тим, що в селі відбувається свавілля. Його голос став суворим і рішучим:

— Це потрібно вирішити негайно! Що за беззаконня? Рабство вже давно скасоване, а тут таке коїться?! Добре, я поїду туди після свята і все перевірю. Рабовласника буде покарано, а всіх, хто займається рабством, заарештують і стратять! Передай мій указ міністрам, Джафаре.

Джафар шанобливо вклонився:

— Слухаю, мій повелителю!

Ібрагім ще захотів дізнатися:

— А хто той, хто передав це послання?

Джафар відповів:

— Кажуть, це був юнак із закритим обличчям. Він має благородне серце, народ його обожнює і називає героєм.

Ібрагім здивувався, що є така людина, яка готова боротися за справедливість і наводити лад у селі. Але він навіть не здогадувався, що цей юнак – його молодший син, принц Руслан…

Раптом до кабінету Ібрагіма увійшов його син, принц Даніель. На ньому була сорочка із золотою ниткою — подарунок дівчини, яка запала йому в душу, але зникла з його життя. Даніель помітив розмову батька з Джафаром та шанобливо вклонився:  
— Можна зайти, батьку?  

Ібрагім, побачивши сина, відповів:  
— Так, заходь, сину мій.  

Він кивнув Джафару, щоб той залишив кабінет. Джафар низько вклонився перед правителем та вийшов. Ібрагім вказав синові на місце навпроти:  
— Сідай, сину мій.  

Даніель сів і поцікавився:  
— Ви мене кликали, батьку?  

Ібрагім серйозно кивнув і почав:  
— Так, я кликали тебе. Мені потрібно поговорити з тобою серйозно. Нещодавно я спілкувався з твоїми старшими братами. Я хотів, щоб хтось із них зайняв моє місце в управлінні Катаром, якщо я піду у відставку або, не дай Аллах, у мене будуть проблеми зі здоров’ям. Я повинен призначити спадкоємця.  

Він зробив паузу, зітхнув і продовжив:  
— Однак твої старші брати відмовилися. У них багато бізнесу та впливу, але ніхто з них не захотів правити моїм королівством. Я розумію їх: це велика відповідальність. Тому я хочу призначити наступним еміром тебе.  

Даніель сидів у розгубленості. Він ніколи не бажав правити Катаром, але якщо старші брати відмовилися, вибору не залишалося. Він був молодшим сином і тепер єдиним, кому могла перейти ця відповідальність. Невпевнено він промовив:  
— Батьку, я навіть не знаю…  

Ібрагім перебив його:  
— Сину, я покладаюся на тебе. Не зараз ти будеш еміром. Не завтра і навіть не післязавтра. Але я повинен бути впевнений, що після мене Катаром буде правити хтось гідний. Ти впораєшся, сину мій. Прийде день, і ти станеш еміром.  

Він зробив паузу, щоб усміхнутися і додати:  
— Є ще новина. Ти маєш одружитися з донькою прем'єр-міністра, на ім’я Хадіра. Вона красуня, розумниця і справжня перлина. Це зміцнить ваш союз. Прем'єр-міністр хоче бачити вас разом, правлячими королівством. Ми домовимося про ваше заручення, як тільки ти побачишся з нею. Твоя мама організує зустріч.  

Даніель мовчав, схиливши голову. Він не хотів одружуватися. У його серці залишилася Самія, та, що зникла. Він мріяв про неї, але вже не сподівався знайти її. Проте доля змушувала його одружитися з Хадірою і готуватися до того, щоб стати еміром Катару.

Тим часом у палаці вже потроху починається святкування. Наложниці еміра Ібрагіма разом із дітьми прийшли привітати Хадідже та її немовлят. Серед них була велика принцеса Емма, улюблена донька еміра Ібрагіма, яка вручила подарунок для Хадідже та її малюків. Хадідже щиро подякувала їй.

Емма разом із братами та сестрами почала бавитися з немовлятами, сюсюкатися з ними, гратися. Потім зібралася вся династія аль-Шаф, щоб привітати Хадідже та її малюків. Серед гостей був і колишній емір Катару Анвар ібн Хасім ібн Хасім І ібн Мухаммед. Йому вже вісімдесят років, але він все ще важлива фігура в цьому королівстві і має великий вплив. Колись він правив Катаром, а тепер його старший син Ібрагім став наступним еміром.