Леонід Олександрович Сапожніков - Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

Червона армія зазнає від німців нищівних поразок, Сталін побоюється японського вторгнення на Далекому Сході, а отже, СРСР кровно зацікавлений втягнути США у війну. Про те ж, напевне, мріє і Чан Кайші, який воює з Японією. Ні, вірити не можна!..

Сталін і Рузвельт керувалися стародавнім принципом «Шукай, кому вигідно». Часто він допомагає знайти істину. Часто, але не завжди.

Гуд бай, Америко!

Виникає природне запитання: чому Попов, коли Гувер вигнав його геть, не звернувся по допомогу до ЦРУ? Напевне, воно б, на відміну від ФБР, било на сполох!

Попов не міг туди звернутися з двох причин. Конспірація вимагала, щоб про його справжню роль знало якомога менше людей. Усі вони були з керівництва ФБР. Аж раптом, уявіть, він з’явився б до іншого відомства: «Хелло! Тут така справа: я подвійний агент. Can you help me?». Це був би непрофесіоналізм, ускладнений ідіотизмом. Головне ж, Центрального розвідувального управління тоді ще просто не було: його створили 1947 року, коли президентом був Гаррі Трумен. А в 1941-му армія мала свою розвідку, флот — свою, державний департамент — свою. Кожна з них діяла окремо, не обмінюючись інформацією з іншими. Гувера це цілком влаштовувало: він терпіти не міг сильних конкурентів. Коли в липні Рузвельт наказав створити єдину розвідку — Управління стратегічних служб на чолі з нью-йоркським адвокатом Донованом, — Гувер з перших кроків новонародженого відомства всіляко перешкоджав йому. І постарався, щоб одразу після війни його розпустили.

Попов неодноразово намагався поновити контакти з ФБР — треба ж було виконати хоч одне завдання абверу! — але все закінчувалося сварками. Крім того, він виявив, що його розкішна квартира на Манхеттені прослуховується. Залишалося одне: сказати Америці «гуд бай!». Усе-таки він приніс їй певну користь: спеціалістів ФБР дуже зацікавив апарат для мікрофотографування...

Подарунок короля

Куратори Трицикла в SIS утримували його від поїздки до Лісабона: як він звітуватиме німцям, тим паче що витратив усі їхні гроші?!

Але Попов ризикнув. Він вірив у свою фортуну, а життя в манірній Англії з безліччю обмежень воєнного часу було для нього нестерпно нудне.

Найкраща оборона — це напад. Попов не виправдовувався перед Карстхоффом, а звинуватив його в тому, що операцію було погано підготовано! Розмова вийшла гострою, але, враховуючи колишні заслуги Попова, резидент не запідозрив його в подвійній грі. Зате старий товариш Йохан Йєбсен здогадався: щось тут не так. І... зізнався Попову, що він теж агент британської SIS (кодове ім’я — Художник)!

Друзі почали працювати разом. Одна з їхніх сміливих операцій — створення «коридору» для втечі з окупованої Югославії до Англії ста п’ятдесяти антифашистів. Удалося переконати абвер, що всі ці люди — потенційні агенти Німеччини...

Сказано: кинь щасливчика у воду — і він випливе з рибиною в зубах. Попов, безперечно, товаришував з удачею. Та мабуть, не меншу роль відіграла особистість шефа абверу. Багато фактів свідчать про те, що адмірал Канаріс працював на англійців. Наведу тут тільки один: у січні 1938 року він прибув до Англії під чужим прізвищем, щоб перевірити, як ідуть справи у його агентів. SIS знала про це, але ніяк не реагувала. Канаріса навіть не затримали за незаконний перетин кордону. Очевидно, британська секретна служба завербувала його ще до війни. Невипадково він став учасником змови проти Гітлера.

Після невдалого замаху на фюрера 20 липня 1944 року Канаріс був заарештований разом з іншими змовниками і після багатомісячних допитів у гестапо повішений. Та ж доля спіткала в абвері багатьох. Був страчений і Йохан Йєбсен. Він не виказав Попова, але німці почали стежити за Душаном. Одного разу він побачив, як нова коханка переглядає його папери...

За допомогою SIS йому вдалося благополучно повернутися до Англії. Там не було ні казино, ні розкішних пляжів, ані величезних грошей, які платив йому абвер (в англійців же зарплату він принципово не отримував). Зате не було й агентів гестапо.

Англійці високо оцінили його заслуги: надали звання полковника та громадянство, нагородили орденом Британської імперії. А король Георг VI, батько Єлизавети, подарував йому зі своєї колекції картину Модільяні.

Легендарний плейбой споважнішав і завів сім’ю. За дружину взяв ефектну шведську блондинку Джил, на тридцять років молодшу за себе. Вона народила йому трьох дітей.

Помер Душан Попов 10 серпня 1981 року — за два дні до сорокаліття свого прильоту до Америки з інформацією про Пьорл-Харбор...

Помста орнітолога

Попова вважають одним із головних прототипів Джеймса Бонда. Найкращим доказом є історія, яка сталася з ним у серпні 1941 року в Лісабоні.

Того дня Попов запримітив, що за ним скрізь ходить похмурий зосереджений тип зі зламаним носом. Душан бачив його в Лондоні і знав: це агент SIS Флемінг. Уранці Попов отримав від німців для виконання завдань в Америці 80 000 доларів і носив їх у кишенях. «Отже, — здогадався він, — Флемінг дістав завдання охороняти ці гроші. Хоч охороняти слід було б мене, бо секрети в моїй голові набагато дорожчі».

Можливо, у SIS побоювалися, що Трицикла пограбують (хоча гроші й німецькі, але вже ніби свої). Але найімовірніше, знаючи Попова, британці передбачали, що він може перед відльотом програти долари в казино. Те, що було далі, описав сам Душан:

«Ми прогулювалися залами казино, моя „тінь“ і я, спостерігаючи гру. І тут я не знаю, що в мене вселилося: можливо, постійна присутність Флемінга за спиною так на мене подіяла. Але коли один з гравців у мою улюблену Bete noire вкотре почав блефувати, я незворушно оголосив: „П’ятдесят тисяч доларів!“ — і, відрахувавши цю суму, поклав на зелене сукно солідну пачку купюр. Усі принишкли. Я глянув на Флемінга. Його обличчя позеленіло зі злості.

Було очевидно, що зарозумілий гравець таких грошей із собою не мав. „Вважаю, — звернувся я до головного круп’є, — що казино підтримає ставку цієї людини“. Той, похитавши головою, відмовив. Удаючи гнів, я згорнув гроші зі столу і сказав: „Сподіваюся, ви повідомите про це управителя і в подальшому подібна ситуація не повториться“. Флемінг був винагороджений за своє хвилювання. На його обличчі з’явилася задоволена усмішка».

Ця сцена за ігровим столом справила на Флемінга таке сильне враження, що стала ключовою в його першій книжці про Джеймса Бонда «Казино „Рояль“», написаній 1953 року.

Попова часто питали:

— Чи відомо вам, що Флемінг списав Джеймса Бонда з вас?

Він скромно відповідав:

— Мені розповідали. Можливо,