Ніка Сасс - Міст: Подарунок з минулого, Ніка Сасс

Розділ 31

Після поверненя Стаса відразу поглинула робота над новою справою. Він був настільки зосереджений, що ледь не забув про новий рік. Напередодні дзвонив батько і запрошував відсвяткувати разом. Вітренко нічого не обіцяв, але зрештою інших планів у нього все одно не було. Тому тридцять першого грудня він поїхав до батька, попередньо заїхавши в торгівельний центр і купив для батька сумку для документів, адже та, що він носив зараз мала вже трохи зношений вигляд, а ще пляшку віскі. Заразом і кота забере, якого залишав на батьків клопіт.

Стас шкодував, що через зайнятість не зміг залишитись поряд з Агатою і сином. Він тільки пару днів в Україні, а вже страшенно скучив за ними. Йому не вистачало питань малого про все на світі і посмішки Карамельки. Вона знов проникла під шкіру, хоча, скоріш за все, вона була там давно. Ще в першу зустріч він щось відчув до цієї дівчини, просто не наважувався у цьому зізнатись сам собі. Йому не вистачало їхніх ранків разом, хоч після примирення, їх майже не було, але він був впевнений, що в них ще все попереду. Вранці йому подзвонили і повідомили, що свідоцтво про розірвання шлюбу вже готове. Вітренко дуже потішила ця новина, отже в новий рік він увійде вільним від колишніх зобов’язань. Після останнього з’ясування стосунків вони жодно разу не пересікалися з Юліаною. Всі її справи вів колишній партнер. Зараз Стас саме займався пошуком нового приміщення, тому здебільшого працював з дому, а зустрічі призначав у ресторані або ж у коворкінгу.

Відкривши двері власним ключем, Стас відразу відчув запах запеченого м’яса. Він повісив пальто в передпокої і пройшов у напрямку кухні у пошуках батька. Валерій Євгенович стояв біля стільниці у спортивному костюмі і фартуху з написом “MasterChef” та нарізав овочі на салат Олів’є.

- Привіт, - промовив Стас, залишаючи пакет з подарунком на стільці та ставлячи пляшку віскі на стіл. Об його ноги почав тертися кіт і він нахилився, почухавши рудого за вухом.

- Привіт. Радий, що ти вирішив приїхати. - промовив батько і попляскав його по спині. - Як ти, сину?

- Нормально. Нова справа забирає весь час. 

- Як мій онук? З Агатою порозумілись? - чоловік уважно подивився на сина.

- Малий в порядку. - відповів з посмішкою, яка відразу згасла. - З Агатою все складно. Вона боїться мені довіритись, не підпускає близько.

- А ти думав, що все буде легко? Ви шість років були нарізно. В неї було своє життя, в тебе - своє. Дай їй час звикнути до думки, що ви разом. І як ви будете жити? На дві країни? 

- Ми це вирішимо згодом. Головне, щоб вона погодилась бути зі мною.

- А ти зробив їй пропозицію? - спитав з ноткою скептицизму батько.

- Ні. Планував дати їй трохи часу подумати.

О дев’ятій вечора Стас зателефонував Агаті, щоб привітати її і сина з прийдешнім новим роком. Вони удвох біля ялинки і посміхались. “Моя сім’я. Яким же дурним я був, згаївши стільки часу, щоб це зрозуміти. Вірив, що щастя можливе з іншою, коли все з самого початку було приречене, адже існувала тільки вона. Лише ця дівчина з карамельним волоссям може зробити мене щасливим. І я витрачу скільки треба часу, щоб довести їй, що і я є її єдиним щасливим фіналом...”

 

*** 

 

Після дзвінка Стаса, Агата зателефонувала батькам, щоб привітати зі святом, а потім пішла вкладати спати сина. В неї з голови все ще не йшла їх розмова з колишнім, чи вже теперішнім. Вона заплуталась. Так, вона все ще кохала його, це почуття не минуло навіть крізь стільки років. А ще вона дуже боялась, що в них не вийде і їй знову буде боляче. Та цього разу постраждає не тільки вона, а й їхній син. Десь вона прочитала, що кохання - це стрибок віри. Та чи може вона повністю довіритись Стасу. Людині, у якої були проблеми з керуванням гнівом, через що вони потрапили у пастку її колишнього чоловіка. Пройшло багато часу, і, здається, він зміг подолати це, адже  ще жодного разу не проявив агресії. Агата пішла у свою кімнату і дістала телефон з кишені.  Замислившись на мить, вона знайшла у контактах Оскра. Судячи з даних, він щойно був у мережі. І коли вона вже збирається натиснути на кнопку виклику, то друг телефонує їй.

- Хей, - лунає з динаміку веселим голосом. На задньому фоні чутні голоси і музика.

- Хей, - відповідає Агата, дивуючись їхньому зв’язку. - Саме хотіла тебе набрати.

- І ось він я!

- Ось і ти, - з усмішкою промовляє дівчина. - Як справи? 

- Суперово. До речі, з новим роком, чи як? 

Агата дивиться на годинник на телефоні і вигукує:

- З новим роком! Навіть не помітила, що час добіг опівночі.

- Ну кажи вже, що сталося? Знову Вітренко? 

- Він хоче щоб ми були разом...Не просто ...сім’єю. Що мені робити? Я така розгублена і налякана. - прошепотіла дівчина. 

- Хіба ти цього не хочеш? - знову почулися якісь крики, а потім голос Патріка, який спитав, коли він повернеться.

- Так...- промовила Агата невпевнено.

- Але? 

- Але я не хочу щоб знову хтось вирішував за мене.

- Окей. Але ж він нічого не вирішував?

- Він сказав, що я повинна подумати над його пропозицією. 

- І що тебе турбує?

- Ми живемо в різних країнах.

- Оу! Тут тобі, дитинко, треба вирішити. Що тебе тримає у Лондоні?

- Ти! - відповіла не вагаючись вона.

- О, мене, звісно, це дуже тішить, але чи не варто тобі подумати про повернення на батьківщину? Викладати хореографію ти можеш будь-де. Але кохання твого життя тебе чекає саме там.

- Ми про це ще не говорили. Я взагалі не зовсім зрозуміла його пропозицію, адже він мені не освідчувався.

- Мені здається, він боявся тебе сполохати. 

- Гадаєш? 

- Впевнений у цьому. Коли ви двоє знаходитись в одному просторі, то між вами так палахкотить, що мені стає жарко. Тому коли ти сама собі зможеш чесно відповісти на питання: чого ти хочеш? Тобі все стане зрозумілим. Я вірю в тебе, дівчинко. Все, чмокі, я побіг, а то Патрік вже лютує. Люблю тебе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍