Юлія Богута - Помста для Роуз, Юлія Богута

Розділ №30. Братик

Я стояла біля дверей, нервово перебираючи край своєї шапки, поки Хевен возився перед дзеркалом. Його неквапливість та виваженість рухів дивним чином заспокоювала мене. Тепла рука несподівано торкнулася мого обличчя, повертаючи до реальності. Хевен повільно нахилився до мене й торкнувся своїми губами моїх. Тепло розлилося по шкірі, перехоплюючи подих. Я мимоволі почалась ближче, щоб  запам'ятати його десь поміж своїх пальців та губ. Закарбувати його в своїй пам'яті якось інакше, ніж маленького хлопчика, котрий мене колись врятував. 

— Ходімо, — тихо сказав він, і я лише кивнула, слідуючи за ним. 

Сьогодні на вулиці було холодно. Вітер додавав вологості в повітрі та колов зкусані губи. Пухнасті сніжинки сипалися з неба й виблискували в світлі ліхтарів, які потихеньку починали загорітись вздовж дороги. Ми йшли засніженими вулицями, тримаючись за руку, аж поки не дійшли до студії. Біля металевих чорнтх дверей стояв насуплений Даніель та видихав клуби диму з роту. Він грався срібною запальничкою, протираючи пальцями різьбу на дні. Його постава була напруженою, а погляд як завжди байдужим та іронічним. Помітивши його, мої пальці рефлекторно випустили руку Хевена та сховалися в кишеню. Вчасно. Даніель роздратовано сіпнув куточком губ і нарешті помітив нас. 

— Де тебе носить? — холодно кинув він, відтуляючись від стіни. 

— Це єдине, що тебе зараз цікавить...? — спокійно запитав Хевен, дістаючи з куртки магнітний ключ. 

— А має ще щось цікавити? Репетиція через десять хвилин, а тебе десь носить. 

— Думаєш, світ вертиться лише довкола твоєї дурної голови?  — спокійно запитав Хевен.

— Вертиться, — безапеляційно кинув Дан, ховаючи запальничку. — В цьому світі все залежить від мого бажання. 

— Навіть здоров'я батька...? — ледь відчутно напружився Хев. — Хоч би раз навістив його в лікарні. Не хвилюєшся, що після реанімації він не приходив ще до тями? 

— Про нього подбають і без мене, — Даніель лише знизав плечима. 

— Про компанію теж? — продовжив він, дивлячись Даніелю прямо в очі. — Ти майбутній спадкоємець "Heavensent”. Думаю, Грег давно вже переписав на тебе компанію, але так як ти спішиш нею керувати, від неї нічого не залишиться. Хоча б поговори з Джонатаном про це. Там точно назбиралась кипа документів, які треба підписати. 

— Поговорю, — байдуже відповів він, заходячи в студію. — Пішли. 

Тепло всередині будинку різко контрастувало із зимовим холодом. Я мовчки стягнула шарф і куртку, відчуваючи, як Хевен непомітно провів пальцями по по моїй спині. Від теплого дотику по шкірі майнула хвиля тепла й згадалися наші поцілунки. Мої речі нахабно полетіли на лавку і я стала перевзуватися із ботфордів у зручні кросівки, інколи кидаючи погляди на чоловіків. 

— До речі, — несподівано почав Хевен, повертаючи голову до вікна. — Чим ти думав, коли світив нову хореографію? 

— Головою?  — із ноткою іронії в голосі запитав Гранд, закидаючи ногу на ногу. — В твоєму віці варто б вже знати, що люди мислять мозком. Яка незручна ситуація...

— "Незручна ситуація" — це те, що ти використав нову хореографію в старій пісні, — продовжив Хевен, наближаючись ближче до Дана. — І тепер, по твоїй милості, треба буде ставити нову. 

— Ти перебільшуєш. Це був лише кількасекундний фрагмент. Ніхто й не помітить, — Даніель ледь помітно всміхнувся й підвівся зі свого місця, знизуючи плечима.

— Ти більше половини злизав, бовдуре — твердо заперечив Хевен, і його голос став ще глибшим. — І це вже у всіх соцмережах. Думаєш всі люди такі тупі, що не побачать цього? 

Напруга в залі зростала з кожною миттю, електризкючи повітря. Я сиділа на лавці й не могла відвести погляду від обох, сподіваючись що Хевен таки не дасть йому в пику. А якщо і дасть, то так, щоб той не встав. Але схоже, що мої молитви були марними і до Граунда почало щось доходити. Бо в якийсь момент він опустив руки вниз і спокійним тоном запитав:

— Що ти пропонуєш? 

— Переробити весь номер, — коротко відповів Хевен, розводячи долонями. 

— Переробити? — повторив він, майже не вірячи своїм вухам. — Ти розумієш, скільки годин ми витратили на цю хореографію?

— Я став її. Я — розумію, — відповів Хевен, холодним, іронічним голосом. — І саме тому я злюся, що ти не подумав своєю дурною головою, що ти робиш,  перш ніж демонструвати її.

— Це було раптове натхнення, — виправдовувався Даніель. Його очі нервово блищали видаваючи прихований гнів. 

— То може ти знову раптово надихнешся і сам поставиш ваш дует? — різко запитав Хевен. Він зробив крок уперед, впираючись поглядом в розлюченого "брата", але той ніби й не розумів проблеми до кінця.  — Що скажеш? Це буде перша хореографія, яку ти таки придумаєш. 

Даніель роздратовано провів рукою по волоссю, мов намагаючись вигадати хоч якусь причину для виправдання. Його губи злегка стиснулися, а очі нервово ковзнули в мій бік. А потім, ніби розуміючи, що я ніхто — розслабились. 

— Добре, "містер загроза в дупі", — нарешті сказав він. — Поставимо ми нову хореографію. Тільки в мене часу взагалі немає. Давай якось простіше. 

— Ми змінимо фінал, — сказав в нарешті він. — Замінимо ключову сцену, додамо нові елементи, які зможуть перекрити все, що ти вже показав.

—  Гаразд. Як скажеш. З чого почнемо?

— З тебе, — буркнув Хевен, розвертаючись до дзеркал. Його відображення виглядало таким же спокійним, як і він сам, але я бачила як під цією поверхнею кипіли емоції. — А потім підключимо Соль. 

— У неї теж мало часу, — нервово зауважив Даніель, рухаючись до дзеркал. 

— Це твої проблеми. Треба було думати про час до того, як зливати всю мою працю через свою дурість. 

— Слідкуй за своїм язиком, — розпалився Граунд, стискаючи кулаки. — Ти лише...

—  Хто? — перебив Хев, загрозливо наближаючись до нього. Той, ніби усвідомивши що ляпнув, дав задню й замовк.  — Добре подумай, що сказати. Бо це місце юридично оформлене на мене. Й мені вистачить моїх особистих гонорарів на найближчі кілька років. А скільки тобі вистачить твого розуму в управлінні компанією, якою ти ніколи не цікавився? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍