Лія Серебро - День падіння з висоти., Лія Серебро

32

    Після відвідин стоматолога мені прийшла геніальна ідея випатрати всі блістери з протизаплідними пігулками і перемістити їх у коробку з-під бадів. Олександр їх дуже любив приймати, а вони стояли практично на кожній тумбочці в будинку. Ось і я, поставила на свою тумбочку баночку з під вітаміну С, заповнену контрацептивами.

     Олександр так доброзичливо розмовляв зі стоматологом, який мені дуже якісно і швидко наростив передній зуб, що вони навіть доторкнулися до теми про дітей, сімейні цінності, стосунки між чоловіком і жінкою. І все це відбувалося, поки я з відкритим ротом лежала в стоматологічному кріслі й не могла вставити жодного слова в їхню «козлячо-філософську» бесіду. Так, і Олександр, до речі, пройшов зі мною до кабінету стоматолога і сидів там, розвалившись на шкіряному сірому дивані, немов у себе вдома.

    З їхньої бесіди я дізналася чергову порцію уявлень про світ Олександра. Обидва вони, киваючи головою і прицмокуючи від правильності своїх розмов, дійшли висновку, що обов'язок жінки не базікати ніколи зайвого, бо ми це вміємо робити краще за всіх, не виносити їм мозок, народити дитину і далі не висовуватися по життю. Ну, а якщо жінка народила двох або більше дітей, то її святий обов'язок неодмінно стежити і доглядати за собою, що б вона, як і раніше, залишалася двадцятирічною німфеткою. До самої старості.

    Якщо ж жінка не буде цього робити, то чоловікові цілком можна пробачити, що він ходитиме наліво.

     Слухаючи їх, я зітхнула з полегшенням і зрозуміла, що поки що не входжу до цієї категорії. І тим не менше, ці самовпевнені нахаби, ніби не помічали моєї присутності. Стоматолог обсмоктав кістки своїй медсестрі й поскаржився Олександру, що та йому проходу не дає й норовить залізти до ширінки, залишившись там навічно, а Олександр, мабуть, міг би потішити його тією самою історією про себе, але вчасно інтуїтивно прикрив рота рукою й пригадав, нарешті, що й я перебуваю з ним в одному кабінеті.

-Розумію... - з посмішкою сказав він і збирався продовжити діалог, але глянув у мій бік і, прикривши рота, вдав, що позіхає від нудьги.

-Готово! Дзеркало дати? - запитав стоматолог, знімаючи серветку з моїх грудей.

-Навіщо? Я вірю, що ви майстер своєї справи... - відповіла я, піднімаючись із крісла.

-Ну ж бо посміхнися! - примружився Олександр.

 Я натягнула посмішку. Він пильно подивився на мої зуби.

-Все чудово! - проконтролював він.

-Звертайтеся! - добродушно відповів лікар.

-Віктор, відмінний майстер! Мені в клініці такого не вистачає. Але на всі прохання перейти до мене він реагує відмовою... - з жалем зазначив Олександр, саджаючи мене в машину.

-У нього свій кабінет, думаю, йому не вигідно працювати на когось. - байдуже підмітила я.

     Він здивовано поморщився, стиснувши губи.

-А ти не така дурна, як здаєшся! Міркувати вмієш!

-Я знаю, що ти про мене найкращої думки... - невдоволено пробурчала я у відповідь.

-Ну і чим ти знову незадоволена? Я ж тобі комплімент зробив! - здивувався він.

   Я розчаровано зітхнула.

-Ви так мило розмовляли з ним. Давно його знаєш? - запитала я з ноткою сарказму, пам'ятаючи кожне їхнє міркування з приводу жінок і ні краплини не сумніваючись, що саме так вони обидва ставляться до жіночої статі.

-Давно! Зуби тільки в нього роблю! - він усміхнувся на всі білосніжні тридцять два в дзеркало переднього виду і провів язиком по них.

-Він одружений? - з чогось поцікавилася я.

-Ні! - коротко, але надмірно емоційно відповів Олександр.

-І не одружиться з таким ставленням до жінок...

     Олександр невдоволено поморщився.

-Що вже не так?!

-Все добре! - зверхньо заспокоїла я його. - Ти їдь, додому мене відвези!

   Після моєї фрази, пропустивши кілька поворотів, він їхав зовсім не тією дорогою, що веде до нашого будинку.

-Олександр! - вигукнула я, зрозумівши, що він їде до себе в клініку.

-Поїдемо... - кивнув він ствердно. -Хоч би подивишся на своє робоче місце.

-Ну ми ж домовилися, що в такому вигляді я сьогодні не поїду!

-Не вигадуй! Ти маєш гарний вигляд! - заперечив він, незворушно.

 

-Зупини машину! - категорично заявила я.

-Не панікуй! Це займе всього кілька годин, а потім ми разом поїдемо додому.

  Сперечатися було марно. Я відшукала в нього в бардачку його ж сонцезахисні окуляри, які, втім, він же потім і змусив мене зняти. Відтерла вологою серветкою сліди відвідування стоматолога на прогулянкових джогерах, поправила топ і застебнула блискавку на кофті.  Спробувала підфарбувати губи та розчесати сплутане волосся, за що отримала підкол з його вуст:

-Ну куди ти марафетишся? Кому ти там потрібна!

-Я просто привожу себе в божеський вигляд! - з натиском огризнулася я.

    Настрій на нулі, знову через нього. З'явитися в такому вигляді до нього на роботу - це те саме, що зустрітися з колишнім, коли ти в старій майці й трениках із пучком на голові виносиш сміття. Вигляд вкрай непривабливий і я не хотіла так з'являтися перед його підлеглими. Чому цього захотів Олександр? Це було загадкою для мене. Або він остаточно перестав зі мною рахуватися і йому було все одно. Або хотів принизити мене таким чином перед своїми підлеглими і колективом, у якому я працюватиму незабаром.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍