Аграфена Осіння - Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння

Наступним опитували пораненого стражника, на ім'я Донат. Король махнув рукою, щоб той не підіймався, і почав ставити питання, на які постраждалий міг відповідати лише кивком голови. Він підтвердив попередні розповіді з однією лише різницею: його біс не поплутав, за що й отримав по голові від невідомого.

Грімм зізнався, що дозволив стороннім зайти в підвал, бо леді потрібна була допомога жінки. Коли його попросили уточнити, про яку допомогу йдеться, здоровенний охоронець почервонів до кінчика свого картопле-подібного носа і, запинаючись, уточнив – щодо жіночих щомісячних нездужань.

Коли викликали Тома, він майже слово в слово повторив те, що сказав Грімм, тільки додав, що ходив за Марітою. Після того, як його вислухали й поставили кілька уточнюючих питань, король тим самим спокійним голосом, як і раніше, несподівано запитав:

– Доната можна було просто зв'язати, навіщо ти його вдарив?

– А якби він побачив мене? – не замислюючись, відповів Том Горін і тільки потім завмер, зрозумівши, що видав себе з тельбухами. Після цього зізнання він, вже не відмовляючись, розказав, що вдарив стражника, який не захотів мирно заснути, щоб можна було спокійно відчинити двері та випустити Кенді.

Він сам слідом за нею теж вийшов із підвалу, щоб не бути захопленим на місці злочину. Через п'ятнадцять хвилин він мав підійти до сходів, що вели до підвалу, і замкнути двері за леді, яка б повернулася.

Маріта, яка виступала за своїм спільником, розповіла все те, про що я вже й так знала.

Далі викликали елегантного красеня, на ім'я Брент. Він одразу ж заявив, що нічого не знає і не чув про події. Брент не розуміє, чому його взагалі тримають серед злочинців, адже під час злочину він був далеко від палацу.

Це можуть підтвердити охоронці біля входу, які бачили його повернення, а також його кохана, з якою він провів усю ніч, насолоджуючись розмовою за чашкою чаю.

Настала черга допитувати головну підозрювану. Коли Мерід назвав її ім'я, Кенді з гордістю піднялася і почала розповідати свою версію подій. Вона звинуватила всіх у тому, що її, беззахисну, несправедливо обмовили та оббрехали.

Вона вважала, що існує змова проти неї, і ніхто не захищає її інтереси. Навіть слуги виступили проти неї, що, ймовірно, сталося через нову королеву, яка хотіла позбутися коханої жінки короля.

Дін уважно слухав її монолог, намагаючись вловити невідповідності в її словах, щоб упіймати її на брехні. Ображена Кенді, зі сльозами на очах і тремтячими губами, повідомила, що Наталія Тарлійська сама запросила її до своєї спальні, пригрозивши, що накаже вбити її, якщо Кенді не послухається.

Нічого поганого вона робити не збиралася і ніякого злочину проти королеви не задумувала, але не прийти не могла. Коли нещасна леді зайшла до спальні, королева обсипала її лайками, як базарна торговка, з вимогою негайно покинути палац. Тут уже Дін не витримав і відкрив рота, щоб щось сказати, але не встиг.

– Ось же ж сучка яка! – сама не знаю, як у мене це вирвалося.

– Ваша Величність, – закликала жінка до влади. – Ви ж самі бачите, жодної поваги до суду...

– Ваша Величність, – перервала я ображену даму, – перепрошую за порушення регламенту та втручання в роботу суду.

– Приймається, – спокійно відповів король. – Ти ще щось хотіла б сказати, люба?

– Ні, любий, нічого. Хіба тільки одне, – і, перевівши погляд на невинну мордочку Кенді, повідомила її перл Фаїни Раневської. – Краще бути гарною людиною, що лається матом, ніж тихою і вихованою тварюкою.

– Це я – тварюка? – загарчала Кенді.

– А то хто ж? – підтвердила я.

– Ах, ти, погань така! Жаль, що ти не здохла! Та як ти смієш так розмовляти зі мною? Ти знаєш, хто я така?

– Та я знаю, хто ти така, – сказала я їй. – Справжня тварюка, яка підступно намагалася вбити свою королеву, а потім звалити провину на когось іншого.

І ось тут у скривдженої жінки просто дах знесло.

– Ти все одно здохнеш, згоріти мені на цьому місці, якщо я цього не доб’юся!

– Досить! – пролунав окрик Діна. – Усім мовчати! Розбирання закінчено, – він встав з крісла і простяг мені руку. Коли за допомогою чоловіка я теж підвелася, всі присутні в залі злагоджено підскочили.

– Федеріка!

– Так, Ваша Величність.

– Історія засідання ведеться?

– Так, Ваша Величносте.

Дін обвів поглядом весь зал і гучним, чітким голосом почав:

– Я, король Тарлії Кордевідіон Тарлійський, як верховний суддя королівства та найвища влада Тарлії, провівши розслідування у справі про спробу замаху на королеву Тарлії, Наталю Тарлійську, і вислухавши всіх зацікавлених осіб, вирішив:

Визнати Брента Тернона винним у ненавмисній злочинній недбалості при виконанні службових обов'язків, що спричинили нестатутну поведінку підлеглих. Усунути його з посади без права займати подібну відразу після суду, з встановленням магічної мітки.

Всіх стражників, які заснули на посту, а також Грімма Ворта, визнати винними у злочинній недбалості під час виконання службових обов'язків. Призначити покарання на п'ять років, з відбуттям на прядильному заводі та встановленням магічної мітки.

Тома Горіна визнати винним у навмисному завданні шкоди здоров'ю із загрозою для життя, злочинній змові та приховуванні підозрюваного. Призначити покарання на десять років, з відбуттям на острові Селдона та встановленням магічної мітки. Сім'ї звинуваченого виплатити Донату Дею 15 золотих монет за шкоду здоров'ю.

Маріту Терену визнати винною у співучасті в замаху на королеву, навмисному приховуванні підозрюваної, виведенні з ладу охорони та використанні невідомого зілля. Покарання – страта. Виконати завтра на світанку, з використанням прокляття «Полум'я дракона». Без допуску сторонніх.

Леді Кенді визнати винною у проникненні на закриту територію, залученні сторонніх осіб до злочинної групи, замаху на королеву Тарлії Наталю Тарлійську та використанні забороненого прокляття «Пекельний камінь». Покарання – страта. Виконати завтра на світанку, з використанням прокляття «Полум'я дракона». Без допуску сторонніх.