Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

- До речі про твого брата. Він точно приведе Лету на бал сьогодні?

- Угу. Рошаір вчора кинув повідомлення через магофон, що Лета точно буде на балу. І наші батьки, до речі, теж будуть.

- Що?! – я так підскочила, що стукнулася головою об стелю карети.

- А ти що, злякалася?

- Та ні, просто я… - я потерла маківку, намагаючись придумати виправдання. Хоча… А чому це я маю виправдовуватися?! Зараз я цьому дракону влаштую солодке життя! – Так – щоб ти довго жив! – я злякалася! О світло! Що робити?! А раптом я буду безбожно тупити?! Раптом я їм не сподобаюся?! Ти не міг раніше сказати, щоб я придумала, що буду говорити і як діяти?! Перше враження, воно ж найважливіше!

- Та не переживай ти так, - Макс засміявся. – Мама з татом у мене класні. Ти з ними легко поладнаєш.

- А твоя мама? Яка вона? Не надто сувора?

- Та вона в мене взагалі чудо, - дракон по-доброму усміхнувся.

- А ким працює? – може, надія ще є?..

- Вона страж міжсвітового порядку.

- Все, мені кінець, - закрила обличчя руками. – Обіцяй, що будеш мене пам’ятати.

- Зіронько, ти моя дівчина, - дракон відірвав мої руки від мого ж обличчя і зазирнув в очі, - і мої батьки полюблять тебе вже просто тому, що я тебе кохаю.

Я здригнулася. Він ще не казав, що кохає мене. Він казав, що я йому подобаюсь, а це різні речі! Світло, ти надто прихильне до мене! Що мені робити з таким величезним щастям?!

- Ну от, тепер ти плачеш, - Макс обійняв мене, поклавши мою голову собі на груди. Як же сильно і часто в нього б’ється серце! Ха, а зовні такий весь спокійний і крутий! – Не плач, бо макіяж попливе.

Я видихнула і взяла себе в руки. Добре, що мені магією макіяж закріпили, щоб ні помада під час їжі з губ не стерлась, ні інших казусів не сталося.

Ні, Макс мене точно в могилу зажене, якщо і далі не буде щадити мої нерви і серце!

- Ох, чомусь я все одно хвилююся, - я нервово зім’яла тканину сукні, відчуваючи, як шалено б’ється в грудях серце, а живіт зводить від хвилювання. – А в якості кого ти мене їм представиш?

- В якості мого брата, млін, - Макс перевернув очі. – Ти – моя дівчина, зірко. Як ще я можу тебе представити?

- Ну, не знаю, - дивлячись в маленьке люстерко і витираючи носовичком сльози, які ще не встигли добігти навіть до середини щоки, я єхидно посміхнулася. – Варіантів у мене є купа. Невміла, але дуже креативна художниця. Нахабна грабіжниця. Нестерпна ельфійка, яка із задоволенням псує тобі життя…

- Яка ти самокритична, - дракон зробив фейспалм і засміявся.

- Ну, яка вже є!

- Та не хвилюйся ти.

- Угу, тобі легко казати «не хвилюйся». Та я маю всі права хвилюватися! Хто знає, що може трапитися! Твоя мама – страж міжсвітового порядку! Та ще й цей бал… Я так давно не була на таких подіях! Раптом щось піде не так? Хіба ти ніколи не хвилюєшся перед балом? Тут же буде купа народу з усіх світів Міжсвітової спільноти!

- Ем… Ні, не хвилююся.

- Та невже? То ти в нас такий весь самовпевнений, врівноважений та ідеальний?!

- Та ні, - Макс знизав плечима. – Просто я вже звик до такого. Мої брат і тато називають такі події «збіговиськом аристократії». Там немає нічого особливого. Та ти й сама, напевне, була вже на багатьох балах. Ти ж ельфійка. У вас це люблять.

- Угу, була… Одинадцять років тому! О світло, а раптом я там ельфів зустріну?! Раптом вони заберуть мене до батьків?! І вони матимуть повне право, бо я по суті втекла з дому без опіки. Я про це раніше не думала.

Макс обійняв мене за плечі.

- Що ж ти нервова така стала? Розслабся. Я нікому не дам тебе образити, а тим паче забрати кудись, - Макс поцілував мою скроню.

- От завжди був би таким хорошим.

- Розмріялась! Та й ти це сказала, не подумавши. От уяви собі життя з хорошим хлопцем. Це ж нудно! Ні посваритися нормально, ні посперечатися, ні капості ніякі зробити не можна. Жах!

- Угу, - я вже широко усміхаюся, - інша справа ти – нестерпний…

- Чарівний, - парирувало це руде чудо.

- Дошкульний.

- Цікавий.

- Впертий.

- Харизматичний.

- Ні, я не можу з тебе, - я стиха засміялася.

- Ну от, я ж казав, що зі мною класно сперечатися, - дракон теж шкірився на всі зуби.

- Ха! В тебе нічого не вийшло б, якби я не була такою креативною і цілеспрямованою.

- Ти хотіла сказати «єхидною і впертою»?

Я не встигла відповісти, бо карета зупинилася, а її дверцята відчинив якийсь хлопець у формі слуги.

Макс миттю увійшов у роль пихатого аристократа. Вийшовши з карети, ми з величним виглядом взялися топтати туфлями червоний килим, йдучи до входу в замок. Я дивилася навколо так, наче я не лордів і леді грабую, а кожного дня ходжу на бали, де збираються представники всіх світів Міжвітової спільноти. Сподіваюся, натовп навколо не помітив, як сильно в мене тремтять пальці… Ху-у, все-таки відвикла я від цього всього.